Читати книгу - "Нафта"

Д. Жерар. «Commentaires autour de la partition de „Petrolio“, roman inacheve de Pasolini». «Інфіні» LIII, 1996, c. 71—87.

P. Гордон. «Останнє велике безумство». «Таймз літерелі саплацмент», 4913, 30 травня 1997, с. 24.

С. Мекс. «Verwandlung der Welt und der (text) Corporate Rausch». «Італіенше Студіен», XVIII, 1997, c. 188—189.

Дж. Матриці. «„Нафта“ та форма роману» у «Лекціях про Пазоліні», за ред. Т. де Мауро та Ф. Феррі. Сестанте, Ріпатрансоне, 1997, с. 265—276.

М. Бельполіті. «Моро, Паоло, VI та Пазоліні». «Ла Рівіста дель Лібрі», листопад 1998, 35—8.

П. Паганін, Дж. Фебре — Дж. К. Феретті. «Чорне золото П'єра Паоло». «Уніта», 31 березня 1998.

С. Тузіні. «Кінцева галактика „Нафти“. Роздуми про роман Пазоліні, виданий по смерті». «Крістало», XL, серпень 1998, с. 58—67.

«Живі сліди та мертві поети». «Парагоне», XLIX, 17—18,1998, с. 124—144.

С. Де Лауде. «Про Пазоліні, розсудливість та можливості». «Модерна», І, 1, 1999, с. 171—185.

Ф. Чекареллі. «Убивство, вигляд влади у тіні нафти». «Стампа», 20 січня 2001.

М. Фузілло. «Заголовок „Нафта“, який відкинув автор, моделі, варіанти поворотів у Доповненнях для Пазоліні», за ред. Дж. Савока. Ольшки, «Полінія 1», Флоренція, 2002, с. 39—55.

Ф. Пізанеллі. «Від мінливості до гумору: для повного висловлення дійсності, у Доповненнях для Пазоліні», ч. 129—141.

Дж. Делія. «Пазоліні та пророцтво про нафту». «Уніта», 4 лютого 2003.

М. Фузілло. «Від Патроніуса до „Нафти“. Сатирикон як сучасний експериментальний роман у Античному романі та після нього», за ред. С. Панайотакіса, М. Зімерман, В. Кеулен. Брейль, Лайден, 2003, с. 413—424.

«Проект „Нафта“» — проект М. Мартоне, який розпочався з «Нафти» П. Паоло Пазоліні, «Об’єднання непереїзного театру у місті Неаполь». Едіціоні Кронопіо, Неаполь, 2003.

Дж. Барбачетто. «Політичне убивство. Кровопролиття та поля у „Нафті“», «Діаріо делла Сетімана», 28 жовтня 2005.

Дж. Делія. «Пазолінівська єресь». Ефідже Едіцьоні, Мілан, 2005.

П. Ді Стефано. «„Нафта“ та кровопролиття. Справа Матеї. Підозри стосовно Чефіса й нагла смерть поета». «Кор’єре делла Сера», 7 серпня 2005.

Е. Голіно. «Чорне золото» у «Пазоліні, сон про дещо: педагогіка, ерос, література від міфів до масового суспільства», див. с. 115—128.

П. Маурі. «Справжня історія „Нафти“». «Ла Републіка», 31 грудня 2005, інтерв’ю з Ґрацієлою К’яркоссі.

Дж. Рагодзіно. «Чефіс, Пазоліні та мій дядько Корадо». «Маніфест», 19 листопада 2005.

І. Ромуальді. «Для видання „Нафти“ з коментарями», дипломна робота, яка знаходиться в Університеті Аквіла на факультеті філології та філософії, 2004—2005, під час друку.

Ф. Дзабальї. «Історії про варварів та „наукова фантастика“. Між Анною Банті та останнім твором Пазоліні» у «Забутій царівні», спеціальному номері «Парагоне», який було присвячено А. Банті LVI, 3-й випуск, н. 57—58—59 (660—662—664), лютий—червень 2005, с. 204—240.

