Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
11
Останніми словами старого містера Беквіта, перед тим як він покотив дорогою на своїй поштовій вантажівці, були: «Наскільки я чув, бостонці пили її з ранковою кавою напередодні Дня святого Валентина. Сам я води не п’ю. Мені більше до вподоби пиво».
12
Джонсі обійшов кабінет уже разів дванадцять чи й більше. Зупинившись за стільцем, він мимохідь потер стегно і знову вирушив у дорогу, старий добрий обсесивно-компульсивний Джонсі.
Один… два… три…
Історія росіянки, звичайно, була непогана, чудовий приклад Страшних Байок Глухого Містечка (будинки з привидами, де раз у раз когось убивали, і місця моторошних дорожніх аварій — теж нічого), і, зрозуміло, проливала більш ніж яскраве світло на плани Сірого щодо Леда, бідолашного бордер-колі, але яка користь йому, Джонсі, знати, куди прямує Сірий? Зрештою…
Знову до стільця: сорок вісім, сорок дев’ять, п’ятдесят … Хвилинку. Стоп, чорт забирай, хвилинку! Уперше він обійшов кімнату за тридцять чотири кроки, так же? Звідки ж узялися п’ятдесят цього разу? Він не дріботів, не топтався на місці, нічого подібного, то звідки ж…
«Ти розширюєш її. Чим більше обходиш, тим більше розширюєш. Бо ніяк не хочеш угамуватися. Зрештою, це твоя кімната. Б’юсь об заклад, ти здатний розширити її до розмірів бальної зали в «Волдорф-Асторії»[212], якщо побажаєш… і Сірий тобі не завадить».
— Невже це можливо? — прошепотів Джонсі. Він стояв біля стільця, поклавши одну руку на спинку, немов позуючи для портрета. Але відповідь йому була не потрібна, вистачало й очей. Кімната дійсно збільшилася.
Генрі їде до нього. Якщо з ним Даддітс, переслідувати Сірого буде легко, скільки б разів він не міняв машини, бо Даддітс бачить лінію. Він привів їх до Річі Ґренадо вві сні, а пізніше до Джозі Рінкенгауер наяву, і тепер він може вказувати дорогу Генрі так само легко, як гончак із гострим нюхом веде мисливця до лисячої нори. Біда у форі , клятій форі , яку має Сірий. Година, не менше, а то й більше. Тільки-но Сірий скине собаку в шахту опори № 12, усе скінчено. Теоретично, правда, ще буде час перекрити подачу води до Бостона, але чи зможе Генрі переконати когось ужити таких масштабних заходів? Навряд чи. А як бути з тими людьми, уздовж усього водогону, до яких заражена вода потрапить майже відразу? Шістдесят п’ять тисяч у Вері, одинадцять тисяч в Атолі і понад сто п’ятдесят тисяч у Ворчестері. У цих людей залишаться не місяці, а всього кілька тижнів життя. І навіть днів у деяких випадках.
Невже немає способу затримати сучого сина? Допомогти Генрі наздогнати його?
Джонсі підняв очі до ловця снів, і як тільки він це зробив, у кімнаті щось змінилося, почулося якесь зітхання, подібне до тих звуків, що, як подейкують, видають духи під час спіритичних сеансів. Але це був не дух, і Джонсі відчув поколювання в руках. Водночас із цим його очі наповнилися сльозами. На пам’ять прийшов рядок із Томаса Вулфа: «…о втрачене, камінь, листок, незнайдені двері»[213]. Із Томаса Вулфа, який вважав, що повернення додому неможливе.
— Даддітсе? — прошепотів він. Волосся на потилиці стало дибки. — Даддітсе, це ти?
Немає відповіді… але, глянувши на стіл, де стояв непотрібний телефон, він виявив щось нове. Не камінь, не листок, не незнайдені двері, а дошка для крибеджу і колода карт.
Хтось хотів зіграти з ним.
13
Тепер весь час болить сильно. Мама знає — він сказав мамі. Ісус знає — Ісусу він теж сказав. А Генрі не сказав. У Генрі теж усе болить, Генрі втомився і сильно сумний. Бобер і Піт на небесах, там вони сидять праворуч від Бога-Отця Вседержителя, Творця неба і землі, відтепер і навіки вічні, заради Ісуса, ось так от. Від цього йому сумно, вони були хорошими друзями, грали з ним, але ніколи не сміялися з нього. Одного разу вони знайшли Джозі, ще одного разу побачили високого такого чувака, він ковбой, а ще одного разу грали в гру.
Це теж гра, але раніше Піт усе повторював: «Даддітсе, не має значення, виграєш ти чи продаєш, головне, як грати», — а тепер це має значення, тепер має значення, так каже Джонсі, поки що Джонсі важко розчути, але незабаром буде краще, дуже скоро. Якщо тільки сильно боляче не буде. Коли сильно боляче, навіть перкоцет не допомагає. У горлі шкребе, усе тіло труситься, а в животі огидно крутить, ніби хочеться зробити а-а, ніби , але насправді йому не потрібно робити а-а, а коли він кашляє, іноді в роті з’являється кров. Йому хочеться поспати, але Генрі і його новий друг Овен, який був із ними того дня, коли вони знайшли Джозі, весь час повторюють: «Якби ми могли затримати його», «Якби ми могли виграти час…», — тому доводиться не спати й допомагати їм; тільки щоб почути Джонсі, потрібно заплющувати очі, а вони думають, що він спить. Овен каже: «Може, варто його розбудити, раптом цей сучий син зверне не туди», а Генрі відповідає: «Кажу ж, я знаю, куди він прямує, а розбудимо ми його якраз перед І-90, щоб не сумніватись. А поки нехай поспить, Господи, дивись, який він змучений». І знову, тільки тепер не вголос, а в думках: «Якби тільки затримати сучого сина».
Очі заплющені. Руки складені на ниючих грудях. Дихання повільне. Мама каже дихати повільно, коли кашляєш. Джонсі не мертвий. Не на небесах разом із Бобром і Пітом, але Сірий каже, що Джонсі замкнений, а Джонсі йому вірить. Джонсі в кабінеті, ні телефону, ні факса, важко з ним говорити, тому що Сірий злий і Сірий наляканий. Боїться, що Джонсі дізнається, хто насправді замкнений.
Коли вони розмовляли найбільше?
Коли грали в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.