Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Я стояв, мов громом уражений, не в силах відразу зреагувати. У голові почали метушливо крутитися думки. Вони… хочуть повернути мене? Після всього? Не вірю.

— Почекайте, — нарешті видихнув я, похитавши головою. — Що ви щойно сказали?

Незнайомець злегка поправив свій ідеально викладений костюм і знову звернувся до мене своїм холодним тоном:

— Ми хочемо відновити з вами співпрацю, сеньйоре Бореллі. «LA STELLA» готова переглянути ваші умови й забезпечити все необхідне для вашої підготовки. Ви отримаєте нових спонсорів, тренувальні збори, елітне обладнання. Ми віримо, що з нами ви досягнете того, чого заслуговуєте.

Я на мить застиг, відчуваючи, як в душі закипає гнів. Ці люди... вони першими відвернулися від мене, коли я впав. Коли я потребував підтримки. Точніше, це все зробив батько, а їм важливі лише гроші. Ось і все. А зараз, коли я стою за крок від фіналу, вони повертаються з обіцянками.

— І чого ж ви раптом так захвилюватись про моє майбутнє? — холодно запитав я, стискаючи кулаки. — Мабуть, Орсо вас більше не влаштовує? Він, що програв… куди він там їздив? В Британію? Лондон, так?

Чоловік злегка посміхнувся, але в його погляді промайнула тінь роздратування.

— Ми завжди робимо ставку на тих, хто має найбільший потенціал. І зараз — це ви. Орсо… не виправдав усіх очікувань. Але вам це знати не обов’язково.

Тренер тихо хмикнув, схрестивши руки на грудях.

— Бореллі, навіть не думай слухати цю падаль, — прошипів він, глянувши на мене. — Вони кинуть тебе при першій же нагоді. Як і минулого разу.

Я стояв мовчки. У голові гримів голос батька, слова Вікторії, усі мої поразки й перемоги.

— У вас є час до сьогоднішнього вечора, — сухо додав представник «LA STELLA», вирівнявшись. — Подумайте. Це — ваш шанс на прекрасне спортивне майбутнє та успіх.

Він розвернувся й пішов, залишивши нас у гнітючій тиші.

Тренер сплюнув убік і кинув мені злий погляд.

— Вирішуй, Бореллі. Однак пам’ятай, хто був поруч, коли ти був на дні!

Я закрив очі, вдихнувши на повні груди. Їхня пропозиція все ще висіла в повітрі, мов отрута. Я стояв, мов укопаний, дивлячись у слід того представника, який повільно зникав у коридорі. В голові крутилася одна думка: чому саме зараз? Чому вони згадали про мене саме перед фіналом? Я відчував, як у грудях наростає гнів і водночас сумніви.

— Камілло! — тренер гучно клацнув пальцями перед моїм обличчям. — Ти чого? Тебе вже переконали їхні обіцянки?

Я повільно перевів на нього погляд.

— Я не ідіот, тренере, — холодно відповів я. — Просто думаю.

— Думаєш?! — він розвів руками. — Над чим тут думати? Вони ж кинули тебе! Забули про тебе, як про старий м’яч! А зараз, коли ти дістався фіналу, вони знову згадали, що ти існуєш?

Я опустив голову, відчуваючи, як пальці мимоволі стискаються в кулаки.

— Я пам’ятаю.. Але цей фінал… він вирішальний. Якщо я програю Орсо — все. Всі скажуть, що я слабший. А якщо переможу, то...

— То доведеш, що знову чогось вартий? — перебив мене тренер, його голос став жорсткішим. — Ти вже довів це. Своєю працею, своїм характером. А вони хочуть забрати твою перемогу і привласнити її. Камілло, не ведись.

Його слова боляче били по моїм думкам, і водночас були жорстокою правдою. «LA STELLA» — це спокуса. Легка дорога. А я завжди йшов складною.

Моя рука смикнулася до телефону. Я хотів подзвонити Вікторії, але одразу скинув. Навіщо? Що я їй скажу? Що сумніваюся? Що мене ламає власна амбіція? Вона й так має достатньо своїх проблем. До того ж… ми розійшлись, точно.

— Знаєте що, тренере? — я повільно видихнув, знову піднімаючи голову. — Якщо я маю здобути цю перемогу, то зроблю це сам. Без них.. Вони мені не потрібні.

Тренер уперше за довгий час мовчки кивнув. Його погляд став спокійнішим, але водночас у ньому спалахнула іскра твердої впевненості. Він ледь помітно посміхнувся, і ця посмішка не несла нічого втішного — вона була жорсткою, навіть трохи несмішливою, але не наді мною..

— Оце я розумію, — тихо сказав він, стукнувши мене важкою долонею по плечу. Його жорсткий жест віддався по всьому тілу, змушуючи мене наче прокинутись. — Якщо вони вже раз кинули тебе, тільки-но твій батько помахав перед ними великими грошиками, то вони зроблять це знову. Повір.

Його слова пройняли мене до кісток. Я різко повернувся до тренера, відчуваючи, як усередині все стискається від напруги.

— Що ви сказали?

Тренер підняв брови, неначе здивувавшись моїй реакції, проте не відвів погляду. Його очі стали холодними й серйозними.

— Я щось не так сказав? — його голос трохи знизився, залишаючись жорстким. Він вмить нахмурився, відкашлявся, ніби даючи собі час подумати. — Хіба такі елітні спортивні компанії так чинять? Тут, бачте, татко вирішив, що ти більше не вартий такої підтримки, як «LA STELLA», і швидко подзвонив їм. А потім, ОП! — тренер голосно клацнув пальцями біля мого обличчя. — І вони різко згадують про тебе перед фіналом.

Моє серце почало глухо гупати десь у грудях, кожен удар був болючим. Я вдихнув, однак повітря було важким.