Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ім’я вітру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім’я вітру"

2 197
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ім’я вітру" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 160 161 162 ... 222
Перейти на сторінку:
зберуться, не варто.

— Колись давно, — спокійно промовив Елодін, не зводячи очей із двору внизу, — коли люди розмовляли інакше, це місце називалося Квоян Гаєль. Згодом його стали називати Залою Запитань, а студенти вигадали гру — писали запитання на папірцях і пускали їх за вітром. За чутками, відповідь можна було вгадати за тим, яким шляхом папірець вилітав із площі. — Він показав на дороги, що утворювали проміжки між сірими будівлями. — Так. Ні. Можливо. Деінде. Скоро.

Він знизав плечима.

— Утім, усе це було помилкою. Невдалим перекладом. Вони гадали, що «Квоян» — це давній корінь слова «кветентан» — «запитання». Але це не так. «Квоян» означає «вітер». Це місце по праву називають «Дім Вітру».

Я зачекав секунду, щоб побачити, чи не бажає він сказати щось іще. Коли він не сказав більше нічого, я повільно здійнявся на ноги.

— Це цікаво, Майстре… — Я завагався, не знаючи, наскільки серйозно він говорив перед цим. — Але мені треба йти.

Елодін байдужо кивнув і помахав мені рукою — чи то на прощання, чи то відмахуючись від мене. Він так і не відвів очей від двору внизу — усе стежив за вічно мінливим вітром.

Повернувшись до своєї кімнати у «В Анкера», я досить довго просидів на своєму ліжку в темряві, намагаючись вирішити, що мені робити. Думки в мене переплутались. Я був стомлений, поранений і досі трохи п’яний. Адреналін, на якому я тримався до цього, поволі скисав, а ще мені пекло й кололо в боці.

Я глибоко вдихнув і спробував зосередити думки. Поки що я діяв інтуїтивно, але тепер мені треба було обережно все продумати.

Чи можна звернутися по допомогу до майстрів? Надія зросла в мені на мить, а тоді зникла. Ні. У мене не було жодних доказів провини Емброуза. Ба більше, якби я розповів їм усю історію, мені б довелося визнати, що я засліпив та обпік своїх напасників за допомогою симпатії. Те, що я зробив, заради самозахисту чи ні, однозначно було зловживанням. Студентів, бувало, відраховували й за менше, щоб тільки зберегти репутацію Університету.

Ні. Я не міг ризикувати відрахуванням через це. А якби я пішов до Медики, там виникло б забагато запитань. А ще, якби я пішов туди, щоб мене підлатали, розійшлася б новина про моє ушкодження. Так Емброуз дізнався б, наскільки він був близький до успіху. Краще було б повернути все так, ніби я залишився неушкодженим.

Я поняття не мав, як довго найняті Емброузом убивці мене переслідували. Один з них сказав: «Ми вже двічі його губили». Отже, вони могли знати, що в мене є кімната тут, в Анкера. Можливо, тут я був у небезпеці.

Я замкнув вікно й закрив його фіранкою, а тоді ввімкнув свою переносну лампу. У світлі стало видно забутий папірець, який засунули мені у вікно. Я розгорнув його й прочитав:

Квоуте,

Видиратися сюди настільки ж весело, як це здавалося у твоєму виконанні. Однак відчинити твоє вікно вдалося не одразу. Сподіваюся, ти не образишся через те, що я, не знайшовши тебе вдома, позичила в тебе папір і чорнило, щоб залишити цю записку. Оскільки ти не граєш унизу й не лежиш собі спокійно в ліжку, людина цинічна могла б замислитися, що ти робиш у таку пізню годину й чи не робиш ти щось лихе. На жаль, мені сьогодні доведеться вертатися додому, не втішаючись твоїм супроводом і не радіючи твоєму товариству.

Я розминулася з тобою цього повалка в «Еоліяні», але мені, хоч я й була позбавлена твого товариства, пощастило зустріти одну досить цікаву людину. Він — хлопець досить незвичний, і мені не терпиться розповісти тобі про нього ту дещицю, яку я можу розповісти. Коли ми зустрінемося знову.

Наразі в мене апартаменти в «Лебеді й багві (богві?)», що в Імрі. Будь ласка, звернися до мене до 23 числа цього місяця, і ми пообідаємо разом, хоч і з запізненням. Після цього я піду у своїх справах.

Твоя подруга та хатня злодійка-початківка Денна

Постскриптум: Не сумнівайся, що я не помітила ганебного стану твоєї постільної білизни й не стала судити за ним про твій характер.

Сьогодні було 28 число. Лист не мав дати, але, вочевидь, пробув на вікні щонайменше півтора витка. Судячи з усього, вона залишила його за якихось кілька днів після пожежі в Промислі.

Я ненадовго замислився над тим, що про це думаю. Мені лестить те, що вона спробувала мене знайти? Мене розлютило те, що я знайшов записку лише зараз? Що ж до того «хлопця», якого вона зустріла…

Думати про це для мене поки що було занадто: я був стомлений, поранений і досі не звільнився остаточно від впливу алкоголю.

Натомість я швидко, як умів, очистив неглибокий поріз водою з умивального таза. Я б підлатав його власноруч, але не міг влаштуватися під добрим кутом. З нього знову засочилася кров, і я відрізав від своєї сорочки відносно чисті клапті, щоб справити сяку-таку пов’язку.

Кров. У тих, хто спробував мене вбити, досі був пошуковий компас, а я, без сумніву, залишив трохи своєї крові на ножі одного з них. Кров діє в пошуковому компасі незмірно ефективніше за просту волосину; це означало, що, навіть якщо вони ще не знали, де я живу, вони, ймовірно, мали змогу знайти мене попри вжиті заходи безпеки.

Я швидко обійшов кімнату, запхавши всі цінні речі в дорожню торбу, бо не знав, коли можна буде спокійно повернутися. Під стосом паперів я знайшов маленький складаний ножик, про який уже забув після того, як виграв його в кутики в Сіма. У бійці з нього не було б майже жодної користі, але це було краще, ніж геть нічого.

Тоді я підхопив свою лютню та плащ і прокрався вниз, на кухню, де мені пощастило знайти порожній глек від велеґенського вина з широкою шийкою. Не бозна-яке щастя, але поки що я радів усьому, що міг дістати.

Я попрямував на схід і перейшов річку, але не дійшов аж до самого Імрі. Натомість я трохи звернув на південь, де на березі широкої річки Ометі стояли кілька доків, сумнівний шинок і жменька будинків. Це був невеличкий порт, який обслуговував потреби Імрі, замалий, щоб мати власне ім’я.

Я запхав свою закривавлену сорочку в глек для вина й запечатав його шматком симпатичного воску, щоб туди не потрапила вода. Тоді кинув його

1 ... 160 161 162 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я вітру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім’я вітру"