Читати книгу - "Біблія, Невідомий Автор"

Слово його до Ітієла, Ітісла і Ухала: Працював я, Боже, працював я, Боже, і змучився!

2 Бо думаю, що немудріший за кожного я, і не маю я людського розуму,

3 і не навчився я мудрості, і не маю знань святих...

4 Хто на небо ввійшов і зійшов? Хто у жмені свої зібрав вітер? Хто води вдягнув своєю накидкою? Хто поставив усі кінці землі? Яке ймення його, і яке ймення сина його, коли знаєш?

5 Кожне Боже слово очищене, щит він для тих, хто в ньому пристанище має.

6 До слів його не додавай, щоб тебе не картав він, і щоб брехуном не став ти.

7 Двох речей я від тебе просив, не відмов мені, поки помру:

8 віддали від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним,

9 щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? І щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив ім'я мого Бога.

10 Раба не обмовляй перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.

11 Оце покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє,

12 покоління, що чисте в очах своїх, та від бруду свого не обмите,

13 покоління, що очі гордовиті має, і поглядає зверхньо!

14 Покоління, що в нього мечі його зуби, а гострі ножі його щелепи, щоб пожерти убогих із краю і з землі нужденних!

15 Дві дочки в кровопивці: Дай, дай! Оці три не наситяться, чотири не скажуть досить:

16 шеол та утроба неплідна, водою земля не насититься, і не скаже досить вогонь!

17 Око, що з батька сміється і зневажає матір, хай видзьобають його круки долини річкової, і хай пташенята орлів його пожеруть!

18 Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю:

19 дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, в морі дорога для кораблів, і дорога чоловіка до дівчини!...

20 Така ось дорога розпусної жінки. Наїлася, витерла вуста свої й сказала: Не вчинила я лихого нічого!...

21 Трясеться земля під трьома, і під чотирма, яких знести не може вона:

22 під рабом, коли він зацарює, під нерозумним, що має хліба в достатку,

23 під некоханою, що взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою!...

24 Оці ось чотири малі на землі, та вони вельми мудрі:

25 мурашки, не сильний народ, та поживу свою заготовляють літом,

26 борсуки, люд не сильний, та в скелі своє помешкання вони будують,

27 нема царя в сарани, але вся вона в бойовому порядку виходить,

28 павук тільки лапками пнеться, та він і в палатах царських!

29 Добре ступають ці троє, і добре ходять чотири:

30 лев, найсильніший поміж звіриною, який не відступає ні перед ким,

31 осідланий кінь, цап та той цар, що з ним військо!

32 Якщо ти здуру звеличив себе, та обміркував свій намір лихий, то поклади руку на вуста свої!

33 Бо збивання молока дає масло, і дає кров удар по носі, вибух же гніву породжує сварку.

Приповiстi 31

1 Слова Лемуїла, царя Масси, що ними ненька навчала його:

2 Що, сину мій, що, сину утроби моєї, що, сину обітниць моїх?

3 Не давай жінкам сили своєї, ні шляхів своїх для тих, що царів нищать!

4 Не царям, Лемуїле, вино, не царям і напій той п'янкий не князям,

5 щоб не впився він та не забув про закон, і щоб не змінив для всіх гноблених права!

6 Дайте напою п'янкого тому, хто гине, а вина, в кого гірко на душі:

7 він вип'є й забуде за бідність свою і муки своєї вже не пам'ятатиме!

8 Відкривай свої вуста німому і заступайся за всіх нещасних.

9 Відкривай свої вуста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.

10 Хто жінку чеснотну знайде? Вона коштовніша за перли.

11 Покладає серце своє її чоловік на неї і йому не забракне прибутку!

12 Вона робить для нього добре, а не лихе, по всі дні свого життя.

13 Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.

14 Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека доставляє хліб свій.

15 І встане вона ще вночі та видасть поживу для всіх, а належне служницям своїм.

16 Поле вона нагляділа і купила його, і з плоду рук своїх засадила вона виноградника.

17 Вона підперізує силою стегна свої та зміцнює руки свої.

18 Вона розуміє, що праця її не дарма, і світильник її не погасне вночі.

19 Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.

20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.

21 Холоду в оселі своїй не боїться вона, бо подвійно одягнуті в неї всі.

22 Килими поробила собі, з віссону й кармазину її вбрання.

23 Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшинами краю.

24 Тонку туніку робить вона й продає та купцеві віддає пояси.

25 Сила та краса — одяг її, вона усміхається прийдешньому дню.

26 Свої вуста вона відкриває на мудрість і милостива наука їй на язиці.

27 Дає вона лад в оселі своїй і хліба в лінощах не їсть.

28 Встають діти та хвалять її і чоловік її хвалить також.

29 Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевершила!

30 Краса, то омана і врода — марнота, жінка ж богобоязна заслуговує на похвалу!

31 Дайте їй з плоду рук її і хай її вчинки вихваляють її при брамах!

ЙОВЙов 1

1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від лихого втікав.

2 І народилися йому семеро синів та три дочки.

3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, три тисячі верблюдів, п'ять сотень пар худоби великої, п'ять сотень віслючок та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.

4 А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в помешканні того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити з ними.

5 І бувало, як минало коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він вдосвіта, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні.

6 І одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов поміж ними й Сатана.

7 І запитав Господь у Сатани: Звідки ти прийшов? А Сатана відповів Господові: Я мандрував по землі та й обійшов її.

8 І сказав Господь до Сатани: Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, що Бога боїться, а від лихого втікає.

9 І відповів Сатана Господові: Чи ж Йов дармо боїться Бога?

10 Чи ж ти не забезпечив його, і оселю його, і все, що його? Чин його рук ти поблагословив, а маєток його поширився по краю.

