Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

«Якщо вони помиляться і Виклик їх покарає, я просто вийду зі схованки і заберу осколок! Це ж геніально!»

― Станеться от що! ― раптом прокричав один з посланців, власник грубого голосу, їхній «глава».

В один момент він витягнув пістолет і прострелив голову тому нещасному чоловікові! Той тут же звалився навзнак.

Бек миттю розвернулась, затискаючи собі рот, аби не закричати. «Якого біса він його вбив?! Вони ж посланці, мають діяти разом! ― та раптом дівчину пронизало усвідомлення… ― Чорт візьми! Невже Білолиций пообіцяв якусь нагороду тому, хто першим знайде осколок задля заохочення і швидших пошуків? Тепер вони готові повбивати один одного»…

З жахом дівчина обхопила тремтячими руками стіну, аби знову визирнути.

― Ти! ― чоловік направив пістолет на якогось посланця, що аж скорчився зі страху. ― Займися справою! І… ворушися!

Бек прищурила очі… ні, їй не здалось! На шиї у чоловіка виднілися голки кактусят і він уже починав вкриватись потом…

«Значить, вони шукають ліки, як і я!» ― прозвучало в голові.

Та тут же дівчина ненароком зіткнулась поглядами із тим посланцем, якому глава тільки-но дав наказ.

Ребекка моментально зіскочила з місця, ховаючись за стіною. Страх пронизав усе тіло…

― Ей! ― закричав той чоловік. ― Там! Там за стіною хтось був!

― Що? Що ти верзеш, бовдуре??? ― розізлився глава.

Бек затримала дихання, роззираючись навкруги. От же ж попала… вона сама загнала себе в глухий кут! Якщо вона зараз захоче утікати, то в будь-якому випадку потрапить на очі посланцям!

Що ж робити?!

― Дівчина! Он там! Вона слідкувала за нами! ― вказав пальцем той посланець.

Глава обвів його підозрілим поглядом, а тоді беземоційно кинув:

― Працюй. Решта, ― звернувся він до купки посланців. ― Допоможіть йому зламати клятий механізм. А я…

І направився до виходу із кімнати.

Бек вся скоцюрбилася. В голові лунало: «Чорт… чорт, чорт! Так попастися! І я ж навіть не інфеніст зараз, у мене немає невдачі! У мене тільки моя власна тупість!»

Дівчина закусила губи, а тоді, згадавши, що взяла із собою кинджал, який випросила у слуг Сапфірового очарування, дістала його з-за пояса. Міцно стиснула рукоятку в руці…

Дівчина сховалась за край стіни настільки, наскільки це було можливо. Вийшовши, посланець не міг помітити її одразу ― для цього йому треба було звернути ліворуч і вдивитися в затемнений кут коридору, де зовсім не було факелів.

― Ей, дівчино! Я знаю, що ти тут, ― долинув противний голос посланця. ― Тобі краще вийти по-доброму, поки я не витягнув тебе за шкурку…

«Чорт, чорт, чорт! Що робити?! Я не можу напасти на нього з кинджалом, коли в нього пістолет! Він продірявить мені череп раніше! Може… може і справді вийти зараз?»

Ребекка могла добре бачити посланця. Він стояв просто навпроти неї і не помічав її фактично тільки тому, що кут, в якому вона стояла, здавався суцільною темрявою. Чоловік пройшов кілька кроків уперед, аби вийти із передкімнати і виглянути в коридор. Зиркнув вліво, вправо…

― Краще тобі вийти, ― проговорив він, повертаючись назад у передкімнату. ― Інакше я прямо зараз дістану тебе і тоді…

Сказавши це, він поспішно направився у праву частину передкімнати.

«Це мій шанс!» ― промайнуло в голові Бек. Дівчина тут же рвонула в коридор.

Та тільки вона вибігла туди, долинув голос посланця, від якого інфеністку пронизала дика паніка:

― Ти гадаєш, я цього не чув?

Дівчина зиркнула вліво, думаючи втікати туди, але в голові пробігла думка про те, що Мін Чжень, мабуть, уже зламав каменюку і таким чином вона приведе посланців просто до них з а-Яном… тож уже збиралась рвонути праворуч, як звідти хтось налетів на неї і, міцно затиснувши долонею рот, затягнув у сусідній поворот.

Бек інстинктивно заплющила очі, намагаючись закричати. Та той хтось, хто її схопив, схоже, зовсім не мав наміру їй шкодити. Він тримав її хоч і міцно, проте анітрохи не боляче. Аж тоді поруч із її вухом прозвучав тихий заспокійливий шепіт:

― Все гаразд, це я. Не бійся.

Бек шоковано закліпала очима. Багряний провісник відпустив її і наблизився до краю стіни. Дівчина хотіла зробити те ж саме, але він тут же перегородив їй шлях.

― Де а-Ян? ― прошепотіла Ребекка, визираючи з-за його спини.

― Там же. Що відбувається?

― Посланці, ― коротко відповіла інфеністка, а тоді, побачивши, що батіг на його руці не світиться, запитала: ― Магії більше немає?

Демон нічого не відповів. Бек здогадалася чому. Голос посланця звучав так, наче він був у кількох кроках від них:

― Я давав тобі шанс розрішити це по-доброму. Я справді не хочу тебе вбивати, але мені доведеться. Якщо ти посланець, тобі слід було приєднатися до мене раніше і забезпечити собі виживання. Але ж, якщо ти із шайки Багряного провісника у морі каяття, я безжально тебе пристрелю.