Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Ходімо, Ісабель, зі мною.

(До Ісабель, тихо.)

Ми ж іншою займемось нині грою. Цієї ночі, безперечно, Портрет забрати зможу я безпечно… Ти ж, засвітивши каганця, Стоятимеш на чатах до кінця: Чужий портрет не сміє більше Тримати той, хто так до мене пише!

(Донья Анхела та Ісабель йдуть.)

Сцена 16

Донья Беатріс, Дон Хуан.

Донья Беатріс

Невже ви стільки почуттів До мене маєте?

Дон Хуан

Я вилити хотів У двох словах палке кохання.

Донья Беатріс

Кажіть!

Дон Хуан

Я відкидаю всі вагання! Прихильність я складаю вам до ніг, Любов мою палку і пристрасть дивну. Якби хотів забути вас, єдину, Мені б це не вдалося, далебіг. І все ж, якби любов забути зміг, Її відчув би знов у ту ж хвилину, Щоб не повинність, мрію добровільну Здійснити, ваших збувшися вериг. Тому, хто розлюбити, наче я, Не може, – вдячність жінки непотрібна, Любов ця неминуча, як моя. Ні, вас забути, Беатріс предивна,