Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

Гіпотипоза (гр. hypotyposis) — зображення, обриси. В риториці — фігура наочного зображення предмета.

Глоса (лат. glossa) — невживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються в тексті, та пояснення до них.

Гомілія (лат. homilia) — пояснення читання із Святого письма під час служби Божої, де священик звертає увагу на біблійний контекст, зміст літургійних дій, ситуацію і потреби слухачів та моральні вказівки; відрізняється від проповіді тісним зв'язком із біблійним текстом.

Гонорій з Отена (Honorius Augustodunensis) — мислитель періоду ранньої схоластики, представник християнізованого платонізму. Писав на найрізноманітніші теми.

Гостія (лат. hostia) — жертовний хліб, який використовується для причастя в католицькій церкві.

Гуґо Вікторинець (Hugo de Sancto Victore, 1078–1141) — видатний саксонський філософ, богослов, містик. Поєднував релігійну містику з умоглядним мисленням.

Гумберт Романець (Humbertus de Romanis, 1194–1277) — п'ятий генеральний настоятель домініканського чину, різко критикував вади духовенства. Автор низки аскетичних трактатів.

Г'ю з Ньюкасла (Hugh of Newcastle, бл. 1280–1322) — англійський богослов, францисканець. Вчився в Паризькому університеті у Дунса Скота, був учасником Перуджійської капітули.

Ґален (Klaudios Galenos, бл. 129–200) — знаменитий лікар, анатом і натураліст з Пергама; жив у Римі і був придворним лікарем імператора Марка Аврелія. Медичні твори Ґалена мали величезний вплив на середньовічну медицину і анатомію.

Ґауфреді, Раймонд (Raymond Gaufredi, | 1310) — генеральний настоятель францисканського чину (1289–1295), учасник руху спіритуалів.

Ґвельфи і ґібеліни — ворогуючі політичні напрями в Італії XII–XV ст.: прихильники імперії — ґібеліни (від Вайблінґен, замку Гогенштауфенів), прихильники Папи — ґвельфи (з родини Вельфів, противників Гогенштауфенів у Німеччині).

Ґерард з Борґо Сан Донніно (Gerardo di Borgo San Donnino, |1276) — італійський богослов, францисканець, послідовник йоахимітських теорій. Написав «Вступ до вічного Євангелія» (Liber introductorius ad Evangelium aeternum), де провіщав пришестя третьої ери — царства Святого Духа. Книгу церква заборонила, а св. Бонавентура, який був тоді генералом ордену, засудив його до довічного ув'язнення.

Ґі, Бернард (Bernardus Guidonis, бл. 1261–1331) — домініканський єпископ та історик. Протягом довгого часу виконував обов'язки інквізитора в Тулузі. Проте нічого не свідчить, що історичний Бернард Гі справді був таким кровожерним фанатиком, як його описав у своєму романі Умберто Еко. Насамперед він відомий як талановитий і скрупульозний історик, його твори є одним з найважливіших джерел історії XIII ст.

Ґійом Овернієць (Guillaume d'Auverne, кінець XII ст. — 1249) — французький філософ і богослов, виступав проти єретиків, але й проти нагромадження багатств церковнослужителями.

Ґонфалоньєр (іт. gonfaloniere, прапороносець) — за правління Медічі — виборний голова міської управи, загалом — керівник виконавчої влади в місті.

Ґрадуал — біблійні стихи, що їх читають або співають на службі Божій між читанням Апостола та Євангелієм.

Декреталії — постанови Папи Римського стосовно спірних питань церковного права.

Делісьє, Бернар (Bernard Delicieux, бл. 1260–1320) — французький францисканець, богослов і дипломат, провадив боротьбу проти надуживань інквізиції у Ланґедоку. 1315 року його було звинувачено у заняттях магією та бунті проти інквізиції, а згодом засуджено до довічного ув'язнення.

Дипсада (гр. dipsas) — змія, укус якої, за уявленнями старожитніх, начебто викликає смертельну спрагу. Про неї згадують чимало античних авторів, напр. Софокл, Пліній Старший, Силій Італік та ін.

Діятриба (від гр. diatribe, бесіда) — різка, критична промова, суперечка.

Дольчино (Dolcino Tornielli) — вождь плебейського повстання 1304–1307 pp. на півночі Італії, спрямованого проти церковної влади. Був послідовником Герарда Сеґалеллі. Після розгрому повстання Дольчино був страчений. В романі досить детально описано його історію.

