Читати книгу - "Марiя"

— Ми вам допоможемо, — вихопилось у Шури, — та й, певне, весь ваш вірний почт.

— Ну, звичайно, уже розподілили обов'язки! — засміялася Марія. — Ви часто буватимете в нашому маєтку! А щодо Валерія Івановича, я певна, він приїздитиме туди з пензлем і фарбами.

— От я й подарую вам на новосілля Мюссе, ви ж знаєте — на щось дорожче я зараз неспроможна!

— Це найдорожчий подарунок, тим більше, що ми мріємо, нарешті, купити книжкову шафу. Ми вже бігали з Сашею по старих крамницях, нам хочеться саме книжкову шафу вибрати гарну, адже таку річ купують, може, раз у житті! Мюссе займе в ній почесне і достойне місце! У мене назбиралося багатенько книжок. Я не можу спокійно проходити повз книгарні, треба ж, нарешті, щоб було де їх ставити!

— Ах, як це буде чудесно! Вони обидві раділи.

— Так ми підемо на Монмартр? — питає Марія, коли вони вже прощаються.

— Обов'язково! Але як це легковажно лунає: «на Монмартр», немов ви пропонуєте мені прогулянку й розваги в улюблених художниками і студентами кав'ярнях і театриках Монмартру, — лукаво сміється Шура. — Інколи мені, правда, хочеться скрізь побувати і трошки розважитись, якщо справді там цікаво й весело.

— Ми побуваємо і там, я мушу багато про що написати в своїх «Листах». Я обміркувала і занотувала щось на зразок плану. Ми побуваємо з вами в суді...

— От так розваги! Це, звичайно, вас спокусив Олександр Вадимович? Поєднати приємне з корисним?

— Я була вже з ним один раз, це дуже цікаво, хоч і досить важко, і вже зовсім не можна сказати, що приємно. Але ж взагалі наша робота — приємне з корисним, хіба не так? Так от — перше: суд, — Марія загнула один палець, — два: установи для малолітніх злочинців. Не лякайтесь, це може бути дуже корисним не тільки для Олександра Вадимовича, а й для мене, і не лише в тому, що напишу про них. Далі, три: школи для сліпих і глухонімих дітей; чотири: базари; п'ять: ярмарки. Бачите, це вже веселіше. Шість: народні гуляння, бали для робітників. Не лякайтесь такої легковажності!

— Навпаки, мені це все дуже цікаво, я в захопленні!

— Ну, щоб ми не дуже з вами поринули у таке легковажне марнування життя, я ще хочу відвідати й написати про церковні проповіді та великопісні концерти.

— Де ми спокутуємо наші розваги на ярмарках і балах!

— Як бачите, мої «Листи» зовсім не будуть схожі на листи Герцена, якими я зачитувалась і які відкривали мені очі й збагачували думки. Він охоплював усе, вирішував політичні міжнародні питання і філософські проблеми.

— А ви дасте життя робітничого Парижа, Парижа бідноти, звичайних простих людей, часто скривджених життям, — хіба це не потрібно і не цікаво?

— Це мене й заспокоює трохи. А на Монмартрське кладовище я хочу піти навіть не для того, щоб потім одразу написати. Я хочу вклонитися Лелевелю.

— І Гейне.

— І Гейне.

* * *

Так само, як і біля кладовища Пер-Лашез, біля Монмартрського було багато крамничок, лотків з квітами — живими й штучними. Веселі дівчатка, наче низали намисто, робили гірлянди, бутоньєрки, вінки, продавали широкі стьожки з готовими

382-383!!!

волі, від Парижа, від оточення нових друзів, які слухали й вимагали розповідати все, все, що трапилось там, па батьківщині. Адже тут вони перебували в атмосфері дискусій, сперечань, сварок, якоїсь метушні, а там — діяли, жертвували своїм життям.

— Ви — наші герої! — сказав Желіговський після розповіді Тедзика.

А потім, коли йшли вдвох з Марією Олександрівною, і вона сказала задумливо:

— Справді, Тедзику, ви герой.

— Ну, хоч ви не кажіть цього, — щиро обурився Тедзик. — Вам-то я розповів більше, ніж Желіговському. Таких, як я, були сотні, і навіть у в'язниці не знали наших імен, бо ми вигадували. І такі, як я, тільки рядові виконавці, солдати повстання.

Дійсно, він їй розповів далеко більше, ніж Желіговському, коли там увечері зібралося кілька чоловік, бо їй він хотів передати, що й сам переживав, те, що, звичайно, він не виніс на люди, і Марія намагалася уявити все, як було там, на Україні, в Києві, поки тут сперечалися, дискутували, і «білі генерали» мріяли про урочистий в'їзд на білому коні до Варшави, урочисті паради під старими знаменами.

А те, що відбувалося там, на батьківщині, що пережив сам Тедзик і сотні таких, як він, було так.

За розпорядженням повстанського Центрального комітету мали почати повстання на Україні одразу за повстанням у Польщі, але воно відкладалося з багатьох причин.

Уже на початку 1863 року трапилися великі провали, арешти в Одесі, Києві, Житомирі. Особливо зле відбився на підготовці повстання провал «Революційного агенства» в Одесі, яке мало міцні зв'язки з Києвом, Варшавою, Петербургом та Лондоном. Ще в 1862 році через Одесу готували втечу підполковника Красовського, яка провалилася через одного зрадника, і ще тоді в руки жандармів потрапило багато ниток. Нитки і вели до Києва, Петербурга, Варшави, а головне, за кордон до Лондона. Почалися арешти