Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

140

Гренер (Сігоспег) Вільгельм (1867–1939) — військовий і державний діяч, генерал-лейтенант німецької служби. Під час Першої світової війни — начальник польового управління залізницями, керуючий військовою промисловістю, заступник військового міністра. З серпня 1917 р. — командирі дивізії, корпусу на Західному, потім Східному фронтах.

З березня 1918 р. — начальник штабу групи армій «Київ». У жовтні 1918 р. змінив Е. Людендорфа на посаді Першого генерал-квартирмейстера Штабу Верховного командування. Керував відступом німецької армії.

Після Версальського миру — у відставці. У 20-30-і роки — міністр шляхів сполучення, потім міністр рейхсверу (збройних сил) Німеччини. Був головою Ради Українського наукового інституту в Берліні.

141

Добрий Л. Ю. - київский фінансист, директор Російського для зовнішньої торгівлі банку. Входив у фінансову комісію, що провадила переговори з Німеччиною і про торговельну угоду.

За розпорядженням міністра внутрішніх справ УНР М. Ткаченка і військового міністра О. Жуковського та з відома прем'єр-міністра В. Голубовича був таємно заарештований і вивезений до Харкова. Причиною арешту була пронімецька діяльність фінансиста. «Викрадення» Доброго стало приводом для німецьких військових властей запровадити в Україні німецькі польові суди з перебиранням ними судівництва щодо вчинків проти громадського порядку і карних злочинів проти німецьких та австро-угорських військ, брутально втрутиися в діяльність Центральної Ради і українського уряду. В. Голубович, М. Ткаченко та О. Жуковський були віддані під німецький військовий суд.

142

Жуковський Олександр (1884–1925) — військовий і громадський діяч, підполковник російської служби. Член УПСР. 1917 р. — член Українського Генерального Військового комітету і Центральної Ради, представник УГВК при Генеральному штабі в Петрограді. З 8 листопада 1917 р. — міністр військових справ, міністр праці, з 14 березня до 1 квітня 1918 р. — міністр військових і морських справ УНР. Заарештований німцями у зв'язку із справою банкіра Доброго. 1919 р. — командувач Окремим корпусом кордонної охорони і начальник залоги в Кам'янці-Подільському. Увійшов у створений там «Комітет порятунку республіки», який робив ставку на порозуміння з радянською владою і узурпував владу у Кам'янецькій окрузі. Після невдачі заколоту емігрував.

143

Ткаченко Михайло Степанович (1879–1920) — громадський і політичний діяч.

Член Української революційної партії, Української соціал-демократнчної робітничої партії.

1917 р. — член Центральної Ради, Малої Ради, Краевого комітету для охорони революції на Україні. Генеральний секретар судових справ, міністр судових справ, з лютого 1918 р — міністр внутрішніх справ УНР.

За часів Директорії входив у «ліву» опозицію стосовно С. Петлюри, шукав шляхи угоди з радянською владою.

144

28 квітня 1918 р. до залу засідань Центральної Ради брутально вдерся німецький підрозділ і заарештував керуючого Міністерством закордонних справ Любинського та директора департаменту Міністерства внутрішніх справ Гаєвського. Членів Центральної Ради обшукали, намагаючись знайти зброю.

145

Ідеться про Українську федеративно-демократичну партію (УФДП), створену в Києві 1918 р. Проіснувавши кілька місяців, вона не відіграла істотної політичної ролі. До оргкомітету входили В. П. Науменко, І. Лучицький, Г. Квітконський, Є. Кивлицький. Партія відстоювала перспективність федерації України з Росією, пріоритет загальнолюдських цінностей над національними тощо.

146

Науменко Володимир Павлович (1852–1919) — філолог, історик літератури, педагог, журналіст, громадський діяч. У 1873–1903 рр. викладав російську мову і словесність у київських 2-й чоловічій та Міністерській і Фундуклсївській жіночих гімназіях. Колегії Павла Ґалаґана, Київському Володимирському Кадетському корпусі.

З 1905 до 1914 р. — директор приватних гімназій.

У 1890–1907 рр. — редактор «Киевской старіни». Член товариства «Стара громада». Під час Першої світової війни — голова Українського наукового товариства. Член Української федеративно-демократичної партії.

З березня 1917 р. — заступник голови Центральної Ради; помічник попечителя, попечитель Київського шкільного округу. Відстоюючи поступовість українізації навчання, конфліктував з Генеральним Секретаріатом і вийшов у відставку.

У 1918 р. — член ради Міністерства народної освіти, а з 15 листопада до 14 грудня — міністр народної освіти Української Держави.

Будучи науковим співробітником ВУАН, заарештований і страчений ВУЧК як «бувший міністр гетьманський».

147

Дашкевич-Горбацький Волфислав — військовослужбовець, педагог. Генерального штабу генерал-майор російської служби. Викладав тактику в Пажеському корпусі. Під час Першої світової війни командував полком, потім 24-ю піхотною дивізією. Активний учасник гетьманського перевороту і його фактичний керівник. У квітні — липні 1918 р. — начальник особистого Штабу Гетьмана. В жовтні — голова надзвичайної місії Української Держави до Румунії.

148

Палтов Олександр Олександрович — державний діяч. Камергер, директор канцелярії міністра шляхів сполучення, під час Першої світопоі війни — юрисконсульт управління Галицько-Буковинської залізниці.

Активний діяч «Української народної громади». Автор проекту «Грамоти до всього українського народу» і «Законів про тимчасовий державний устрій України».

Державний радник у гетьманському кабінеті, довірена особа гетьмана і керівник його канцелярії.

З 3 травня до початку листопада 1918 р. — товариш міністра закордонних справ Української Держави. Був відомий пронімецькою орієнтацією.

149

Мається на увазі Значко-Боровський А.Л, — член узгоджувальної комісії ца хліборобському конгресі в квітні 1918 p., керуючий справами Союзу хліборобів. Евакуювався з білогвардійцями; помер від тифу.

150

Вишневський Олександр Андрійович — поміщик з Київщини, діяч Київського губернського земства, голова Союзу земельних власників. У квітні 1918 р. — голова Спілки дрібних землевласників України. У кабінеті Ф. А. Лизогуба — товариш міністра внутрішніх справ.

151

Тіло митрополита Київського Володимира було знайдене неподалік Києво-Печерської лаври після здобуття міста більшовицькими військами М. Муравйова 26 січня 1918 р. і страшної вакханалії самосудів, розв'язаної «завойовниками». Після цього Київською єпархією керував єпископ Чигиринський Никодим.

152

Гетьман звернувся до учасників з'їзду з такою промовою: «Панове! Я дякую вам за те, що ви довірили мені власть, і задля власної користі беру на себе тягар тимчасової влади. Ви самі знаєте, що всюди шириться анархія і що тільки тверда влада може завести лад. На вас, хлібороби, і нестатечних кругах населення буду спиратися і молю Бога, щоб дав нам сили й твердості врятувати Україну» (Дорошенко Д.І. Історія України 1917–1923 pp. — Ужгород, 1930.-Т. 2-С. 37).

153

Січові Стрільці дістали наказ командування набути бойової готовності і вступати в бій лише якщо їх атакують. Дві піших сотні і скорострільна сотня (12 кулеметів) були висунуті для оборони будинку Центральної Ради. Скорострільна сотня рухалася Софіївською площею саме під час молебня; її командир, сотник Ф. Черник вагався, чи не заарештувати гетьмана і його прибічників, але виконав попередній наказ.

154

Двое (за іншими даними — трое)