Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Підходили клієнти?

— Ви перший.

— Щиро шкодую… Не тому, що перший, а тому, що примусив вас чекати… Я замовив розмову з Болгарією, а її довго не давали…

— Розмова, звичайно, мала вирішальне значення, — так само холодно промовила героїня зі старого шлягера.

— Ще важливіше: фінансове. Ви ж знаєте, що я не такий багатий, як Сеймур.

— Тоді навіщо ви запрошуєте мене у цей дорогий заклад? — запитала Грейс, неохоче йдучи зі мною до входу в кабаре.

У сірому костюмі з важкого шовку, розкішній білій мереживній кофтинці й з високо зачесаним чорним волоссям вона справді виглядала гарно. Елегантна й поважна, як розкішний холодильник.

Програма у закладі в даний момент вичерпувалась несамовитим завиванням оркестру, який кілька днів тому мало не одібрав залишки слуху в бідного Хіггінса. Взагалі у банальній претензійності обстановки все було те ж саме, коли не рахувати публіки, незрівнянно численнішої з огляду на неділю.

Ми зайняли маленький столик і випили по келиху шампанського, аби звикнути до рожевих сутінок хвилюючого відчуття, що ми знову разом. Жінка, певно, чекала, поки затихне ревіння джазу, аби задати мені одне з несподіваних своїх запитань, а я чекав, поки розвіється її поганий настрій.

Власне, моя розмова з Болгарією справді відбулась, бо який сенс вдаватися до брехні, що вже завтра буде викрита. Між двома моїми вечірніми рандеву — отим, у тиші парку, й цим — у саксофонному вереску «Валенсії» — я встиг подзвонити з готелю до одного знайомого в Софії й обмінятися з ним кількома двозначними фразами, що їх можна витлумачити як завгодно. Я не заперечував би, коли б Сеймур пов'язав цю розмову із його пропозицією. Це дало б йому ілюзію, що я сприйняв його слова серйозно і зволікаю з відповіддю, бо чекаю інструкцій. Зараз для мене важливе єдине — виграти трохи часу. Головне своє завдання я майже виконав. Залишається менше, приватнішого характеру: як вивільнитися з обіймів Сеймура.

Диригент оркестру позначив кінець мелодії розпачливим помахом руки, який мало не скинув його зі сцени. Й одразу ж запала мертва до неправдоподібності тиша, у якій почувся шепіт Грейс:

— Майкле, ви любите мене?

— У загальних рисах я вже відповідав на це питання, — відказав я ніжно.

— Я кажу не про кохання, а про дружбу…

— А, то інша справа. Я люблю усяких людей. Одних — більше, інших — менше. Ви належите до тих, кого я люблю більше.

— А Сеймур до кого належить?

— Облиште ви вашого Сеймура. Великий інтелект — згоден, але що з того?

— Небезпечний інтелект, — поправила мене Грейс. — Аж ніяк не корисно для здоров'я бути близько біля нього.

— Небезпечний?

— Його розум схожий на ті безшумні машини, які випромінюють інфразвук. Ви розумієте, чи не так?

— Чував щось таке.

— Безшумні машини, які випромінюють шкідливі звукові хвилі й при малій потужності викликають головний біль, а при більшій — вбивають на відстані.

— Людина мусить звикнути до головного болю, — зауважив я, з майже кельнерською спритністю наповнюючи келихи. — У цих місцях і в ці часи існує дуже небагато речей, які не викликають головного болю.

— Найцікавіше, що ця холодна людина відчуває до вас щось таке, що, за власною вашою ж термінологією, слід було б назвати «дружбою». Просто неймовірно!..

— Коли я не помиляюсь, він і до вас має певні почуття, хоча й дещо іншого характеру.

— Ви сплутали дієслівний час, Майкле. Він, може, й мав якісь почуття, але це було досить давно.

Вона відпила з келиха і подивилася на мене своїми зеленими очима, але так неуважливо, неначе дивилася крізь мене:

— Ви пам'ятаєте оту бійку в барі? І як Вільям кинувся вам на поміч? Не хто інший, а саме Сеймур допоміг комусь! Коли б я не бачила це на власні очі, ніколи б не повірила.

— Невже ви чекали, що він байдуже дивитиметься, як мене вбиватимуть?

— Звісно, саме цього й чекала. Навіть була певна, що він сидітиме до кінця як безсторонній спостерігач, і не з переляку або неприязні до вас, а через свою звичку спостерігати життя навколо, як процес біологічного гниття, не вартий того, щоб об нього закалятись.

— Я справді дуже вдячний йому за допомогу, але не знав, що його жест має аж таку вартість.

— А другий його жест?

— Який саме? Бо коли ви помітили, їхня кількість починає загрозливо збільшуватись.

— Отой, щодо нас, точніше, щодо наших з вами взаємин…

— Чи не ви самі говорили, що я плутаю дієслівний час?

— Не має значення. Коли б хто-небудь інший дозволив би собі те, що дозволяєте ви, запевняю вас, Сеймур негайно знищив би його. І не з ревнощів, а просто так, аби знав, що жоден смертний не має права торкатися речей, які належать самому містерові Сеймуру. Ні, він справді, здається, закохався у вас.

Я тільки зібрався заперечити, коли оркестр вибухнув закличним тріском, інтонації якого мені здалися знайомими, а відразу за тим на сцену вийшла вже відома мені пара — господиня й камердинерка з дзеркалом і фатою.

— Це, здається, буде цікаво для вас, — сказав я, коли завивання оркестру вщухло до терпимого рівня. — Ви, якщо не помиляюсь, ще не одружені.

Грейс певний час спостерігала передшлюбну церемонію. Тоді знову втупила очі в стіл і з прикрістю мовила:

— Яке це глупство…

— Що? Шлюб?

— Ні, те, що в наші дні навіть найсокровенніші речі деградували до фарсу.

— Чому ж до фарсу! Гарне тіло ніколи не буває фарсом.

— Вона могла показати тіло і без весільної фати, — заперечила жінка. А потім несподівано промовила жорстоко і, здавалося, без зв'язку з попереднім. — Ненавиджу Сеймура!

— Ненависть іноді буває двозначним почуттям.

— Щиро кажу: ненавиджу його без будь-якої двозначності.

— Можливо. Але чим вам допомогти? Застрелити його?

— Скоріть його! Приборкайте, розіграйте його, зробіть його смішним. Сеймур — смішний! Голову віддам за таке видовисько.

— Наскільки мені відомо, чоловіків роблять смішними головним чином жінки. А жінкою в даному випадку є ви.

— Це не жіноча гра. Не удавайте наївного. Я вловила сьогодні частину вашої розмови.

— Цілком випадково, звичайно.

— Мимовільно чи ні, але дещо почула.

Вона взяла сигарету й клацнула запальничкою з нервозністю, яка для цієї апатичної жінки рівнозначна, певно, психічному зриву.

— Не можу уникнути стеження! — зітхнув я втомлено. — Спочатку — датська поліція, потім — Сеймур, а тепер — ви.

— Обдуріть його, Майкле, покепкуйте з нього! — наполягала Грейс.

— Я не вловлюю точного смислу вашої термінології.

— Візьміть гроші, які він пропонує вам!

— Гроші ніколи не пропонують задурно. Раз