Читати книгу - "Гра престолів"

— Прошу раду затвердити мене як регента за бажанням Роберта,— сказав Нед, вдивляючись в обличчя присутніх і міркуючи, які думки ховають напівзаплющені очі Пайсела, лінива півусмішка Мізинчика, нервове тремтіння пальців Вейриса.

Відчинилися двері. У світлицю увійшов Товстун Том.

— Перепрошую, мілорди, королівський стюард наполягає...

Увійшовши, королівський стюард уклонився.

— Вельмишановні лорди, король вимагає негайної присутності малої ради в тронній залі.

Нед очікував, що Серсі діятиме швидко, тож цей наказ його не здивував.

— Король мертвий,— сказав він,— однак ми все одно підемо з вами. Томе, будь ласка, організуй супровід.

Мізинчик допоміг Недові спуститися сходами. Вейрис, Пайсел і сер Баристан не відставали. За дверима вежі чекала подвійна шерега вояків у кольчугах і сталевих шоломах — усього восьмеро. Гвардійці провели раду через двір; їхні сірі плащі билися на вітрі. Малинових плащів Ланістерів ніде не було видно, а Неда порадувала велика кількість золотих плащів на укріпленнях і коло брам.

Біля дверей у тронну залу раду зустрів Джанос Слінт, вбраний в орнаментовану чорно-золоту кірасу; шолом з високим гребенем він тримав під рукою. Командувач сухо вклонився. Його гвардійці відчинили височенні дубові двері, оковані бронзою.

Королівський стюард провів їх усередину.

— Слава його світлості Джофрі Першому з дому Баратеонів і Ланістерів, королю андалів, і ройнарів, і перших людей, володарю Сімох Королівств і оборонцю держави,— співуче оголосив він.

До дальнього кінця зали, де на Залізному троні чекав Джофрі, йти було неблизько. З допомогою Мізинчика Нед Старк повільно кульгав і стрибав до хлопця, який назвався королем. Решта прямували за ним. Коли Нед уперше долав цю відстань, він сидів на коні з мечем у руці, а зі стін дракони Таргарієнів спостерігали, як він змушує Джеймі Ланістера зійти з трону. Цікаво, подумав він, чи зійде так само легко з трону Джофрі?

П’ятеро лицарів королівської варти — всі, крім сера Джеймі та сера Баристана,— півмісяцем вишикувалися біля підніжжя трону. Вони були в повному озброєнні, від шолома до чобіт у емальованій криці, в довгих білих плащах на плечах, з блискучими білими щитами в лівій руці. Серсі Ланістер з двома молодшими дітьми стояла позаду сера Бороса й сера Мірина. Королева була вбрана в сукню барви морської хвилі, облямовану світлим, як морська піна, мирським мереживом. На пальці вона мала золоту каблучку зі смарагдом завбільшки з голубине яйце, а на голові — таку ж смарагдову корону.

Вивищуючись над присутніми, серед зазублин і шпичаків сидів королевич Джофрі, вбраний у злототканий камзол й у червоний атласний плащ. Біля підніжжя вузьких крутих сходів, які вели на трон, стояв Сандор Кліган, одягнений у кольчугу, сіру як зола кірасу й у свій вищирений собачий шолом.

Позаду трону чекали двадцятеро ланістерівських гвардійців; з поясів у них звисали мечі. На плечах брижилися малинові плащі, а шоломи були прикрашені сталевими левами. Але Мізинчик стримав свою обіцянку: перед Робертовими гобеленами, які зображували сцени полювання й бою, струнко вишикувалися золоті плащі міської варти, стискаючи в руках восьмифутові ратища списів з чавунними гостряками.

Коли Нед нарешті зупинився, нога в нього палала від болю. Щоб утриматися, він не знімав руки з плеча Мізинчика.

Джофрі підвівся. Його червоний атласний плащ був гаптований золотою ниткою: п’ятдесят ощирених левів з одного боку й п’ятдесят оленів з другого.

— Повеліваю раді здійснити всі необхідні приготування для моєї коронації,— оголосив хлопець.— Коронація має відбутися впродовж двох тижнів. Сьогодні я прийму обітниці васальної вірності від своїх відданих радників.

Нед дістав Робертів заповіт.

— Лорде Вейрисе, якщо ваша ласка, покажіть це міледі Ланістер.

Євнух підніс папір Серсі. Королева проглянула, що там написано.

— Оборонець держави,— прочитала вона.— То це вам замість щита, мілорде? Папірчик?

Вона роздерла заповіт навпіл, тоді половинки на четвертинки, а потім кинула клаптики на підлогу.

— Але ж це була воля короля,— вражено вигукнув сер Баристан.

— Тепер у нас новий король,— озвалася Серсі Ланістер.— Лорде Едарде, коли ми з вами розмовляли востаннє, ви дали мені пораду. Дозвольте й мені відплатити вам тим самим. Прихиліть коліно, мілорде. Прихиліть коліно й присягніть на вірність моєму синові, й ви зможете покинути посаду правиці й дожити свої останні дні в тій сірій пустці, яку ви кличете домівкою.

— Хотів би я,— похмуро мовив Нед. Якщо вона рішуче налаштована підняти це питання тут і зараз, вона не лишає йому вибору.— Ваш син не має права на трон, на якому сидить. Справжній спадкоємець — лорд Станіс.

— Брехун! — заверещав Джофрі, почервонівши.

— Мамо, що це значить? — жалібно запитала королеву Мірселла.— Хіба не Джоф тепер король?

— Ви самі прирікаєте себе своїми словами, лорде Старк,— сказала Серсі Ланістер.— Пане Баристане, схопіть зрадника.

Лорд-командувач королівської варти завагався. Не встиг він оком кліпнути, як його оточили гвардійці Старка, тримаючи в закутих у латні рукавиці кулаках оголені клинки.

— А тепер зрада від слів переходить до діла,— сказала Серсі.— Ви гадаєте, сер Баристан сам, мілорде?

З лиховісним шурхотом заліза об залізо Гончак витягнув меч. Його підтримали лицарі королівської варти й двадцятеро ланістерівських гвардійців у малинових плащах.

— Убийте його! — заверещав хлопець з Залізного трону.— Убийте їх усіх, я повеліваю!

— Ви не лишаєте мені вибору,— мовив Нед до Серсі Ланістер. І звернувся до Джаноса Слінта.— Командувачу, візьміть королеву та її дітей під варту. Поводьтеся з ними ввічливо, але відведіть їх у королівські палати й тримайте там під вартою.

— Вояки міської варти! — гаркнув Джанос Слінт, вдягаючи шолом. Узявши напереваги списи, золоті плащі зімкнули ряди.

— Не хочу проливати кров,— сказав Нед до королеви.— Веліть своїм гвардійцям опустити мечі, й тоді нікому не...

Одним різким ударом найближчий золотий плащ загнав списа Томардові в спину. З безвільних пальців Товстуна Тома випав клинок, а на ребрах розпливлася червона пляма, просякнувши і шкіри, і кольчугу. Ще меч не торкнувся підлоги, а Томард уже був мертвий.

Недів окрик запізнився. Джанос Слінт власноруч розтяв горло Варлі. Кейн крутнувся, зблиснувши крицею, і, розмахуючи мечем, відтіснив найближчого гвардійця зі списом; на мить здалося, що він зможе пробити дорогу на свободу. А тоді на нього наскочив Гончак. Перший удар Сандора Клігана поцілив Кейну в зап’ясток на руці, яка