Дж. Делія. «Нафта і теракти». Ефіджіе Едіціоні, Мілан, 2006.

Примітки

1

ЕНІ (Ente Nazionale Idrocarburi) — італійська державна нафтогазова корпорація, тепер частково приватизована.

2

Італійська промислово-фінансова корпорація, яка проіснувала під цим ім’ям до 2002 року, здебільшого вела справи у хімічній промисловості, але мала широкі інтереси й в інших галузях (виробництво ліків, енергетика, металургія, страхування, преса тощо).

3

«Філологічна примітка» Ауреліо Ронкалья (с. 651).

4

На полях, на марґінесі (лат.).

5

«Сатирикон» — роман, твір давньоримської літератури, створений приблизно у І ст. н. е. Вважається найдавнішим романом (хоча про жанр досі точаться суперечки). Твір написано й прозою і віршами, у яких автор пародіює манеру й стиль класичних римських поетів, напр. Овідія або Горація; за сюжетом це пригодницько-сатиричний роман, який пародіює грецький любовний роман. Деякі розділи твору було втрачено.

6

Що має стосунок до встановлення справжнього авторства.

7

Головне, найважливіше (у творі).

8

Лірична опера Жуля Массне.

9

(1) Роман не має початку.

10

а був не в змозі.

11

(1) Тобто до того, що він випростався, лежачи на балконі аттика.

12

а не обмежується лише.

13

b був у змозі.

14

с подібні.

15

d розіграли комедію.

16

Модерн (від фр. moderne — новітній, сучасний. Інші назви: фр. L’Art Nouveau, іт. «Ліберті стайл») — стильовий напрям у європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку XX століття. В образотворчому мистецтві основні риси: двовимірність зображення, відмова від гострих кутів на користь рослинних орнаментів, обтічних ліній.

17

а стріли.

18

b жалобою.

19

a механіком.

20

b дійти висновку.

21

Він вирядився у подорож.

22

a виражається

23

b Карло другий.

24

Лише слова (лат.).

25

Старовинна назва м. Токіо.

26

a відчайдушна.

27

b сфери.

28

Найнижчий ступінь в ієрархії Каморри — неаполітанської мафії.

29

Паскуале — великодній (італ.).

30

а критичних умів.

31

(1) Тобто Італійської держави.

32

а рідних.

33

Рух Опору, або інакше партизанський Опір чи Друге Відродження — військовий та політичний рух боротьби проти націонал-фашизму (термін, який означає італійський фашизм та німецький націонал-соціалізм), що розпочався після капітуляції Італії у Другій світовій, 8 вересня 1943 року й тривав до кінця війни.

34

a червоного.

35

b остаточного.

36

Слухове вікно на даху будинку.

37

а спекотним.

38

Відраза до життя, знудженість життям (лат.).

39

a пошуку.

40

Переклад Дмитра Павличка.

41

Очевидно, назва походить з дантівської «Божественної комедії», де Рай розділено на дев’ять небес, третє — Венера. На цьому небі знаходяться душі тих, хто кохав, адже Венера — символ любові. Автор обмірковує такі теологічні питання, як от чому у добрих батьків народжуються злі діти чи у чому причина того, що люди вигадують собі різних ідолів.

42

а різко сяючи.

43

b неприродно.

44

с нерозбірливо.

45

d важкі.

46

Вид настільної гри, де треба ходити фішкою.

47

a наразі.

48

Хазяйнування, землеробство, економія (англ.).

49

Йдеться про Генріха IV (Болінгброка) (1366—1413) — короля Англії та лорда Ірландії (1399—1413), першого з династії Ланкастерів, емблемою яких була червона троянда (ще називається галльською трояндою, вважається чи не найпершою культурною трояндою); та його попередника, Річарда II (англ. Richard II) (1367—1400) — короля Англії (1377—1399), останнього з династії Плантагенетів, якого було скинуто і чиє місце посів Болінгброк. Саме цей історичний