Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Тобто, все відбувається в точності як і в книзі? – запитую в неї щоб вивідати якомога більше інформації і зрозуміти що саме її турбує.

– Так, але я пробувала трохи змінювати сюжет і деколи в мене це виходило! Але потім… все ставало тільки гірше і все поверталося до основної історії, тільки до неї ще додавалися нові проблеми в якості спроби змінити хід історії.

Не розумію, і що саме мені повинно було не сподобатися в цій розповіді? Але те, що через ці передбачення в моєї пари тепер купа проблем до драконячої матері дратує.

– І які саме події ти намагалася переробити? 

– Я шукала спосіб як уникнути зустрічі зі Скруджем і нареченим Маргарити, і Ненсі підказала мені декілька варіантів і в результаті ми зупинилися на тому, що мені потрібно знайти того хто б міг або скасувати одруження, або просто щоб він вигнав їх звідси. Ну і ми потім пішли на аукціон, щоб підшукати когось в якості охорони, бо по словах Ненсі ніхто б не погодився таким займатися навіть за гарну платню.

Що ж, що до питання як саме вона мене знайшла вирішено, я навіть був радий що серед тих павичів так і не знайшлося жодного хто б міг їй допомогти. Адже так, Хмаринка не пішла на той аукціон і я б її не зустрів. Але вона казала що події будуть розвиватися до певного моменту, я так розумію до кінцівки історії, а потім все припиниться і буде йти як і повинно. То все що нам потрібно, це дочекатися кінцівки.

– Але що саме мені на твою думку могло не сподобатися? – запитав те через що, вона відмовлялася мені розповідати.

– Ну… просто…ем… як же пояснити?

– Кажи як є – наполіг.

– Якщо більш коротко, то Маргарита була не зовсім приємною людиною і цим нажила собі ворогів, ну і… там була одна сцена. – вона зробила малу паузу.

– І яка саме? – підштовхнув її до відповіді.

– Просто, на неї мало бути скоєно замах на вбивство. І це все мала підлаштувати Жадана. Вона нацькувала на Маргариту свого дракона якого потім…ем… за напад на неї стратили.

– Але як, я розумію Маргарита залишилася цілою?

– Так.

– Тоді в чому справа? Ти боїшся що на тебе може напасти дракон? Якщо так, то я не дам йому і пальцем тебе торкнутися. – на свою пропозицію я отримав ніяковий вираз обличчя, ніби я зараз сказав якусь дурницю. – Щось не так з тим драконом? – запитав у неї.

– Ем, так – тихо вимовила.

– І що саме? – запитав, бо так і не міг зрозуміти в чому проблема, адже в Жадани я не бачив ні одного дракона який би був сильніший за мене.

– Річ у тім що… той дракон, він…ну… Той дракон… то був ти.

Мої брови злетіли до гори від подиву! А от Марія принишкла ще більше. А щоб мене вирви жерли! То ось, в чому була проблема! Я помічаю як вона вперлася долонями мені в груди і повільно почала відсторонюватись від мене. Знову тіка. Перехоплює її за талію але так, щоб між нами була мала відстань хай краще буде так, ніж вона знову втече. А що до цього, тікати вона від мене любить і навіть дуже.

– Але якщо ти знала що той, хто повинен був скоїти замах на Маргариту був я. Навіщо тоді ти купила мене на тому аукціоні? – хоча навіть якщо і не купила, я б і сам звідти втік. Адже вже знайшов свою істину. І в будь-якому випадку припхався б сюди.

– Ще тоді я не знала що, то був ти. Я про це дізналася нещодавно. – Хмаринка нервово смикала рукава своєї сорочки до низу, втягнувши голову до плеч наче я зараз їй чимось погрожував.

– Хмаринко – звернувся до неї – я вже казав що ніколи не заподію тобі шкоди навмисне. Можливо по дурості і можу щось утнути не правильно все зрозумівши, але навіть так, я ніколи не перейду межи. Адже ти найважливіша частина моєї душі яку я шукав цілих двісті п’ятдесят три роки свого життя. – нарешті Марія сама підвела на мене свій погляд без моїх прохань і я продовжив – Ніколи нічого не бійся, не бійся ділитися зі мною тим що тебе турбує, чи лякає. Адже якщо ти будеш постійно мовчати, ховаючись від мене, я не зможу ні як тобі допомогти якщо буде потрібно. Тому не ховайся від мене Хмаринко.

Марія ще деякий час стояла мовчки про щось роздумуючи, а потім нарешті відповіла і мушу визнати від наступних слів мені стало легше.

– Гаразд. Вибач я просто за останній час свого життя трохи розучилася розповідати комусь що саме мене хвилює. – вона з сумом додала – Та і нікому було розповісти.

– Тепер ти можеш розповісти все мені або в крайньому випадку в тебе є ще Ненсі, Лайон, Єва. Ти не сама Хмаринко, навколо тебе вже є ті, кому ти не байдужа.

Я пригорнув її до себе міцніше повільно гладячи її вздовж спини, залишив легкий поцілунок на її скроні. Ех, якби це все добре не було, але нам треба відпочити, та й надворі ще й досі глибока ніч.

Роблю ще один глибокий вдих солодкого бузку й різко підхоплюю свою Хмаринку на руки, вона видає зляканий писк.

– Що ти робиш?! – збентежено запитує вчепившись мені за шию.

– А на що це схоже? – дражнюся і з цікавістю дивлюся на Хмаринку, яка вже почервоніла від сорому.

– Що ти мене ні з того ні з сього, схопив як мішок з картоплею і кудись несеш!

– Не кудись, а до спальні. Вже давно пора спати, ніч на дворі. 

– Цікаво, і хто ж в цьому винний? – колить мене своєю колючкою що задіва за живе.

– А ти все-таки жорстока жінка Хмаринко, знаєш куди треба бити – говорю нещасним голосом.

– Хто б казав, сам не краще – гнівно бурчить мені у відповідь, а мені подобається навіть за ледве стримуюсь, щоб не засміятися настільки в неї був смішний вираз обличчя – І взагалі відпусти мене! Я і сама можу дійти до свого ліжка!

– А от, це вже ні, моя крихітко. Я тебе вже нікуди не відпущу, а то ще втечеш мені кудись. А мені бідолашному потім шукати й ловити тебе прийдеться.

– Я не втечу! – емоційно заперечує.

– Та невже? – підіймаю одну брову і лукаво дивлюся на неї – А минулі декілька разів, ти вже забула? Та й ти щойно майже пів години тому від мене втекла і замкнулася, що я мало від хвилювання не посивів і завчасно праматері душу свою не відав.