Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"

447

Див.: Косач-Кривинюк О. Леся Українка… — С. 158.

448

Цит. за: Ульяновський В. Син України… // Антонович В. Б. Моя сповідь. — С. 17.

449

Див. про це: Берн З. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди,  которые играют в игры. Психология человеческой судьбы / Пер. с англ. —  СПб.:Лениздат, 1992. — С. 163—174.

450

Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова // Пчілка Олена. Твори. — К.: Либідь, 1988. — С. 502

451

Драгоманов М. Чудацькі думки… // Драгоманов М. П. Вибране. — С. 551.

452

Франко І. З остатніх десятиліть XIX в. // Франко І. Зібр. тв. — Т. 41. — С. 480.

453

Ми не знаємо, чи здавалась вона такою Лесі Українці, але характерно, що до П. Куліша вона ставилася з непорівнянно більшим пієтетом, ніж Франко, — «вважала його „настоящим письменником“ і своїм учителем» (Квітка К. На роковини… // Спогади… — С. 230).

454

Лисяк-Рудницький І. Із Драгоманівських студій // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. 1. — С. 292.

455

Лист до М. Кривинюка від 3.11.1902 р. // Косач-Кривинюк О. Леся Українка… — С. 644.

456

Височіє в пам'яті нащадків // Літ. Укр. — 1988. — 6 жовт. — № 40 (4293). — С. 4.

457

«Смислами я називаю відповіді на питання. Що на жодне питання не відповідає, те позбавлене для нас  смислу» (Бахтин М. Эстетика словесного творчества. — Москва: Искусство, 1986. — С. 350).

458

«Духовною дочкою Драгоманова» Лесю Українку вперше назвала свідок, чи не найбільш «віри годний», якого лиш можна собі уявити, — його рідна дочка, Лідія Драгоманова-Шишманова, Лесина «единственная старшая кузина» [10,340; 342]. Ширші свідчення на цю тему залишив інший, молодший кузен-«драгомановець» — професор економіки Світозар Драгоманов (1884—1958, пом. у США), автор розвідки «Вплив Драгоманова на Лесю Українку», але позаяк ця праця є на сьогодні бібліографічним раритетом, то сучасного читача, цікавого хоч щось дізнатися про Лесині «університети» у дядька, доведеться відсилати до все тієї самої застарілої монографії М. Драй-Хмари (див.: Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. — С. 53—59).

459

Найповнішим синопсисом документальних свідчень про українську ідентичність Гоголя досі залишається англомовна монографія Ю. Луцького: Luckyj, George. The Anguish of Mykola Hohol, a.k.a. Nikolai Gogol. — Toronto: Canadian Scholars' Press, 1998. M. Драгоманов вважав Гоголя  о с т а н н і м  із когорти «старих писателів київсько-малоруського віку», відкритої в XVII ст. Дмитром Тупталом (Ростовським), див. його: Антракт з історії українофільства (1863—1872) // Драгоманов М. Вибране. — С. 216.

460

Як приємний виняток можу відзначити хіба біографію М. Кармазіної, фактографічно вельми сумлінну, див.: Кармазіна М. Леся Українка. — С. 55.

461

Міщук P. С. Сторінки великого життя // Драгоманов М. П. Вибране. — С. 605.

462

Про Драгоманова на тлі сучасної (кінець XX ст.) політичної думки див.: Raeff, Marc. Introduction — М. P. Drahomanov's Political Thought. Documents for the Study of Literature and of Ideological Trends. Correspondence from American Archives, 1857—1933. — New York: The Ukr. Academy of Arts&Sciences in the US, 1992. — P. 20—26.

463

Цит. за: Миллер А. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). — СПб: Алетейя, 2000. — С. 260.

464

Тоді-таки було опубліковано і найповнішу (досі!) добірку листів М. Драгоманова до Лесі Українки — у харківському журналі «Червоний шлях» (1923. № 4—5).

465

Див.: Заславський Д, Романченко І. Михайло Драгоманов: Життя і літературно-дослідницька діяльність. — К.: Дніпро, 1964. — С. 6. Це була перша після 30-літньої перерви спроба повернути Драгоманова українській культурі, обірвана на початку 1970-х — після виходу вже офіційно визнаної ЦК України «ідейно шкідливою» монографії Р. Іванченко (Іванова Р. П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. — К.: Вид-во Київського ун-ту, 1971). Акцентування на «федералізмі» не помогло так само, як не помогло в 1920-ті акцентування на «соціалізмі»: навіть класичним для підрадянської україністики методом «фальсифікацій во спасеніє», з купюрами й лакунами, Драгоманова не можна було пристосувати до радянської версії української культури: тільки-но «допущений», хай би й в обтятому вигляді, у колоніальний канон, він «розвалював» його зсередини.

466

Лисяк-Рудницький І. Драгоманов як політичний теоретик // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — С. 300—301.

467

Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова: В 2 т. / Под ред. Б. А. Кистяковского — Париж: Б. и., 1905.

468

«…Що не кажи, а Драгоманов має за собою добрих 3/4 всієї Росії», — свідчення промовисте тим більше, що походить від опонентів: так бідкалися між собою російські революціонери після того, як Плєханову й Аксельроду так і не вдалося стягти Драгоманова на свій бік (цит. за: Іванова Р. П. Вказ. пр. — С. 152; докладніше про конфлікт Драгоманова з російським революційним рухом див.: с. 107—156).

469

Лисяк-Рудницький І. Цит. праця. — С. 309.

470

На цю тему див: Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). — Львів: Світ, 1998.

471

Див.: Лисяк-Рудницький І. Цит. праця. — С. 307—309. Сам М. Драгоманов, за багатьма ознаками, був найближчий до протестантизму, а Реформацію вважав фактом також і української історії, вбачаючи її вітчизняний аналог у братському рухові XVI—XVII ст. До речі, й поховати себе він заповів — і то саме Лесі Українці, яка тоді була при ньому в Софії, — за лютеранським обрядом, що вона й виконала (див.: Дебогорій-Мокрієвич В. У Михайла Драгоманова // Спогади… — С. 153). Його єресіологія, як мені вже набридло тут з різних приводів раз у раз повторювати, «ще чекає на своїх дослідників».

472

Пор. у М. Драгоманова: «Ми хоч і родилися від «подданных русского императора», але не є «руськими» <…>. Ми — українець» (Драгоманов М. П. Терроризм и свобода, муравьи и корова. Ответы на ответ «Голоса» // Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова. — Т. 2. — С. 287).

473

Франко І. Передмова (до видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів. — Том І. Апокрифи старозавітні») // Франко І. Зібр. тв. — Т. 38. — С. 8.

474

Хропко П. Українська література… — С. 293.

475

Таку мету ставив собі М. Драгоманов, за його власним зізнанням, у розвідці