Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Між тим Ковпервуд, проявивши ні з чим незрівнянну витримку, такт і стоїчну зневагу до уколів самолюбства, зумів врешті-решт відновити, хоча б на час, колишні матеріальні взаємини з родиною Картерів. Для пані Картер він був, як і раніше, посланцем небес. Зі сльозами на очах вона молила доньку зважити на прохання Ковпервуда, ручалася за його безкорисливість, вказувала на його багаторічну щедрість. Береніс роздирали протиріччя: її вабили розкіш, влада, можливість показатися в світі... і бажання якось рахуватися з моральними й етичними вимогами середовища, що оточувало її. Френк був одруженим чоловіком і водночас не приховував свого потягу до неї. Тому не годилося брати в нього гроші. Береніс нерідко думала про його стосунки з Ейлін, про причини їхнього сімейного розладу, дивувалася, чому покровитель не знайомить ні її, ні її матір зі своєю дружиною. Яка вона — ця друга дружина пана Ковпервуда? Він згадував про неї лише побіжно, скупими, нічого не значущими фразами. Береніс вирішила навіть спробувати, наче знічев’я, побачити десь Ейлін, але сталося так, що її цікавість було задоволено несподівано для неї самої. Якось в опері хтось із друзів і шанувальників, котрі супроводжували її, шепнув дівчині на вухо:

— Гляньте, в дев’ятій ложі — леді в білій атласній сукні, із зеленою мереживною мантильєю...

— Зараз, — Береніс піднесла бінокль до очей.

— Це — пані Френк Алджернон Ковпервуд, дружина чиказького мільйонера. Вони тільки-но збудували собі будинок на розі Шістдесят восьмої вулиці. І, як видно, абонують дев’яту ложу.

Береніс трохи здригнулася, але тут же опанувала себе й обмежилася недбалим, байдужим поглядом у бік дев’ятої ложі. А потім крадькома знову навела бінокль і почала вивчати пані Ковпервуд. Не без цікавості зазначила вона, що волосся у Ейлін майже такого ж відтінку, як і у неї, тільки ще золотистіше. Панночка розглядала її трохи підведені очі, ніжні щоки та повні вуста, що вже дещо огрубіли від алкоголю і безладного життя. Береніс вирішила, що Ейлін — дуже гарна, чуттєва, вродлива, але не молода, набагато старша за неї саму. Що ж відвернуло від неї Ковпервуда — вік чи та глибока духовна відмінність, яка безсумнівно існує між ними? Пані Ковпервуд, певна річ, було вже за сорок. Втім, зробивши цей висновок, Береніс жодного задоволення не відчула. Правду кажучи, їй було байдуже. Вона лиш подумала, що ця жінка віддала Ковпервудові свої кращі роки — світлу пору свого дівоцтва. А тепер вона йому збайдужіла. Під очима і в кутах рота Ейлін Береніс розгледіла крихітні, ретельно запудрені зморшки...

Втім, трималася пані Ковпервуд, неначе розпещена дівчина, і була перебільшено веселою. З нею в ложі перебувало двоє чоловіків: один — відомий актор, красень із мефістофельською зовнішністю та доволі темною репутацією, інший — молодий світський шалапут. Жоден із них не був знайомий Береніс. Вона почерпнула ці знання від свого супутника — балакучого молодика, непогано ознайомленого, мабуть, із життям богемного Нью-Йорка.

— Кажуть, вона користується величезним успіхом серед нашої богеми, — зауважив сусіда. — Якщо ця дама сподівається бути прийнятою в товаристві, такий початок не можна назвати вдалим, як вважаєте?

— А ви думаєте, що вона цього прагне?

— Усі ознаки в наявності — ложа в опері, будинок на П’ятій авеню.

Ця зустріч дещо схвилювала Береніс, хоча вона і відчувала свою незаперечну перевагу. Хіба душа її не витала високо над тим вульгарним, тривіальним світом, де жили такі, як Ейлін? Навіть сам вибір супутників, із котрими ця жінка пішла в театр, уже був хибним — він вказував на відсутність розбірливості. При такому становищі, яке Ковпервуд зумів собі завоювати, він, безперечно, мав бути невдоволений такою дружиною. Вона навіть не може йти з ним у ногу, не встигає за ним у його невпинному поступі, не кажучи вже про те, щоб летіти попереду, як крилата Ніке. Якби вона була дружиною такого чоловіка, думала Береніс, він ніколи не пізнав би її до кінця. Вічно дивуватися і вічно мучитися сумнівами стало б його долею. Зморшки тривоги та розчарування не зорали б її обличчя. Вона б дражнила, інтригувала, чаїлася та вислизала б від нього. А її майбутньому чоловікові, хоч би ким він був, залишалося б тільки запобігати перед нею та коритися.

А втім, їй уже двадцять два роки, вона досі незаміжня, минуле вселяє їй постійну тривогу, а ґрунт під ногами — неміцний і хисткий. Сумну історію її матері знають і Брексмар, і Білз Чедсі, і Ковпервуд. І ще дехто із знайомих, котрі були у ресторані «Волдорф» того фатального вечора. Чи скоро дізнаються інші? Береніс намагалася уникати матері, Френка і тому охоче приймала запрошення і гостювала то в одних своїх друзів, то в інших. Прагнучи прогнати важкі думки, вона стала шукати застосування для своїх талантів. Спочатку взялася за живопис. Написала кілька акварелей і подалася з ними до скупників. Всі її роботи вирізнялися витонченістю, але були холодні й абстрактні. Сніговий пейзаж із пурпуровими відблисками заходу, занурений у роздуми сатир — важкий, немов відлитий з чавуну, на тлі втонулих у мороці долин. Мефістофель, що підглядає за Маргаритою, яка молиться. Інтер’єр у голландському дусі, підказаний виглядом пані Бетджер, і кілька танцюючих фігурок. Флегматичні гендлярі похмуро переглядали акварелі та байдуже повідомляли, що в них щось є, але все одно ніхто їх не купить. Новачків багато. Шлях мистецтва — довгий і тернистий. Якщо вона буде працювати... Хай принесе ще щось. Береніс від живопису перейшла до танців.

Новий вид цього мистецтва — танець-пантоміма — нещодавно був завезений в Америку, і така собі Алтея Бейкер наробила чимало галасу своїми виступами. Береніс вирішила, що вона може затьмарити цю танцівницю або хоча б розділити з нею її успіх, і з цією метою вигадала і вивчила кілька танців. Один із них називався «Переляк». Юна німфа пустує навесні в лісі і раптово стає жертвою нападу фавна. Інший танець називався «Павич». Це була фантазія на тему пихатого самозамилування. Ще один — «Весталка» — відтворював давньоримські обрядові танці. Береніс поїхала в Поконо і провела там кілька днів перед великим дзеркалом, винаходячи пози й обдумуючи костюми, а потім, повернувшись у Нью-Йорк, обмовилася якось про свою затію пані Бетджер.

— Мене вже давно тягне зайнятися якимось мистецтвом, — заявила вона. — Гадаю, це дасть можливість заробляти гроші.

— Моя люба, що ви городите! — реготала пані Бетджер. — Це ви, з вашими можливостями! Виходьте спочатку заміж, а