Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том сьомий 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

272
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 164 165 166 ... 172
Перейти на сторінку:
маєш мене. — Вона зітхнула й похитала головою. — Чотириокий, навіть помираючи, тужив за тим світом. Може, тебе теж, якщо ти залишишся тут назавжди, вб'є така сама туга? Шкода, що я зовсім не знаю, який він, отой ваш світ. Ти хочеш утекти туди?

Смок не наважився на відповідь, лише кутики його рота сіпнулися, але вона зрозуміла.

На кілька хвилин запала мовчанка; Лабіскві видимо боролася з собою, а Смок кляв себе за незрозумілу легкодухість: як міг він виказати їй свою тугу за світом — і промовчати про своє кохання до іншої жінки!

І знову Лабіскві зітхнула.

— Що ж, гаразд. Я так кохаю тебе, що навіть батька не боюся, хоч у гніві він страшніший за сніговицю в горах. Ти розкрив мені, що таке кохання. Це — випробування моєму коханню. Я допоможу тобі втекти звідси до світу, за яким ти тужиш.

X

Смок прокинувся й лежав непорушно. Маленькі теплі пальці доторкнулися до його щоки й застережливо лягли на губи. Потім хутро, від якого ще віяло морозом, залоскотало йому обличчя, і у вухо його прошепочено одне-єдине слово: «Ходімо».

Він обережно підвівся і прислухавсь. Сотні табірних собак уже виводили свою нічну пісню, але крізь їхні завивання Смок почув зовсім близько легке й рівне дихання Снаса.

Лабіскві легенько смикнула його за рукав, і він зрозумів, що треба йти слідом за нею. Він узяв свої мокасини, вовняні шкарпетки і в спальних мокасинах вибрався надвір. Коли вони проходили повз пригасле багаття, вона жестом показала йому, щоб узувся, а сама знову прослизнула до батькового намету.

Смок намацав стрілки годинника — була перша година ночі. Зовсім тепло, подумав він, не більше десяти градусів морозу. Лабіскві повернулася й повела його темними стежками заснулого табору. Хоч як сторожко вони ступали, сніг усе-таки рипів у них під погами, і тільки собаче виття покривало цей звук; на щастя, пси так захопилися своїм співом, що їм було не до того, щоб загарчати на двох утікачів.

— Тепер можна й говорити, — сказала Лабіскві, коли вони відійшли за півмилі від останнього багаття.

Вона обернулася до нього, і тільки тепер, при світлі зірок, Смок уперше побачив, що вона несе щось у руках. Напомацки він виявив, що то його лижви, рушниця, дві ладівниці й спальне хутро.

— Я про все подбала, — сказала вона й радісно засміялася. — Цілих два дні готувала криївку — носила туди м'ясо, і навіть борошно, сірники, вузькі лижви — на них краще бігти по сніговій корі, — а на пухкий сніг є плетені лижви. О, я вмію торувати стежку, й ми йтимемо швидко, мій коханий.

Смок хотів був сказати щось, але, почувши ці слова, затнувся. Досить дива було, що вона допомагає йому втекти, але що вона хоче й сама з ним утікати, було вже цілковитою несподіванкою. Розгубившись, він тільки й того, що одну по одній перебрав у неї речі. Потім, усе ще не знаючи, що зробити далі, він обняв рукою дівчину й пригорнув до себе.

— Бог добрий, — прошепотіла вона. — Він послав мені коханого.

І Смокові вистачило мужності промовчати про те, що він волів би йти сам. Але перше, ніж він заговорив, видива з далекого, яскравого світу, з напоєних сонцем країн промайнули в нього перед очима й ураз розвіялися.

— Ми повернемося, Лабіскві, — сказав він. — Ти станеш моєю дружиною, і ми завжди житимемо з оленячим народом.

— Ні, ні! — Вона похитала головою, і все її тіло протестуюче здригнулося під його рукою. — Я знаю. Я багато думала. Туга за світом знов посяде тебе, і довгими ночами краятиме тобі серце. Ця туга вбила Чотириокого. Вона вб'є і тебе. Вона мучить усіх, хто потрапляє сюди з великого світу. А я не хочу, щоб ти вмирав. Ми підемо на південь і перейдемо через снігові гори.

— Послухай мене, люба, — умовляв він. — Нам краще вернутись.

Вона притисла руку в рукавиці до його уст, не даючи йому говорити далі.

— Ти кохаєш мене? Скажи, що кохаєш.

— Кохаю, Лабіскві. Ти моя чарівна кохана.

І знову ніжний дотик її руки примусив його замовкнути.

— Ходім до криївки, — рішуче сказала вона. — Туди ще три милі. Ходім.

Смок стояв, як укопаний, і хоч як тягла вона коханого за руку, зрушити його з місця їй було несила. Він уже ладен був сказати, що там, на півдні, на нього чекає інша…

— Тобі не можна вертатися, — сказала вона. — Я… я тільки дикунка, я боюся того великого світу, але ще більше я боюся за тебе. Бачиш, усе виходить так, як ти мені казав. Я люблю тебе над усе в світі. Я люблю тебе більше, ніж саму себе. Індіянській мові бракує слів, щоб про це сказати. І англійській теж. Всі подуми мого серця — про тебе, вони яскраві, як зірки, їм немає ліку, як зіркам, і немає такої мови, щоб розповісти про них. Як тобі про них сказати? Ось вони, ти чуєш?

Вона взяла його руку і, знявши з неї рукавицю, притягла до себе, під тепле хутро парки, притисла до самого серця. І, міцно притиснувши, завмерла. У глибокій тиші Смок відчув, як б'ється її серце, і знав, що кожен його удар промовляв про кохання. А тоді повільно, ледь-ледь помітно, не відпускаючи Смокової руки, вона ступила крок у тому напрямку, де була криївка. І він не міг опиратись їй. Здавалося, це її серце вело його — серце, що мало не лежало у нього на самій долоні.

XI

Сніг, що підтанув напередодні, за ніч узявся міцною корою, і лижви легко й швидко ковзали по його поверхні.

— Криївка там, між тими деревами, — сказала Смокові Лабіскві.

І ту ж мить, здригнувшися з несподіванки, вона схопила його за руку. Між деревами весело стрибало полум'я невеликого багаття, а перед ним сидів навпочіпки Маккен. Лабіскві сказала щось крізь зуби по-індіянському — мов батогом ляснула — і Смок пригадав, що Чотириокий називав її пантерою.

— Я так і знав, що ви спробуєте втекти без мене, — сказав Маккен, коли вони підійшли ближче, і його запалені очиці хитро зблиснули. — Але я не спускав дівчини з ока, і коли вона сховала тут лижви й харчі, я теж зібрався. Я прихопив з собою і вузькі лижви, і плетені, й харчів для себе. Багаття? Не бійтеся, його не помітять. У таборі всі хроплять і десяті сни бачать, а я б тут без вогню замерз, дожидаючись. То

1 ... 164 165 166 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"