Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

має пристойної сукні для співбесід із керівниками. Він купив їй сукню, і дівчина відвідала ще кілька місць, але Кері дійшов висновку, що все це несерйозно. Вона не хотіла працювати. Єдиний спосіб заробити грошей, який він знав, — це зіграти на біржі, тож Філіп нетерпляче чекав нагоди повторити свій успішний літній експеримент, але почалася війна з Трансваалем[300], і з акціями південноафриканських компаній нічого не відбувалося. Макалістер казав, що за місяць Редверс Буллер[301] увійде до Преторії[302], і тоді буде справжній бум. Залишалося лише терпляче чекати. Вони хотіли, щоб британські війська трохи зруйнували майно ворогів, тоді буде сенс купувати дешеві акції. Філіп почав ретельно вивчати в улюблених газетах інформацію з лондонських фінансових кіл. Увесь час він був стурбований і роздратований. Кілька разів різко розмовляв із Мілдред, а оскільки вона не мала ні витримки, ні такту й відповідала грубощами, усе завершувалося сваркою. Потім Філіп завжди перепрошував за свої слова, але дівчина не вміла пробачати і супилася кілька днів. Усе в ній діяло Кері на нерви — те, як вона їла і з якою неохайністю розкидала у вітальні свій одяг. Філіпа цікавила війна, тож він щоранку і щовечора вивчав газети, але Мілдред не цікавили ніякі події. Вона познайомилася з кількома сусідами на вулиці, й одна жінка спитала, чи не хоче дівчина, щоб до них зазирнув вікарій. Мілдред носила обручку і називала себе «місіс Кері». На стінах квартири висіли кілька малюнків, зроблених Філіпом у Парижі, — оголені постаті двох жінок і Міґеля Ахурії з міцно стиснутими кулаками і широко розставленими ногами. Він зберіг ці роботи, бо вважав їх найкращими, до того ж вони нагадували йому про щасливі дні. Мілдред давно вже кидала на них неприязні погляди.

— Я хочу, щоб ви зняли ці малюнки, Філіпе, — сказала вона нарешті. — Учора по обіді приходила місіс Формен із тринадцятого номера, і я не знала куди дивитися. Вона так витріщалася на них.

— А що з ними не так?

— Вони непристойні. Кажу вам, це гидко — розвішувати на стінах голих людей. Для дитини це теж погано. Вона вже починає помічати різні речі.

— Як ви можете бути такою вульгарною?

— Вульгарною? Я називаю це благопристойністю. Я ніколи нічого не казала, та невже ви думаєте, наче мені приємно цілий день дивитися на голих людей?

— Мілдред, невже у вас немає почуття гумору? — крижаним тоном поцікавився хлопець.

— Не розумію, до чого тут почуття гумору. Я однаково вже вирішила і можу зняти їх сама. Якщо хочете знати мою думку, мені вони здаються огидними.

— Ваша думка про них мене не цікавить, і я забороняю вам торкатися до них.

Посварившись із Філіпом, Мілдред карала його за допомогою дитини. Дівчинка любила його так само, як він її, і залюбки зранку заповзала до нього в кімнату (тепер їй пішов другий рік, і вона непогано ходила), де Кері брав її до себе в ліжко. Коли Мілдред заборонила це робити, бідолашна дитина гірко заплакала. На Філіпові вмовляння дівчина відповідала:

— Не хочу, щоб вона звикала до вас.

А якщо він продовжував наполягати, додавала:

— Вас не стосується, як я виховую мою дитину. Якщо вас послухати, здається, наче ви її батько. Я її мати, і саме мені слід вирішувати, що для неї добре, чи не так?

Дурість Мілдред дратувала Кері, але тепер він ставився до неї з такою байдужістю, що дівчині не часто вдавалося розлютити його. Філіп звик, що вона десь поруч. Настало Різдво, і хлопець отримав кілька вихідних. Він купив декілька гілок гостролиста і прикрасив квартиру, а в різдвяний день подарував Мілдред і дитині невеличкі подарунки. Готувати індичку на двох не було сенсу, тому дівчина засмажила курча і зварила куплений у сусідній крамничці традиційний пудинг. Вони самі собі поставили на стіл пляшку вина. Пообідавши, Філіп влаштувався у кріслі біля каміна й запалив люльку; він не звик до вина, тож трохи сп’янів і забув на кілька хвилин усі свої фінансові турботи, які тепер увесь час займали його думки. Він почувався затишно і щасливо. Незабаром до кімнати увійшла Мілдред і сказала, що дитина хоче поцілувати його та побажати на добраніч; усміхнувшись, він пішов до їхньої спальні. Потім наказав дитині спати, загасив гасову лампу і, залишивши двері відчиненими на випадок, якщо вона плакатиме, повернувся до вітальні.

— Де ви хочете сісти? — запитав Філіп у Мілдред.

— Сідайте у крісло. Я посиджу на підлозі.

Кері опустився у крісло, а дівчина влаштувалася навпроти каміна і притулилася до його колін. Філіп мимохіть згадав, як вони так само сиділи в її квартирі на Воксголл-Бридж-роуд, однак тепер ролі змінилися: раніше він сидів на підлозі й опускав голову їй на коліна. Як пристрасно він її тоді кохав! Тепер повернулася давно вже забута ніжність до дівчини, а на шиї він досі відчував м’які дитячі рученята.

— Вам зручно? — поцікавився він.

Мілдред подивилася на нього, злегка усміхнулася й кивнула. Зберігаючи мовчання, вони мрійливо дивилися на вогонь. Урешті-решт дівчина повернулася до Філіпа і кинула на нього допитливий погляд.

— Знаєте, відколи я тут, ви жодного разу мене не поцілували, — раптом пригадала вона.

— А вам цього хочеться? — усміхнувся Філіп.

— Напевно, ви вже не кохаєте мене так, як колись?

— Я дуже до вас прив’язаний.

— І ще більше до дитини.

Філіп не відповів, і дівчина притиснулася щокою до його руки.

— Ви більше не гніваєтеся на мене? — за кілька секунд запитала вона, не підводячи погляду.

— Чому, заради всіх святих, я маю на вас гніватися?

— Я ніколи не кохала вас так, як зараз. Я навчилася кохати вас, лише пройшовши крізь вогонь. — У Філіпа мороз пішов поза шкірою, коли він почув, як дівчина повторює вичитану в улюблених бульварних романчиках фразу. Потім він замислився, чи вкладає вона якийсь зміст у ці слова. Можливо, Мілдред не вміє висловити свої щирі почуття й тому цитує пишномовні слова з «Фемілі-Геральд»[303].

— Дивно жити разом так, як це робимо ми.

Філіп досить довго не відповідав, і знову запала тиша; але нарешті він озвався, наче не було жодної паузи:

— Вам не варто на мене гніватися. Тут нічого не вдієш. Я пам’ятаю, як вважав вас через ті чи інші вчинки злою й жорстокою; але це було нерозумно з мого боку. Ви не кохали мене, і просто смішно звинувачувати вас через це. Мені здавалося, наче я зможу змусити вас покохати мене, але тепер я розумію, що це неможливо. Не знаю, що