Читати книгу - "Гірка правда"

Експорт українського націоналізму з Заходу на Україну вже дає, як бачимо, перші плоди. А чільні діячі на Україні і досі, мабуть, не розуміють, що дійсного українського "лоббі" не існує ні у США, ні в Канаді. Владні структури Заходу досконало знають про суть українського націоналізму в його абсолютно негативному сенсі.

Здається, що деякі діячі в Україні надіються на економічну допомогу української діаспори. Якщо так, то вони помиляються, такої можливості не існує, коли брати до уваги потреби України. Не тільки український діаспорний капітал неспроможний допомогти Україні, але й не допоможуть їй суттєво багатомільйонні асигнування Заходу. Західна Німеччина впродовж трьох років витратила 50 міліардів доларів на піднесення економіки Східної Німеччини після її воз'єднання з ФРН, і це ще не дало бажаного результату. А Україна ж, це не Східна Німеччина і населенням, і простором. І в ній трудова дисципліна нижча у порівнянні до Східної Німеччини. Захід, якщо й допомагає, то виключно у своєму інтересі. Що й зрозуміло. Україна мусить розраховувати на свій потенціал, на мудрість і трудолюбність свого народу, на мудрість своєї, не імпортованої націоналістичної, еліти.

І ще: Захід, це не український націоналізм, а український націоналізм, - це не Захід.

Треба остерігатися фальшивих пророків в овечій шкурі. В них тільки одне на думі: Взяти владу! Ростислав Огірко ясно вже питає: "Хто повинен взяти владу?" Вже сама постановка питання - "взяти владу", а не кому народ довірить владу - насторожує, тхне українським націоналізмом. Автор відповідає: У нашій історії такою оригінальною формою об'єднання народу в умовах жорстокої війни на виживання була УПА. [518] Далі автор закликає до створення Народного Фронту України, побудованого на зразок УПА. Отже - влада в руки ОУН!

А ОУН діє. ОУН-з діє, так би мовити, на інтелектуальній ниві. ОУН-м на Україні трансформувалася в Українську Республіканську Партію. Коли ОУН-б розібралася в цьому, коли не вдалося їй підпорядкувати собі УРП, стався розкол. Від УРП відокремилися явні бандерівці зі Степаном Хмарою на чолі, створивши виразно бандерівського напрямку партію. ОУН-б не обмежилася до влаштування "наукових" і "теоретичних" конференцій, вона знайшла вже методи реального створення своїх структур. На Україні вже діє Конгрес Українських Націоналістів (КУН) -формальна партія бандерівців. Вже постають клітини цієї партії на місцях: У Борщеві на Тернопільщині відбулися районові конференції РУХу та УРП. На конференціях було вирішено розпустити рухівські та уерпівські осередкі та на їхній базі утворити районову організацію Конгресу Українських Націоналістів. В ухваленій заяві-зверненні конференції до всіх свідомих українців зазначено, що її учасники вбачають необхідність переходу їхніх організацій на націоналістичні засади... народ можливо обУєднати лише на одній засаді, нею є ідеологія українського націоналізму. Борщівський КУН став спадкоємцем всього майна районового РУХу та УРН. [519]

До насаджування на Україні українського націоналізму підключилися теж деякі українські "вчені". Пишу "вчені" в лапках, бо справжній вчений ніколи не піде на дешеву пропаганду. Прикладом такої примітивної, але ж неначе "наукової" пропаганди, є опублікована поважним журналом "Вітчизна" стаття кандидата історичних наук Віктора Коваля під багатомовним заголовком "Під червоно-чорними прапорами".[520] Вже сам заголовок свідчить про пропагандивність публікації у користь ОУН. Цим разом виразно в користь ОУН фракції Ст. Бандери. Стаття написана з нагоди 50-ліття УПА. І вона - повна не тільки націоналістичної, не спертої на фактах, пропаганди, але на ряді нісенітниць. Видно, що автор чув (від якогось бандерівця) дзвін, та не знає - де він?

Так ось автор з пальця виссав і подає, що УВО -Українська Військова Організація, предтеча ОУН, наприкінці 1921 р. організувала рейд Ю. Тютюнника з Галичини на Радянську Україну. Автор, недочувши що йому каже бандерівський інформатор, каже, що ОУН ще за Євгена Коновальця утворила ряд організацій поза Західною Україною, між ними "Українське націоналістичне об'єднання" в Німеччині і "Українське націоналістичне об'єднання" в Канаді. Це правда, що названі організації були націоналістичними, проте, для маскування їхньої суті, вони називалися "Українське національне об'єднання". В. Коваль пише теж, що після Є. Коновальця провід ОУН обійняв полк. Андрій Мельник. Та з початком війни його становище похитнулося, а невдовзі було й зовсім втрачене. Пов'язане це було з ім'ям Степана Бандери. Далі автор пише, що була лише ОУН-б, а тим часом ОУН-фракція Мельника існує й досі, вона активно діє в Україні, видає там "Українське слово" і "Розбудову держави", а її лідер Микола Плав'юк розмовляв з президентом Леонідом Кравчуком в Марийському палаці. Віктор Коваль, хоч неначе історик, проте пише навіть такі нісенітнеці, як ось, що засудженого польським судом до страти Степана Бандеру під тиском масових протестів польські власті змушені були замінити кару на горло довічним ув'язненням. Автор, як видно, ще й досі не позбувся "радянської" ментальності, він і досі, хоч і історик, вважає, що й в довоєнній Польщі суди діяли "під тиском масових протестів". Автор, вказуючи на пов'язання А. Мельника і Ст. Бандери з німецькою військовою розвідкою, пише, що А. Мельник мав в тій розвідці кличку "Консул - І", і тут же каже, що Ст. Бандера не мав клички в тій розвідці, хоч сам повинен здогадатися, що раз був "Консул-І", то мусів бути й "Консул-П", а ним саме був Степан Бандера. Автор без ніякого сорому пише, що з "Нахтігаля" і "Роланда" німці утворили поліцейський батальон 201 й відправили його до Білорусії на охорону тилових комунікацій вермахту. Це вже не звичайна пропаганда, а свідоме фальшування історичних

фактів. Відомо бо всім, хто займається цією темою, що батальйон 201 був направлений на придушення червоних партизанів, чого не заперечують навіть бандерівці.