Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. У затінку дівчат- квіток"

Стан, характеризований сукупністю ознак, з яких ми зазвичай здогадуємося, що ми закохані, як, скажімо, мої накази в готелі будити мене лише, як прийде котрась дівчина, серцебиття, що дошкуляло мені, коли я їх чекав (байдуже, кого саме), лють, яка мене поймала, якщо в день їхньої появи я не міг знайти перукаря, аби поголитися, через що мусив поставати непривабливим перед Альбертиною, Розамундою чи Андре, — звичайно, подібний стан, знов і знов збуджуваний котроюсь із цих дівчат, так само відрізняється від того, що ми звемо коханням, як відрізняється людське життя від життя зоофітів, чиє існування чи, сказати б, індивідуальність розподіляються між різними організмами. Але природнича історія навчає, що такі життєві форми спостерігаються і що наше власне життя, хоч у своєму розвитку ми й пішли трохи далі, так само підтверджує реальність досі не підозрюваних розвиткових щаблів, що їх ми мусимо пройти, хай ми потім їх і покинемо: у подібний спосіб на мене діяв стан закоханости, поділений порівну між кількома дівчатами. Почуття моє було ніби розщеплене, а по суті неподільне, бо тим, що видавалося мені найпривабливішим, найнеповторнішим у світі й ставало для мене таким дорогим, що сподівання на завтрішню зустріч із ним оберталося найбільшою радістю мого життя, була радше вся ватага дівчат укупі з вітряним полуднем на бескетті, укупі з крайкою трави, де кілька годин ніжилися Альбертина, Розамунда й Андре, чиї личка так хвилювали мою уяву; і мені не з руки було б відповісти на питання, через кого мені такі любі ці місця, кого з них мені більше хочеться покохати. На початку кохання, так само як і наприкінці його, ми не поглинені єдиною нашою пасією, — жадоба кохання, ота жадоба, що є причинцем кохання (а згодом — спогад про кохання), заласно мандрує в краю взаємозамінних утіх, утіх, яких ми іноді зазнаємо просто від природи, лакомства, внутрішнього опорядження житла і які такі між собою дружні, що жодна з них не чужа нашій любовній жазі. Зрештою у стосунках із дівчатами я ще не зазнавав переситу, породжуваного звичкою, а тому не втрачав здольности бачити їх, тобто, опинившись у їхньому товаристві, щоразу дивом дивувався.

Безперечно, подив цей виникає почасти через те, що наша знайома показується тоді нам з нового боку; але яка багатолика всяка жінка, які розмаїті риси її обличчя та лінії тіла, з яких лише небагато, коли ця жінка відсутня, зараз же спливають у нашій схильній до свавільних спрощень пам'яті! Оскільки пам'ять обирає якусь одну разючу для нас особливість, випинає її, примножує, обертаючи жінку, яка здалася нам високою, в етюд, на якому вона велетка, а жінку, яка здавалася нам рум'яною білявкою, в найчистішу «гармонію рожевого й золотого», то тільки-но ця жінка знов постає перед нами, всі інші її властивості, забуті, протилежні цій, облягають нас у своїй багатозбірності, применшуючи зріст, гасячи рожевість, замінюючи те єдине, чого ми в ній шукаємо, іншими особливостями; і тут пам'ять нам підказує, що ми їх примітили ще за першої зустрічі, і ми не можемо вийти з дива, чому вони стали для нас сюрпризом. У спогадах ми йшли назустріч павичеві, а перед нами — снігур. І цей неминучий подив не єдиний, з ним уживається інший, теж викликаний різницею, але не між стилізованими споминами і реальністю, а між жінкою, яку ми бачили востаннє, і тією, яка явилася нам сьогодні під іншим кутом і в іншій постаті. Справді, обличчя людське подібне до Божого лику зі східної теогонії; ціле гроно ликів, які сусідують у різних площинах і які годі побачити водночас.

Але переважно наш подив виникає тому, що жінка показує нам одну й ту саму твар. Відтворити у пам'яті все, що не йде від нас особисто, бодай сам смак плоду, — річ надзвичайно морочлива: щойно вхопивши образ, ми непомітно для себе починаємо сповзати по похилій спогаду і невдовзі, навіть не встигнувши це усвідомити, опиняємося дуже далеко від тільки-но відчутого. Отож кожне нове побачення немовби відсилає нас назад до того, що ми вже бачили раніше. На той час спогад уже встиг поблякнути, адже пам'ятати когось фактично майже те саме, що його забувати. Та поки ми ще не втратили вміння бачити, ми впізнаємо забуту рису тієї миті, коли вона постає перед нами, ми змушені випростувати скривлену лінію, — ось чому ненастанний і животворний подив, завдяки якому щоденні зустрічі з дівчатами на пляжі були для мене такими спасенними і заспокійливими, народжувався не лише з відкриттів, а й із пригадувань. Додайте до цього хвилювання, пов'язане з тим, як багато важили для мене ці зустрічі, не завжди зовсім суголосні моїм сподіванням на прийдешню зустріч не з похованою уже надією, а з трепетним ще спогадом про останню розмову, і тоді буде вам легко зрозуміти, скільки думок у мене викликала кожна прохідка, а снувалися мої думки в той час інакше, ніж я виношував їх, сидячи сам у кімнаті, на свіжу голову. Коли я повертався до себе, нагадуючи вулик, повний хвильного і немовчного словесного гуду, нічого від попереднього напрямку думок уже не було. Кожна істота гине, тільки-но ми перестаємо бачити її; потім наступна її поява — це вже нове створіння, відмінне як і не від усіх, то принаймні від попереднього. Два таких створіння — це вже розмаїття, хоча й мінімальне. Якщо нам запам'ятається твердий погляд, зухвала міна, то при наступній зустрічі ми будемо неминуче здивовані, ба більше: майже вкрай вражені буцімто млосним профілем, якоюсь мрійливою лагідністю — тим, що не запало нам упомку минулого разу. Саме при зіставленні спогаду з новою реальністю виявиться наше розчарування чи подив, саме це зіставлення покаже нам справжню реальність, відкривши нам провали в нашій пам'яті. І нині вже риси обличчя, минулого разу проочені і саме тому особливо разючі для нас цього разу, особливо достеменні, особливо ретельно підчищені, стають матерією наших марень і споминів. Млосний, овальний профіль, тихий і мрійливий вираз — ось що нам хочеться побачити знов. А наступного разу все вольове, що прозирає у пронизуватому погляді, гострому носі, зціплених устах, знову підправить розрив між нашою заповітною мрією та її предметом, який у наших очах досі їй відповідав. Певна річ, надійність перших