Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    В Айронвуді стояла чудова сонячна погода, небо світилося яскраво-блакитними переливами. А одна маленька мешканка сірого будинку щодня бачила у небі ще й веселку. Хоча будинок, де жили люди з вадами, вже не можна було назвати сірим. Його пофарбували у жовтий колір, дах – у рожевий, а високий паркан і зовсім знесли. Маленький садок навколо будинку збільшився, там з'явилися нові квіти та дерева, фонтан із білого мармуру. "Люди зеленої води" часто збиралися на пікніки, ласуючи смачними пирогами мами Лани. Хоча й “людьми зеленої води” жителів жовтого будинку назвати вже не можна було. Про те, що “зелена вода” взагалі колись була в Айронвуді, залишилися лише спогади, потрібні лише для того, щоб цінувати все те, що є зараз у цьому ідеальному світі.

Трістан прибирав у своїй кімнаті, готуючись до приїзду мами та сестри. Протягом минулих місяців вони приїжджали до нього в гості аж шість разів. І сьогодні настане сьомий. Трістан почував себе щасливим та спокійним. Він вільно гуляв у Великих садах, відвідував новий храм Матері Природи, ходив до моря. Зараз на березі стало дуже людно: дітлахи з села купаються і граються на мілині, а трохи далі море кишить рибальськими човниками. Рибалки постійно жваво перекрикуються один з одним, вихваляючись уловом. Часом Бруно дає Трістану лілових крабів, і хлопець приносить їх до своєї родини у жовтий будинок. Дивно, що хоч раніше цей пузатий рибалка і був багатшим через те, що один ловив рибу, але, здається, зараз він був набагато щасливішим. У нього з'явилася справжня компанія чоловіків, з якими вони веселилися та ходили після роботи грати у крокет. А діти, що купаються, додавали всьому антуражу радості та веселощів. Тепер взагалі всюди були люди. Їм подобалося гуляти по зелених, барвистих околицях. Дорога від Великих Садів до пляжу була всіяна кущами з чудовими рожевими квітами. Від них віяв чарівний аромат, який ближче до моря зливався із запахом солоної води, утворюючи комбінацію пахощів, схильну назавжди відкластися в пам'яті Трістана, як запах змін.

Більшість жителів Великих Садів та навколишніх сіл уже не цуралися Трістана, підтримували з ним розмову. Хоча його ноги, як і раніше, залишалися козлиними. Фелікс вилікував його руки, які сам і створив, але ноги Трістан не захотів змінювати. Ще з появою Джейн він усвідомив, що насправді їх не соромиться, він жив із ними все життя, він прийняв себе таким. І, зрештою, завдяки своїм копитам він зміг боротися з тваринами з іншого світу, врятувати життя людям зі своєї сім'ї. Він навіть урятував життя леді Касандри – нареченої короля. Тому він не хотів міняти свої ноги. Він навчився добре танцювати саме з такими ногами, так каже сама леді Касандра. Вона часом приходить у їхній оновлений яскравий будинок, приносить лимонні тістечка з палацу, а іноді залишається подивитися їхні домашні вистави. На них завжди танцює Трістан. Леді Касандра зазвичай аплодує йому голосніше за інших. І хоч вона поводиться дуже стримано, спілкується дуже обережно та все одно приходить. До них, до людей, яких так довго уникали всі жителі Айронвуда. Трістан знає, чому вона тут. Леді Касандра вдячна йому за порятунок свого життя, і хоч вона не говорила про це, він знав без слів. У її оплесках таїлося таке гучне "дякую". Члени його сім'ї спочатку насторожено сприйняли її у своїй оселі, але дуже швидко звикли до цих незрозумілих для всіх візитів. Одного разу Трістан зголосився провести її до палацу, і хоч леді Касандра трохи заціпеніла від такої пропозиції, але все ж таки погодилася.

— Вам так мало часу знадобилося, щоб стати доброю, — сказав Трістан.

— Він сказав, що тому ніколи мене не любив, — Трістан одразу зрозумів, про кого вона говорить. — Бо я не була ні до кого доброю чи співчутливою. Не думала, що треба було просто дружити з ”людьми зеленої води”, щоб він мав до мене почуття.

— Фелікс полюбив Джейн не за те, що вона з нами дружила і розуміла нас, а за те, що він сам поряд з нею став чуйним до людей. Люди завжди люблять тих, поряд з ким вони стають кращими.

— Ти теж став кращим поруч із нею? — леді Касандра пильно дивилася йому у вічі. Трістану стало ніяково від цього погляду.

— Звичайно, але думаю я і зараз продовжую ставати кращим.

Її погляд ковзнув до весільного намету, що розвивався вдалині. Від нього вже майже нічого не залишилося. Він більше скидався на купу брудного ганчір'я, ніж на весільне оздоблення. Напевно, його ще не прибрали лише тому, що у мешканців села було і так багато важливіших справ. А можливо, воно просто служило страшним тлом і нагадуванням про те, як ще недавно вони все втратили й тепер з появою Фелікса знайшли.

— Цей весільний намет яскрава демонстрація того, що сталося з нами, як із парою. Та й взагалі, що сталося з ним і зі мною окремо, - вона зітхнула. — Я його зовсім не впізнаю, він має поганий вигляд, майже не спілкується. Навіть на розмови у нього не лишилося сил.

Касандра замовкла, а Трістан і собі засмутився. Дійсно, Айронвуд став найпрекраснішим світом з усіх можливих світів, але стан Фелікса гнітив усіх навколо. Навіть самий нетямущий мешканець розумів, що чергове благо, яке подарує всім їхній король, може стати останнім, що він зробить у своєму житті. Трістан і сам бачив короля не так часто, після того, як він зцілював когось або відновлював землю, він пропадав на кілька днів. А коли з'являвся, всі навкруги дивувалися, наскільки він був слабкий: бліде обличчя, синці під очима, хода, що втратила колишню впевненість.

- Я поговорю з ним. Йому слід зупинитись. Ми вже маємо усе, що потрібно для щастя.

- Вірно, - погодилася леді Касандра. - У нас тепер все є.