Читати книгу - "Білі зуби"

годину, підсумовуючи старий рік і плануючи новий, він вважав за необхідне надавати всім по голові, щоб повернути їх на землю. Він хотів нагадати, що світ жорстокий і безсенсовний, уся людська метушня абсолютно беззмістовна, і жоден прогрес не має значення, якщо тільки це не прогрес в ім’я слави Господньої та квитка в той кращий, інший світ. Уклавши календар ще минулого року і вже порядно забувши, які цитати він тоді обрав, Раян приємно здивувався, коли віддер аркуш 30-го числа і глянув на товстий білий аркуш 31-го — яке ж ефективне було його нагадування. Жодне міркування так не пасувало до дня, що наближався. Жодне попередження не було таким актуальним. Він відірвав його від календаря, запхав у свої тугі шкіряні штани і сказав місіс Бе сідати в коляску.

— Сміливець, що витрима горе з бідою, — співала місіс Бе, поки вони мчали по Ламбет Брідж, прямуючи до Трафальгарської площі, — дай йому сили йти за Тобою![9]

Раян посигналив цілу хвилину, поки обігнав мікроавтобус із жінками Царства, аби не налякати їх. У голові він швидко перебрав усі речі, що поклав до автобуса: пісенники, інструменти, плакати, брошурки «Вартової вежі». Усе є і в порядку. У них насправді не було квитків, але вони протестуватимуть надворі, на холоді, приймаючи муки, як справжні християни. Хвала Господу! Який великий день! Усі знаки були добрими. Раянові навіть наснився був Маркус Чалфен у вигляді нечистого, і вони зіткнулися з ним ніс до носа. Раян сказав: «Я і ти — між нами війна. І переможець може бути тільки один». Потім він процитував щось із Писання (він не пам’ятав, що саме, але це було щось з Об’явлення), він повторював цитату знову і знову, аж поки диявол/Маркус не став маліти, поки в нього не виросли вуха і довгий роздвоєний хвіст, і врешті він утік — малесенька диявольська мишка. Як у видінні — так воно станеться й насправді. Раян буде нездоланний, незворушний, абсолютно твердий, і зрештою грішник покається.

Так Раян підходив до всіх теологічних, практичних і особистих конфліктів. Він не рухався ані на дюйм. А втім, це завжди було його коником; він мав моноінтелект, здатність триматися єдиної ідеї із феноменальною твердістю, і для застосування цього не було кращого місця, ніж Церква свідків Єгови. Раян мислив чорно-білим. Проблему становили його колишні пристрасті — мотоцикли і поп-музика, — вони завжди мали відтінки сірого (хоча, мабуть, найближчі до Свідків речі у світському житті — це хлопчики, які надсилають листи у «Нью м’юзік експрес» і пишуть статті у «Скутерс тудей»). Вічно важкі питання — чи треба розводити свою пристрасть до «Кінкс» симпатією до «Смол фейсес», або хто кращий виробник мотоциклетних моторів — Італія чи Німеччина? Це життя тепер здавалося йому таким чужим, що він майже забув, коли жив ним сам. Він жалів тих, хто зараз стогнав під тягарем таких сумнівів і дилем. Він жалів парламент, поки він і місіс Бе проїжджали його будівлю; він жалів його, бо закони, які тут приймали, були минущими, тоді як його закони — вічними…

— Нема такої сили, щоб рішення змінила — паломника мого, — заливалась місіс Бе. — А той, хто відмовляє, про зло розповідає… себе лиш проклинає; а він — сильніш стає.

Він смакував. Він смакував те, що стояв навпроти диявола і казав:

— Ти — сам: доведи мені. Давай, доведи.

Він знав, що не потребує доказів, як мусульмани чи євреї. Тільки віра. І ніяка раціональність не може змагатися з вірою. У «Зоряних війнах» (по секрету — улюбленому фільмі Раяна. Добро! Зло! Сила! Так просто. Так правдиво) — насправді підсумок архаїчних міфів і найчистіших алегорій життя (як його розумів Раян), а потім — віра, незаплямована, неосвічена віра — ось де наймогутніший меч, щоб херити зло. Ну, давай, доведи. Він це робив кожної неділі на порозі, а тепер зробить це Маркусу Чалфену. Доведи мені, що ти правий. Доведи мені, що ти більш правий, ніж Господь. Нема таких доказів на цілій землі. Бо Раян не вірив і не дбав ні про що земне.

— Ми вже майже там?

Раян стиснув делікатну руку місіс Бе і газонув по Стренду, а потім повернув за Національну галерею.

— Він переможе горе, гігантів він поборе, добро нестиме всюди — мій пілігрим!

Гарно сказано, місіс Бе! Право нести слово! Хто не надимається, а все ж успадковує землю! Право бути правим, вчити інших, бути у всіх часах, о, Господь уповноважив тебе на це, право йти в незвідані землі і чужі країни, і нести слово неосвіченим, і знати, що ти говориш саму правду. Право завжди бути правим. Наскільки краще, ніж право, яке колись він цінував над усе: право на свободу, свободу самовираження, сексуальну свободу, право палити траву, право гудіти, право розганяти мотоцикл до шістдесяти п’яти кілометрів на годину на трасі і без шолома. Наскільки краще, ніж усе це разом узяте, думав Раян. Він користався правом таким рідкісним, як на цей недопалок століття, що воно було вже корисною копалиною. Основа основ усіх прав. Право бути хорошим хлопцем.

* * *

Дата: 31 грудня 1992

Лондонський автобусний транспорт

Маршрут 98

З: Віллесден Лейн

До: Трафальгарська площа

Час: 17:35

Тариф: дорослий, 0,70 фунта

Зберігайте квиток на випадок контролю

Гги, подумав Арчі, вони щось не те роблять, шо завжди. Не те, щоб вони робили гірше. Вони просто роблять це зовсім інакше. Стільки інформації. Як тільки ти віддираєш квиток, одразу відчуваєш себе напханим, приколотим якимись всевидючими набивачами опудал, вмерзлим у кригу часу, впійманим. Раніше так не було, подумав Арчібальд. Багато років тому у нього був двоюрідний брат