Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

це з великим апостолом Павлом голошу: "Бо для мене життя — то Христос, а смерть за чесну Його ікону — то надбання". Казав уже тобі якось і знову кажу: "Коли матиму пригорщу крові, то й та нехай проллється за честь Христової ікони. Одначе повеліте, щоб було прочитано вашого собору законоположення, аби збагнув, з якої причини відкидаєте Божественні ікони". Тоді Констянтин, Никомидійський єпископ, узяв книгу й почав читати, був же заголовок книги такий: "Постанова святого вселенського Сьомого собору". Святий же Стефан, рукою помахавши й мовчати повелівши, закликав: "О дивоглядна брехня! На неміцній основі поклали свою неміцну споруду! Заради чого собор ваш святим називається? Адже ту прикладку "святий" від усіх святих відібрали і заповідаєте, щоб ніхто не дерзнув жодного із святих: ані апостола, ані пророка, ані мученика — святим називати. Як же ж може бути собор ваш святим, коли побиває і оскверняє святих. Називаєте собор ваш вселенським, але як же може бути вселенським, на ньому ж бо жодного не було патріярха і посланців од них не було, ані писанням не зболили на ваш собор. Покажіте мені хоча б одне від них послання, що маєте собору вашому зволення. Не може собор ваш зватися вселенським собором, але неправдивим. Коли ж сьомим його називаєте, то як може бути собор той сьомий, адже перші шість соборів відкидаєте? Коли ж хочете бути сьомим, то належить йому, щоб ішов слідом за шостим і п'ятим та іншими раніше відбутими соборами: без першого, і другого, і третього, і четвертого, і п'ятого, і шостого як може бути сьомий? Не є, отож, ваш собор сьомий, але перший, оскільки він перший відкинув постанови попередніх шести соборів". На ці слова відповіли ті, що сиділи: "Які це постанови, передані від шести соборів, відкидаємо? Не відкидаємо ми попередніх соборів і постанов їхніх, але приймаємо їх". Відповів святий: "Чи не в святих церквах собори були? У церквах, кажу, тих, що були прикрашені іконними оздобами. Перший — у Никеї, у просторій церкві того міста. Другий — у Константинополі, в церкві святої Ірини. Третій — в Ефесі, в церкві святого Богослова. Четвертий — у Халкедоні, в соборній митрополичій церкві. П'ятий же і шостий — у Константинополі, один у Святій Софії, другий же у палацовім храмі, названім Трулла. Всі оті церкви хіба не були наповнені святими іконами? І жоден із вищеназваних соборів не відкинув їх, як ваш собор відкидає! Дайте мені на це відповідь". Вони ж, таким словам його подивувашись, мовчали, один тільки із сидячих з ними сказав: "Воістину так є, як кажеш, Стефане!" Преподобний же Стефан, звівши на нього очі і руки піднявши, із глибини сердечної тяжко зітхнув і велеголосно заголосив: "Коли хто Господа Ісуса Христа в іконі, де Він зображений за єством людським, не шанує, анатема хай тому буде і хай має частку із тими, що кричали: "Геть, геть із Ним! Розіпни Його!". Вони ж, не можучи щось насупроти віщати, повеліли його відвести до темниці, самі ж, затуляючи лице своє із сорому, відійшли до тих, котрі послали їх.

Коли ж повернулися вони, запитав їх цар: "Чого досягли?" Єпископи ж бо хотіли сховати свій сором, але Каліст істину повідав, сказавши:

"Переможено нас, о царю, переможено! Великий-бо є муж отой у вченні, великий, і в словах його є незрівняльна сила та безбоязне серце; не тільки погроз, але й самої смерті не боїться". Цар же наповнився гнівом, повелів послати преподобного Стефана в ув'язнення в країни Елленспонтські на острів Проконнис, а коли той відходив, то ігумена монастиря Пилипикового, вельми хворого, який уже помирав, доторком руки своєї та молитвою здоровим учинив і від ложа хвороби підняв.

Сів же в уготованого собі корабля й поплив у заслання, і названого острова досяг; проходячи по ньому пустельні місця, знайшов одну дивну печеру, яку жителі тієї країни звали Кисуда, — у ній була мала церква святої Анни, прародительки за плоттю Господньої, а матері Пресвятої Богородиці. Порадів-бо щодо тієї печери вельми й, келію собі при ній поставивши, жив для Бога, живлячись корінням зілля, яке там росло. Учні ж його, котрі були розігнані із розореного монастиря на Авксентієвій горі, по країнах розсіялися і лишалися наче вівці, що не мали пастиря. Почули ж про отця та вчителя свого, що в Проконнисі ув'язнений пробуває, подалися до нього всі із старатливістю, окрім двох, котрі від святого того пастиря і від чесного стада учнів його, мов Юда від Христа, чи Димас та Єрмоген од Павла, відпали, — Сергія, кажу, котрий написав книгу фальшивих звинувачень на преподобного отця і вищезгаданого, іншого, Стефана, — той був спершу мирським попом, відтак в іночий чин від святого Стефана одягнений, потому знову іночого чину і самого Бога відкинувся, одягсь у мирське одіяння й пішов до царя, якому сказав: "Нині, о царю, за твоїм дбанням, збавився від вуст сатанинських і, скинувши темну одіж, у цю світлу зодягся!" Цар же вельми з того втішився, полюбив його й поставив служителем Софійської палати, куди сам часто приходячи, того, котрий багатьох сліз був достойний, називав отцем веселощів. Ті, отож, обидва, Сергій та Стефан, відпавши від лику учнів преподобного Стефана, загинули, решта ж усі, як сказано було, зібралися до преподобного й улаштували монастиря. Також прийшла до преподобного й мати Стефанова із дочкою своєю, а його сестрою, на ймення Теодотія, і, поблизу нього обитель собі учинивши, жила чеснотливо, насолоджуючись медоточним ученням свого наставника, Стефана преподобного.

По тому преподобний учинив собі стовпа, а на ньому тісну хижку; вийшов-бо на стовпа, зачинивсь у тій хижці, маючи від народження свого сорок і дев'ять років. Дав же йому Бог дар чудотворення, бо сліпому очі розкрив, біснуватого хлопця від духа лукавого увільнив, кровоточну вилікував молитвою, море розхвилене багато разів тихим учиняв і численні кораблі від потоплення врятував, а від тих, що морем плавали, бачений іноді бував, чи коли по водах ходив, чи кораблями управляв, чи вітрила простирав. Так святий на тому острові розсівав чудеса, а на друге літо вигнання відійшла до Господа його чесна і свята мати. Коли помирала, плакала над нею дочка її Теодотія. Вона ж до неї рече: "Не маєш про що плакати, і ти-бо зі мною до Владики Христа підеш". І сталося так: на сьомий день і Теодотія відійшла.

У той час один воїн, тезоіменитий із преподобним, Стефаном-бо називався, родом вірменин, ішов від країн Європи і запав