Читати книгу - "Вовк-тотем"

тілом сильно тремтів, у нього вже починалась агонія. Чень Чжень нарешті зітхнув із полегшенням — відповідальність за сьогоднішній інцидент з них списувалася. Однак це анітрохи його не надихало, він дивився, не відводячи очей, на великого живого вовка, який повинен був за кілька коротких хвилин загинути в степу на полі бою. Степ незрівнянно жорстокий, він висуває просто нещадні вимоги до всіх життів, які в ньому існують, варто лише трохи десь забаритися чи виявити недолугість, як степ відбракує таке життя. У Ченя в душі піднялося почуття безмежного жалю, адже цей вовк на вигляд був дуже розумний і сильний, і якщо уявити людину з такими ж якостями, то хіба вона могла би бути відбракованою в суспільстві?

Коли кінь Доржа доїхав до половини схилу, тіло вовка вже припинило тремтіти, однак він ще дихав і відхаркував кров’ю. Дорж зіскочив з коня і швидко обома руками потягнув за аркан, щоб не дати змоги звіру підвестися. Коли він підтягнув вовка ближче, то схопився за прив’язане до зап’ястку руків’я аркана і швидко та люто розтрощив вовкові голову, після чого ще й вихопив з халявки свого чобота монгольського ножа і встромив його вовку в груди. Коли Чень Чжень зістрибнув з коня, вовк уже не дихав. Дорж копнув дві вовчі лапи і, побачивши, що немає ніякої реакції, нарешті витер своє спітніле чоло, сів на траву, запалив сигарету й затягнувся.

Санж підбіг подивитися на мертвого вовка, похвалив Доржа в двох словах і вирушив далі заганяти отару Доржа. Чень побіг до своєї отари, зібрав овець і спрямував їх до дому, після чого знову поїхав на схил, подивитись, як Дорж білує вовка. Оскільки влітку дуже спекотно, то вовча шкіра може задихнутися й засмердіти, тому зазвичай у цей час з неї не роблять опудала, а розтягують для просушки, як і шкуру барана. Коли Чень спішився, Дорж уже розтягнув вовчу шкуру на траві, щоб вона підсохла на вітрі й сонці.

Чень Чжень сказав:

— Це я вперше бачив, як вовка ловлять арканом за шию і вбивають. Але звідки в тебе була така впевненість?

— Я відразу побачив, що цей вовк трохи дурнуватий, — хитро посміхнувся Дорж. — Адже розумний вовк, коли його шиї тільки торкнеться арканна мотузка, відразу крутить головою і втягує голову.

— У тебе справді гарний зір! Вважай, що ти мене переконав. Я навіть якщо тренуватимуся три-п’ять років, усе одно не досягну такого рівня майстерності, як у тебе. До того ж і кінь у мене нікуди не годиться, наступної весни я обов’язково маю об’їздити собі кількох жеребців, оскільки в степу без гарного коня аж ніяк.

— Попроси Бата підібрати для тебе, він же твій старший брат, він обов’язково дасть тобі коня, — сказав Дорж.

Чень Чжень, раптом згадавши про вовченя, якого узяв собі Дорж, спитав його:

— Останнім часом я постійно був зайнятий і не мав часу зайти до тебе. Як твоє вовченя? Тебе ніхто не звинувачує?

— І не питай, — похитав головою Дорж. — Я позавчора його вбив.

— Що-що? — перепитав Чень, у якого аж серце впало. — Ти вбив вовченя? Чому? Що сталося?

— Якби я прив’язав його на ланцюг, як ти, було б добре, — зітхнув Дорж, — а так… моє вовченя було меншим від твого і не таке дике, тож я постійно тримав його вкупі з цуценятами, вони росли разом більше місяця. Усі собаки до нього звикли, навіть люди, які не знали, хто це, вважали його цуценям. Згодом воно почало рости і справнішати, навіть швидше за цуценят, і справді було схоже на маленьку вівчарку, воно полюбилося всій моїй родині. Найбільше вовченяті подобалося гратися з моїм найменшим сином, якому тільки чотири роки, малий теж із ним заприязнився. Однак хто б міг подумати, що позавчора, коли вони гралися, вовченя раптом люто кинеться просто на живіт дитини і вкусить її, причому навіть відірве шматок шкіри, що аж кров пішла. Хлопець дуже злякався й розплакався від болю. Я теж злякався, оскільки вовчі зуби ще більш отруйні, ніж собачі, ухопив палицю й забив вовченя. Ще й довелося швидко їхати з дитиною до Сяо Пена, робити два уколи, тільки завдяки цьому не сталося нічого серйозного, однак на животі в дитини до сих пір набряк.

У Ченя серце закалатало від хвилювання, й він поспішив сказати:

— У жодному разі не легковаж цим, краще зроби цими днями ще уколи, щоб попередити сказ, адже якщо зробити укол, тоді можна не боятися.

— Скотарі це добре знають, навіть коли собака кого вкусить, поспішають робити укол, — сказав Дорж, — а після укусу вовка — тим більше. Вовки дійсно відрізняються від собак. Якщо місцеві люди кажуть, що не можна утримувати вовка, то, здається, й дійсно не можна, його дикої натури не виправити, тож рано чи пізно щось станеться. Я б і тобі порадив відмовитися від цієї витівки. Тим більше що твій вовк достатньо великий і має сильну дику натуру, тож його зуби ще більш отруйні, і якщо він тебе вкусить, то й кінець тобі. Навіть на ланцюгу його утримувати, і то немає гарантії.

Чень Чжень і сам трохи боявся, тож, подумавши, сказав:

— Я буду обережним! Я ж уже стільки зусиль доклав, щоб виростити його до сих пір, тож уже дуже шкода з ним розлучатися. Нині навіть Ґао Цзяньчжун, який раніше найбільше дратувався через нього, і то вже його вподобав, цілими днями з ним грається.

Отари вже відійшли далеко, тож Дорж скрутив вовчу шкуру й закинув її на сідло, сів на коня й поїхав наздоганяти свою отару.

Чень же, думаючи про Вовчика, підійшов до решток недоїденої вовком вівці, вийняв із кишені складний електричний ніж і відтяв ту частину, яка була розірвана вовком, випатрав живіт, залишивши