Домініканці (лат. dominicani, або брати проповідники, fratres praedicatores) — католицький чернечий орден, заснований св. Домініком Ґусманом 1216 року. Належить до жебрущих чинів. Його представники мали велику вагу в філософії й богослов'ї (Альберт Великий, Тома Аквінський та ін.). Одним з головних завдань домініканців була боротьба проти єресей, у їхньому віданні перебувала інквізиція. Домініканські монастирі були і в Україні.

Донатисти — представники течії у християнстві, поширеної в IV–V ст. у Північній Африці. Послідовники єпископа Доната і з Карфагена, вони домагалися надзвичайної чистоти звичаїв і суворої церковної дисципліни; типовим для них було прагнення мучеництва. Спричинили розкол в африканській церкві.

Драговицькі єретики (від фракійської місцевості Драговица, де був їх осередок) — відгалуження секти богомилів, яке сповідувало абсолютний дуалізм.

Дуран, Ґійом (Gulielmus Durandus, 1237–1296) — французький домініканець, учений схоласт, каноніст і літургіст, прозваний Doctor resolutissimus за вміння вирішувати найскладніші питання. Чимало уваги присвятив символізмові католицької літургії. Спочатку був прихильником Томи Аквінського, але відтак виступив проти його вчення.

Екгарт, Йоган (Майстер) (Meister Eckhart, 1260–1327) — видатний німецький містик-богослов, домініканець, представник надрайнського містицизму, його концепція давала підставу трактувати її як пантеїстичну. Деякі його тези були оголошені єретичними.

Екпіроза (гр. ekpirosis) — у стоїчній філософії, всесвітня пожежа, якою завершується кожен космічний цикл і починається новий (вічне повернення).

Елій Спартіян (Aelius Spartianus) — римський історик часів Діоклетіана. Автор біографій цілої низки цезарів — Адріяна, Септимія Севера, Каракалли та ін.

Ентимема (гр. enthymema) — скорочений силогізм, в якому опущено один із засновків, напр., коли він вважається очевидним або загальновизнаним. Іноді вживається також для одержання несподіваних висновків.

Етьєн Жільсон (Etienne Gilson, 1884–1978) — французький релігійний філософ-неотоміст, історик середньовічної філософії.

Єронім, св. (Ieronimus, 347–419) — учитель церкви, автор перекладу Біблії латиною (так звана Вульгата), яким католицька церква користувалася у середньовіччі.

Єфрем Сирієць, св. (поч. IV–V ст.) — християнський аскетичний письменник, родом з Месопотамії. Автор коментарів до Святого письма і цілої низки гімнів та дидактично-проповідницьких творів, славився насамперед своїм поетичним талантом.

Жан де Жанден (Jean de Jandun, бл. 1280–1328) — французький богослов і філософ-аверроїст, професор Паризького університету. Разом з Марсилієм з Падуї написав твір «Захисник миру» (Defensor pads), спрямований проти Йоана XXII, за що був відлучений від церкви і знайшов прихисток при дворі Людовіка Баварського.

Жебрущі ордени — католицькі чернечі чини, члени яких дають обіт убогості. Особливістю їх є те, що вони повністю зрікаються всякої власності, як індивідуальної, так і колективної, сповідуючи насамперед ідеал євангельської убогості. Названі жебрущими тому, що на початку свого існування їхні ченці здобували собі засоби до життя, збираючи милостиню. До жебрущих орденів належать домініканці, францисканці, тринітарії, милосердні брати, сервіти. До них також відносять августинців та кармелітів.

Ібн Газм (Ibn Hazm, 994-1064) — андалузький поет, психолог, філософ і богослов. Написав підсумок Арістотелевої логіки. Писав також про кохання і жіночу психологію.

Інвеститура (лат. investiture, від investio — одягаю, наділяю) — у середньовічній Європі, призначення на церковні посади.

Інкуб (лат. incubus) — злий дух, який обертається чоловіком і спокушає жінок уві сні, перелесник.

Іса ібн Алі (Isa ibn Ali, IX ст.) — арабський лікар-окуліст, писав про анатомію ока.

Ісидор з Севільї, св. (Isidores Hispalensis, бл. 560–636) — видатний християнський письменник і церковний