Читати книгу - "Таємничий острів"

— Он воно що! — вигукнув Пенкроф. — То це він брав нашого «Бонадвентура» і ризикнув сам пливти на ньому до острова Табор!..

— Він хотів покласти там записку! — відповів Герберт.

— От! Я не помилився, коли казав, що капітан Немо і після смерті нам допомагатиме! — вигукнув моряк.

— Друзі мої, — сказав глибоко зворушений Сайрес Сміт, — капітан Немо був справжнім нашим рятівником. Хай милосердний Господь Бог прийме душу його!

Після слів Сайреса Сміта всі поскидали капелюхи й тихо промовили капітанове ім’я.

Й тут до інженера підійшов Айртон і запитав:

— Куди покласти скриньку?

Ризикуючи життям, він урятував цю скриньку в хвилину катастрофи і тепер віддавав її інженерові.

— Айртоне! Айртоне! — вигукнув схвильований Сайрес Сміт і, обернувшися до Роберта Гранта, доїдав: — Пане, ви зоставили на острові Табор злочинця, а тепер перед вами порядна людина, і я пишаюсь честю потиснути йому руку!

Робертові Гранту розповіли дивну історію капітана Немо й колоністів острова Лінкольна, і, позначивши на карті місце вцілілої скелі, Роберт Грант віддав наказ вирушати назад.

Через два тижні колоністи висадились в Америці й побачили, що на їхній батьківщині настав мир після жахливої війни, яка, проте, закінчилася справедливою перемогою.

Скарби, які зберігалися у скриньці, подарованій капітаном Немо, переважно були витрачені на придбання величезної ділянки землі в штаті Айова. Взявши із скриньки найкрасивішу перлину, її послали в дарунок леді Гленарван від імені людей, врятованих «Дунканом».

Колоністи зібрали на придбаній землі всіх тих, кого хотіли запросити на острів Лінкольна, і закликали їх до праці, тобто відкрили для них шлях до щастя й добробуту. Там вони заснували велику колонію, якій дали назву острова, що зник у глибинах Тихого океану. Вони мають свою річку Вдячності, гору Франкліна, маленьке озеро Гранта і ліс, названий лісом Далекого Заходу. Одне слово, то був той самий острів Лінкольна, тільки не в океані, а серед Американського материка.

Під умілим керівництвом інженера і його товаришів колонія процвітала. Колоністи острова Лінкольна не роз’їжджалися — вони заприсяглися один одному завжди жити разом. Наб і далі був нерозлучним із своїм хазяїном, Айртон — завжди готовий на самопожертву, Пенкроф став таким самим добрим фермером, як був добрим моряком, Герберт здобув освіту під керівництвом Сайреса Сміта, а Гедеон Спілет заснував «Лінкольнський вісник» — найбільш поінформовану газету в цілому світі.

До колоністів часто навідувались Едуард і Елена Гленарван, капітан Манглс, сам Роберт Грант, майор Мак-Набс та інші люди, яких доля поєднала з двома капітанами — Грантом і Немо.

Нарешті всі були щасливі, живучи так само дружно, як і досі. Та вони ніколи не забували острова, на який ступили бідні й голі і який їх годував і поїв протягом чотирьох років, острова, від якого залишилася тепер тільки одна гранітна скеля, що здіймається над океаном, як пам’ятник тому, хто називав себе капітаном Немо.

Післямова

Шляхетні герої Жуля Верна

Одну із своїх книжок, «Два роки канікул» (1888), Жуль Верн закінчує мудрою порадою: «Нехай усі молоді люди добре знають, що з найскладніших ситуацій їм завжди допоможуть вийти мужність, старанність і дисципліна». Усі його герої опиняються в найнеймовірніших ситуаціях, але завдяки переліченим якостям завжди виходять переможцями. Саме такими постають і персонажі «Таємничого острова» (1875), останнього роману трилогії Жуля Верна, до якої увійшли також «Діти капітана Гранта» (1868) і «Двадцять тисяч льє під водою» (1870). Їхні герої — це «робінзони», які або добровільно розірвали стосунки з людським суспільством, або стали ними завдяки збігові злощасних обставин.

Ще до появи цих творів ім’я Жуля Верна (1828–1905) було відоме у багатьох країнах світу. Проте до справжнього визнання письменнику довелося пройти довгий і складний шлях. Син нантського адвоката П’єра Верна, він закінчив ліцей, за наполяганням батька навчався на юридичному факультеті, але мріяв стати літератором. Спочатку він пише п’єси (їх було понад двадцять), переважна більшість із них була поставлена на сцені різних театрів. У цьому йому інколи допомагав Олександр Дюма-батько.

Проте ці перші проби пера не вдовольнили молодого письменника, він наполегливо шукає свій шлях у літературі. Прогрес науки, пригоди відважних мандрівників на різних континентах, перші польоти на повітряних кулях наштовхують його на думку створити серію романів під загальною назвою «Незвичайні подорожі». З цією метою Жуль Верн починає уважно стежити за технічними винаходами і вдосконаленнями, вивчає географію, математику, астрономію, геологію, хімію, біологію, балістику, стенографію і лінгвістику. Поступово його знання набувають енциклопедичного характеру. Свої спостереження і новини з різних галузей науки він заносить до спеціальної картотеки. На кінець його життя вона налічувала понад двадцять тисяч зошитів.

Деякими знаннями письменник збагатився під час шести подорожей на власній яхті «Сен-Мішель» у порівняно недалекі країни: Англію, Ірландію, Данію, Голландію, Швецію, Алжир і Туніс. У 1867 році він здійснив свою найдальшу подорож на трансатлантичному пароплаві «Грейт-Істерн» до Північної Америки і Канади.

Навіть нині у Франції робляться спроби заперечити науковий характер творів Жуля Верна. Проте його описи, наукові спостереження, проекти, що посідають значне місце в романах, доводять протилежне.

Ім’я Жуля Верна, автора шістдесяти п’яти науково-фантастичних і пригодницьких романів, давно стало символом сміливої людської мрії, що набагато випередила наукову думку його доби. Все своє життя письменник-гуманіст захищав шляхетні ідеали, виступав проти поневолення народів і несправедливих воєн. Не всі його ідеї були послідовними. Але головне — Жуль Верн хотів бачити людину розумним творцем і допитливим дослідником, який відважно проникає у непізнані таємниці природи, робить незвичайні відкриття і власноруч втілює їх у технічні новинки. Кінцевою метою тих невтомних шукань він ставив благо і щастя людей.

Незважаючи на час, що розділяє нас, Жуль Верн за своїми поглядами і мріями й далі лишається надзвичайно близьким, зрозумілим і на диво актуальним. З великою прозірливістю побачив він ту небезпеку, що криється в досягненнях науки, якщо зони потрапляють до рук ділків і політиканів, які прагнуть використати їх у своїх корисливих та егоїстичних шлях, обернути на знаряддя знищення чи пригнічення людей і народів. Один з його героїв, Робур, не хоче віддавати людям свій винахід — могутній летючий корабель, обіцяючи зробити це тоді, коли люди стануть «достатньо розумними і моральними, аби не використати його для зла» («Робур-завойовник», 1886). Надзвичайно актуально звучить ця думка в наш час, коли людство докладає неабияких зусиль, щоб не тільки відвернути ядерну катастрофу, а й ліквідувати всі смертоносні арсенали.

Дивне обдарування Жуля Верна передбачати шлях дальшого розвитку науки і тепер вражає читача. Найцікавіші відкриття і винаходи його