Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

— Знаєш, приятелю, ти коли спиш, то дуже нагадуєш моїх дочок. Ти ж знаєш, я люблю тебе не менше за них.

Бад відчув, що його простирадла наскрізь просочені потом.

— Є робота? Що далі робити?

— Спершу послухай. Я із кількома колегами вже впродовж тривалого часу утримую всіляких бандюків у межах пристойності, і одного дня ми зможемо скористатися з результатів своєї праці, адже цей день невдовзі настане. І ти, як один із наших колег, не будеш забутий. У наших руках, приятелю, опиниться величезна влада. Уяви лишень, що ми зможемо присадити, а то й узагалі вигнати до бісової мами з міста всю цю чорнодупу потолоч. Однак у цій справі також брав участь один впертий макаронник, з яким ти вже знайомий, і я думаю, нам явно не завадить, якщо ти долучишся до нашої з ним розмови.

Бад потягнувся, хруснув пальцями.

— Я мав на увазі перегляд справи «Нічної сови». Кажи вже як є, гаразд?

— Та що там казати… Основна мішень для мене — Едмунд Дженнінґс Екслі. Зараз він намагається накопати бруду на Лінн, приятелю. І з її допомогою насипати солі на твої старі рани.

Бад здригнувся, ніби через нього пустили електричний струм.

— Ти знав про нас. Треба було здогадатися.

— Я мало про що не знаю, але нема нічого такого, що я б не зробив для тебе. Цей боягуз Екслі вирішив відбити у тебе обох жінок, яких ти любив у своєму житті. Так що він має отримати сповна. 

Розділ 64

Вони відразу ж почали кохатися. Ед розумів, що якщо вони цього не зроблять, то їм доведеться розмовляти, Лінн, здавалося, відчувала те саме. Відколи звідси поїхала Інес, у будиночку не прибирали, постіль була брудна. Ед не став вимикати світло: що більше бачиш, то менше думаєш. Це допомогло йому в процесі: рахуючи веснянки Лінн, він віддаляв свій оргазм. Вони кохалися повільно, ніби намагаючись виправити поспішний секс минулого разу. У Лінн були синці; Ед зрозумів, що це — привіт від Бада Вайта. Вони кохалися ніжно, і, коли кінчили, довго не розмикали обіймів, нібито намагаючись цим компенсувати свою брехню. А потім, почавши говорити, уже не могли зупинитися. Ось тільки Ед потім так і не зміг згадати, хто з них першим згадав Бада Вайта.

А насправді першою згадала його Лінн. Це заради Бада вона збрехала Петчетту: мовляв, розслідування не несе небезпеки, нічого серйозного вони не знайдуть. Бад був у курсі деяких справ Петчетта, і вона боялася, що якщо Пірс почне боротися за себе по-справжньому, то Бадові буде непереливки. Петчетт міг спробувати купити його дружбу — він із тих, хто впевнений, що можна купити усе на світі, але він не знав, що її Венделл не продається. Бад змусив її замислитися; і що більше вона думала, то більш боляче їй було. І тієї єдиної миті, коли певний капітан поліції поцілував певну колишню повію саме тоді, коли це взагалі могло статися, у її голові раптом все стало по місцях. Це Пірс зробив її людиною, але він пробудив лише найгірше, і якщо вона від нього відірветься, то, можливо, зможе відродити в собі те добре, що він свого часу у ній вбив. Ед слухав її сповідь знехотя, відчуваючи, що й він повинен бути відвертим у відповідь — розказати про Джека Вінсеннса, про те, що він, відпускаючи її, сподівався, ніби вона побіжить до Петчетта, про Фіска, який розніс їхній склад пожежною сокирою. Він мовчав, і тоді знову говорила Лінн — ніби переповідала свій щоденник. І смішно і грішно — вона ледве не реготала, розповідаючи про свої давні походеньки, а сам Ед мало не розсміявся, слухаючи її монолог про суворі будні повій. Вона розповідала і про Інес із Бадом Вайтом — мовляв, він зустрічався з нею час від часу, але її гнів на цей світ був сильніший, ніж його, це виснажувало його, і він довго з нею не витримував. І ніяких ревнощів у голосі. Натомість сам Ед відчував, як у нього від ревнощів вистрибує серце, і він, аби змусити її замовкнути, ледве не почав просто в ліжку закидувати її питаннями: героїн, шантаж, посібництво — що ти про все це знаєш? Але його стримувала її ніжність; м’які руки, що гладили йому груди, вимагали не допиту або брехні — просто відвертості.

І він почав розповідати про свою родину — від минулого до сьогодення. Про маминого хлопчика Едді, татового улюбленця Томаса, про те, як він радів тим шістьом кулям, які перервали життя його брата. Розповідав про те, як воно — бути вихідцем із поліцейської династії, яка почалася іще у Скотленд-Ярді. Про Інес, про те, як від власного безсилля застрелив чотирьох осіб; про те, як завзято Дадлі Сміт шукає цапа-відбувайла і що знайдена ним кольорова банда цілком Елліса Лоу та шефа Паркера. І нарешті, дістався й великого Престона Екслі, його сліпучої слави і того, як журнали з чорнильною кров’ю пов’язані із убивством скандального журналіста, розчленованими дітьми та справою, яка двадцять чотири роки тому пов’язала його батька та Рея Дітерлінґа. Він не замовкав, поки не виговорився, а потім Лінн поцілувала його в губи і він заснув, торкаючись її синців.