Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Хмаринка розчервонілась ще більше і відвела погляд в бік, тихо буркочучи собі під ніс:

– Пробач, я не хотіла, щоб так вийшло – і вона знову засмучена. Ну що з цією капризною Хмаринкою робити? То плаче від щастя, то одразу засмучується від якоїсь дрібниці, тікає від мене й знову плаче. 

Доходжу до ліжка і обережно вкладаю її на постіль й одразу вмощуюсь поряд.

– Невже настільки мені не віриш, що навіть спати зі мною будеш? – Марія уважно роздивляється мене. 

Я схиляюся до неї ближче й шепочу:

– Звичайно буду спати поряд, а раптом ти знову кудись втечеш від мене – і поки вона не встигла що не будь відповісти, цілую її зминаючи м'які губи які спочатку несміливо, а потім вже більш хоробріше відповіли мені. Марія запустила свої пальчики мені у волосся що я від задоволення загарчав поглибивши наш поцілунок, притис її своїм тілом щільніше до ліжка. Від неї я почув тихий стогін у відповідь що пестив мій слух.

Я з нехотя відірвався від її вуст, Хмаринка важко дихала від поцілунку, а мені зносило дах від того звабливого запаху який я від неї відчував. Якби мені сильно не хотілося затвердити свою мітку зробивши Хмаринку повністю своєю, але на жаль не сьогодні. Сьогодні був занадто важкий день і їй треба відпочити, тому я тихо прошепотів їй в губи:

– Час вже спати моя крихітна Хмаринко. – я пригорнув її до себе і Марія поклала свою голову мені на плече, обхопивши мене однією рукою якою повільно водила мені по грудях дражнячи мене цим ще більше.

– На добраніч, Дикунчику – прошепотіла мені на вухо ледве торкаючись його губами.

Точно дражнить, та ще, й навмисне. 

– На добраніч, моя Лея. – тихо прошепотів у відповідь.