Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Але Вільям не притисне вас одразу, я знаю його. Він захоче купити вас не тільки доларами, але й царським своїм жестом. Він намагатиметься обснувати вас павутинням вдячності. Дасть вам усе, що обіцяв, і навіть більше, ніж обіцяв. Терпляче чекатиме, поки ви почнете говорити. Він великодушно дасть вам спокій на тиждень чи на місяць. А мені потрібно всього лише кілька годин, щоб переправити вас в одну нейтральну країну, де Сеймур не зможе ні знайти вас, ні вдіяти вам нічого.

— А що ви виграєте на цьому? Весільну фату?

— Вам не загрожує шлюб, не бійтеся, — відказала Грейс.

Я подивився на сцену, і немов на підтвердження її слів побачив, що майбутня молода справді віддаляється від мене, загорнувшись у вуаль, досить прозору, щоб нічого не приховувати.

— Коли ви не хочете, я не набридатиму вам і дружбою, — додала жінка, щоб зовсім мене заспокоїти.

— Тоді я не розумію мотивів вашої філантропії.

— Філантропії? Та чи знаєте ви, як мені кортить побачити поразку цього «великого інтелекту»!

І в раптовому приступі довго тамованого роздратування моя дама-холодильник різким рухом розбила келих для шампанського об ребро столу.

________

І ось ми знову на порожніх вулицях. Кроки в ніч. Мотиви старих шлягерів епохи танго. Ми йдемо поволі, і я неуважливо слухаю рівний голос Грейс, яка машинально гойдає в руці свою вишукану сумку:

— … У перші дні, коли я його відштовхнула, він божеволів за мною, а коли поступилася й стала ніжною, він оскаженів… Він хоче й тепер, через п'ять років, мати мене не добровільно, а силою, і я мушу грати цю роль — відштовхувати його й опиратися, поки він брутально мене приборкує, грати цю гру, щоб він мав ілюзію, наче бере мене силою. Будь-яке нормальне людське почуття, навіть найбільш стримане, здатне його розлютити. Для нього любов — це не потяг, а тваринне зіткнення, і навіть коли ти не тварина, мусиш удавати тварину… Власне, він дедалі рідше згадує і про цю гру…

— Може, він сподівався реалізувати через вас свій ідеал, а ви виявились не ідеальною…

— Ідеал в окулярах і на низьких підборах… Якщо Пігмаліон маніяк, то Галатея може бути тільки карикатурою. Але я не Галатея і не хочу бути Галатеєю! Я хочу бути сама собою. Ви розумієте?

— Розумію, розумію, не хвилюйтеся. Хвилювання зовсім не пасує вам.

— Я краще за вас знаю, що мені пасує, а що — ні. Чи, може, й ви, як Вільям, почнете мене обробляти на копил якоїсь вашої моделі?

— Не бійтеся. Я ніколи не мав потягу до скульптури, а ще менше — до пластичних операцій.

Ми дійшли до рогу, на якому треба повертати до «Кодану», коли Грейс зупинила мене:

— Я не хочу йти в кімнату, де нас підслуховують. Підемо кудись в інше місце.

— Куди?

— Куди завгодно… на берег моря… або в парк.

«Здається, парки у цьому місті служать для багатьох справ», — сказав я собі подумки.

Та замість цього промовив:

— Гаразд, візьмемо таксі. Я саме вчора найняв маленьку квартиру. Оскільки ж сьогодні не робочий день, навряд чи вони мали час встановити апаратуру.

За півгодини ми вже були в моїй новій квартирі, тобто у старій і досить занехаяній мансарді. Елегантну даму, проте, здається зовсім не збентежила жалюгідна обстановка.

— Це нагадує мені студентські роки. Господи, яка бідність і який спокій!

— Щастя безтурботних днів.

— Скажіть: щастя днів без Сеймура.

— Для вас ця людина перетворилася на ідею фікс.

— Ця ідея фікс невдовзі стане й вашою.

— Я ще не ухвалив свого рішення, Грейс.

— А! Ви вірите, що маєте право на самостійну ухвалу! Фраза була вимовлена з бентежливою іронією, однак я запитав гостинно:

— Що ви питимете?

— Нічого. І перестаньте заради бога поратися.

Я покірливо і з ледве прихованим задоволенням сів у продавлене крісло, бо в цей час мені справді було не до господарювання. Потім, передчуваючи, що розмова вступає у серйозну фазу, закурив для бадьорості сигарету.

— Ви, може, розраховуєте сісти на літак чи поїзд і утекти в останній момент. Але ви навіть не маєте уявлення про справжній розклад, Майкле. Ви по-дурному стовбичите на пероні вокзалу, звідки вже ніколи більше не відійде жоден поїзд. Останній поїзд, отой, рятівний, відійшов сьогодні по обіді. А інші не передбачаються, повірте мені.

— Даремно ви лякаєте мене, люба, — відказав я, ледве стримуючи позіх. — Я не стирчу ні на якому пероні і не чекаю ніякого поїзда. Тепер мені тут зручніше, ніж будь-де. Особливо після того, як мені пощастило розжитися на цю романтичну мансарду.

— Тоді про який вибір ви говорите? Ви, як останній простак, потрапили в зуби Сеймуру і ще говорите мені про якийсь вибір.

— Однак ви теж запропонували мені дещо. Чи не так?

— Так. І не зважаючи на риск, якому піддала себе, звірилась вам.

— Тоді все гаразд. Я одержав одну пропозицію від Сеймура й одну від вас. А мати свободу вибирати з-поміж двох пропозицій, — хіба це мала розкіш у цьому світі обмежених можливостей?

Жінка замислено дивилася на мене своїми холодними зеленими очима, неначе оцінюючи, що саме приховується за моїми словами поза ораторським вигуком про світ і його можливості. Потім втомлено промовила:

— Все-таки дайте мені що-небудь випити.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Копенгаген — красиве місто. Але кожне місто, навіть найкрасивіше, має свої задні двори. Чому я замешкав саме в одному з тих дворів, то окреме питання.

Я поклав на столик під вікном щойно принесені з пекарні булочки й зазирнув у посудинку-фільтр, яка увінчувала кавник, щоб подивитися, як іде фільтрування. Делікатний процес вже завершився. Паруюча рідина була ароматна й достатньо міцна, судячи з її насиченого чорно-коричневого кольору. Я налив по вінця велику порцелянову чашку, залишену мені завбачливою хазяйкою, і, не сідаючи, узявся до сніданку.

Наскільки пригадую, у мистецтво варити каву мене посвятила Франсуаз. Це сталося на одній затишній віллі у передмісті Афін, де американці, в свою чергу, втаємничували мене у мистецтво шпигунства. Справедливість вимагає визнати, що своїми господарськими здібностями я великою мірою завдячую своїм супротивникам. Одні навчали мене тонкощам шифрування й дешифрування, інші — трюкам подвійної гри, ще інші — правилам світських манер, а ще інші — ідеям буржуазної соціології. І все це викладалося мені зовсім безкоштовно, з єдиним наміром — вивести на правильний шлях, тобто примусити мене стати зрадником.

Сумний краєвид, що відкрився з