Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"

414
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона" автора Марсель Пруст. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 197
Перейти на сторінку:
щось... так би мовити... те, що було винесене єгипетською експедицією, те, що дійшло аж до нас з античности, все, що затопило наші оселі, сфінкси на ніжках фотелів, змії, обвиті круг канделябрів, здоровецька Муза, яка подає тобі підсвічника для гри в буйот або любісінько залізла на коминок і злягла ліктем на дзиґарі, а потім усі ці помпейські посвіта-чі, ліжечка у вигляді човників, наче знайдені в Нілі, такі ліжечка, що здається, буцімто в одному з них оце покажеться Мойсей, античні квадриги, що галопують по нічних столиках...

— На меблях ампір не дуже зручно сидіти, — одважилася зауважити принцеса.

— Незручно, — погодилася дукиня Ґермантська, — але, — додала вона з усмішкою, — я люблю, як мені зле сидиться на цих магоневих фотелях, покритих вишневим оксамитом або зеленим єдвабом. Мені до вподоби недогода, якої зазнають вояки, віддаючи перевагу курульним стільцям, схрещуючи у величезній залі лікторські різки і складаючи лаври на лаври. Запевняю вашу високість, що в Ієнських ви ні на мить не замислюєтеся про те, зручно там сидіти чи незручно, бачачи перед собою фреску, а на фресці зображення цього бабиська Вікторії. Мій малжонек скаже, що я препогана роялістка, але я, власне, жінка не добромисна і ручаюся, що в тих людей, зрештою, тобі починають подобатися всі ці Я, усі ці бджоли. Хай Господь мене милує, але скільки років нами верховодили царі, а нас не розпопадили славою, отож ці лицарі, які наносили такі купи вінків, що обвішували ними навіть бильця кріселок, мали, як на мене, якийсь шик! Ваша високість має туди піти!

— Лишенько, як ви так напостаєте, — відповіла принцеса, — але мені здається, що це не зовсім зручно.

— Ось побачите, ваша високосте, все буде якнайкраще. Люди вони просто славні й не дурні. Ми туди запровадили пані де Шеврез, — додала дукиня, знаючи, які приклади заразливі, — вона була в захваті. І синаш у них премилий... Те, що вам зараз скажу, не дуже призвоїте, — ввернула вона, — але він має покій, а в тому покої ліжко, де любо було б поспати, але без нього! А ще менш пристойне те, як я узріла його, коли він недугував і лежав у ліжку. Біля нього, на краю ліжка, була прегарно вирізьблена випростана на всю довж сирена з перламутровим хвостом і з чимось ніби лотосом у руці. Ручаюся вам, — зумисне повільно тягла дукиня, вирубуючи кожне слово, яке вона наче різьбила гарненькими губенятами, водночас хизуючись своїми точеними довгими виразистими ручками і прикувавшись до принцеси лагідним, пильним, глибоким поглядом, — що «з тим пальмовим віттям і тим золотим вінцем, які лежали тут-таки обік, усе це справляло сильне вражіння: композиція як на полотні «Юнак і Смерть» Ґюстава Моро (ваша високість, звичайно, знає цей шедевр)».

Принцеса Пармська зроду не чула навіть імені маляра. Але вона труснула головою й весело заусміхалася, передаючи свій захват цим полотном. А проте жвава міміка не могла заступити того жаріння, яке не спалахує в наших очах, коли ми не тямимо, про що йдеться.

— Він, мабуть, гарний? — спитала вона.

— Ні, бо він схожий на тапіра. Очі трохи скидаються на очі королеви Гортензії, як її малюють на абажурах. Але він, певне, подумав, що мужчині підкреслювати цю схожість кумедно, і вона розпливлася в навоскованих щоках, які надають йому міни мамелюка. Відчувається, що натирач підлоги приходить до нього щоранку. Сванн, — вела вона далі, вертаючись до ліжка молодого дука, — був вражений подібністю цієї Сирени до «Смерти» Гюстава Моро. Та зрештою, — додала вона скоромовкою, але цілком поважно, аби розсмішити ще дужче слухачів, — нам не треба перейматися, бо то звичайна нежить, а так молодик здоровий як бугай.

— Кажуть, він сноб? — спитав граф де Бреоте недоброзичливим і капризним тоном, буцімто чекав точної відповіді на запитання: «Мені казано, що він має лише чотири пальці на правиці, чи це так?»

— Ба ні-і-і, леле, ні-і-і, — відповіла дукиня Ґермантська з усмішкою лагідної поблажливосте. — Може, трошки сноб на позір, бо він дуже молодий, але я здивувалася б, якби він був снобом насправді, бо він розумний, — провадила вона, очевидно, гадаючи, що снобізм і розум несумісні. — Він людина гостра, іноді буває дивачна, — додала вона з виглядом гурмана і знавця і засміялася, буцімто як ми вважаємо когось за дивака, то самі повинні веселитися, або ніби їй пригадалися нараз каламбури дука Ґермантського. — Зрештою його ніде не приймають, той снобізм нема де виявляти, — завершила Оріана, не застановляючись, що цим не дуже заохочує принцесу Пармську.

— Цікаво, що скаже принц Ґермантський, коли дізнається, що я вирушила до тієї, кого він інакше, як пані Ієна, не називає.

— Та що ви! — скрикнула дукиня з незвичною жвавістю. — Хіба ви не знаєте, що ми поступилися Жільберові (тепер вона посипала голову попелом!) гральнею ампір, яка дісталася нам від К’ю-К’ю, — це така пишнота! Тут не знайшлося для неї місця, хоча мені здається, що в нас їй було б ліпше. Які це дивовижі, напіветруські, напів’єгипетські...

— Єгипетські? — перепитала принцеса, якій слово етруський ні про що не промовляло.

— Ой леле мій, і те, і те, це ми почули від Сванна, він мені розтлумачив що й до чого, сама я, як вам відомо, темнота. А потім, ваша високість сама здорова знає, Єгипет стилю ампір не має жодної притоки до правдивого Єгипту, ані їхні римляни до щирих римлян, ані їхня Етрурія...

— Ага! — сказала принцеса.

— Ну, це десь як те, що звано костюмом Людовіка XV в добу Другого цісарства, за часів молодости Анни де Муші або матері коханого Брігода. От Базен згадував про Бетховена. Недавно нам грано одну його річ, зрештою, гарну, але трохи холодну, там чути російський мотив. Те, що він вважав його за російський, зворушливо. А китайські малярі гадали, ніби копіюють Белліні. Зрештою навіть у тому самому краю, як хтось дивиться на речі трохи інакше, чотири чверті,

1 ... 165 166 167 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"