11 Але простягни тільки руку свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?

12 І сказав Господь до Сатани: Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки! І пішов Сатана від обличчя Господнього.

13 І одного дня, коли сини та дочки його їли та вино пили в будинку свого, народженого першим, брата,

14 то прибіг до Йова посланець та й сказав: Худоба велика орала, а віслючки паслися поруч.

15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг убили вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

16 Він ще промовляв, аж прибігає інший та й каже: З неба спав Божий вогонь, і спалив отару та слуг... А втік тільки я сам, щоб донести тобі...

17 Він ще промовляв, аж біжить ще інший та й каже: Халдеї поділилися на три ватаги, і напали на верблюдів, та й забрали їх, а слуг убили вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

18 Поки він промовляв, аж прибігає ще інший та й каже: Сини твої та дочки твої їли та вино пили в будинку свого першонародженого брата.

19 Аж раптово налетів сильний вітер з боку пустелі, та й ударив на чотири роги будинку, і він упав на юнаків, і вони померли... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

20 І встав Йов, і роздер плаща свого, і обстриг свою голову, і упав на землю, вклонився

21 та й сказав: Я вийшов голий з утроби матері своєї, і голий повернуся в землю! Господь дав і Господь узяв... Хай буде благословенне Господнє ім'я!

22 При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав нічого поганого на Бога!

Йов 2

1 Одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов також Сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.

2 І запитав Господь до Сатани: Звідки ти прийшов? А Сатана відповів Господові: Я мандрував по землі та й обійшов її.

3 І сказав Господь до Сатани: Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, яка Бога боїться, а від лихого втікає. І він тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу знищити його...

4 І відповів Сатана Господові: Шкіра за шкіру! Все, що має, віддасть він за душу свою.

5 Але простягни-но ти руку свою, і доторкнися до кісток його та до тіла його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?

6 І сказав Господь до Сатани: Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!

7 І вийшов Сатана від обличчя Господнього, та й ударив Йова болісними гнояками від стопи його й аж до черепа...

8 І той, сидячи серед попелу, шкріб себе черепком...

9 А його жінка сказала йому: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога й помреш!...

10 А він відповів їй: Ти кажеш так, як каже яка з божевільних!... Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а лихого не приймемо? При всьому тому Йов не згрішив своїми вустами...

11 І почули троє приятелів Йовових, теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар, про все те нещастя, що прийшло на нього. І зібралися вони та домовилися прийти разом, щоб похитати головою над ним та втішити його.

12 І поглянули вони здалека, і не пізнали його... І заголосили вони, і роздерли кожен одяг свій, і кидали порох над своїми головами аж до неба...

13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...

Йов 3

1 По цьому відкрив Йов вуста свої та й прокляв був свій день народження.

2 І сказав він:

3 Хай згине той день, що я в ньому народився, і та ніч, коли сказали: Зачата людина!

4 Хай цей день потемніє, хай Бог з висоти не згадає його, і хай не з'являться сонячні промені над ним!...

5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай сутінки вечірні лякали його!...

6 Хай морок огорне ту ніч, хай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

7 Тож ця ніч хай буде самотня, хай не прийдуть до неї радісні голоси!

8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

9 Хай потемніють ранкові зорі її, хай сподівається на світло й не буде його, і хай вона не побачить повік зорі ранньої,

10 бо вона не замкнула дверей нутра материного, і не сховала страждання з очей моїх!...

11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов з нутра, то чому не помер?

12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які годували мене?

13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

14 з царями та з земними радниками, що могили будують собі,

15 або із князями, що золото мали, що будинки свої сріблом наповнювали!...

16 Або чом я не стався недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змучені,

18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

20 І нащо він мученикам дає світло, і життя душам засмученим,

21 що вичікують смерті й нема її, що її відкопали б, як скарби заховані,

22 тим, що радісно тішилися б та веселилися, коли б знайшли місце для поховання,

23 людині, якій дорога закрита, яку Бог тінню закрив перед нею?...

24 Бо зітхання моє випереджає хліб мій, а плач мій полився, як вода,

25 бо страх, що його я боявся, до мене прибув, і чого я страшився прийшло те мені...

26 Не мав я спокою і відпочинку не мав, і не був безтурботний, та ще нещастя прийшло!...

Йов 4

1 І сказав Еліфаз:

2 Коли спробувати сказати слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

3 То ж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

4 того, хто спотикався, підіймали слова твої, а коліна тремтячі ти зміцняв!

5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

6 Хіба не давала тобі впевненості твоя богобоязнь і твоє сподівання невинності дорогам твоїм?

7 Пригадай-но, чи гинув невинний, і де знищені праведні?

8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного його!

10 Левине гарчання й рев лютого лева минає, і левчукам вилущуються зуби.

11 Гине лев, як нема здобичі, і левенята розбігаються.

12 І закрадається слово до мене, і моє вухо почуло ось дещо від нього.

13 у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато кісток моїх він струсонув,

15 і дух перейшов по обличчю моєму, стало дибки волосся на тілі...

16 Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

17 Хіба праведніша людина за Бога, хіба є чистішою за свого творця?

18 То ж рабам своїм він не йме віри, і накладає вину й на своїх ангелів!

19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

20 Вони товчені зранку до вечора, гинуть назавжди непоміченими...

21 Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

Йов 5

1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?

2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!

3 Я бачив безглуздого, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...

4 Від порятунку далекі сини його, вони без рятівника почавлені будуть у брамі!

5 Його жниво голодний поїсть, і ще й між терну його сховає, і спрагнені ось проковтнуть маєток його!

6 Бо нещастя виходить не з пороху, а лихо росте не з землі,

7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...

8 А я б звернувся до Бога, і на Бога б поклав свою справу,

9 Він робить велике та недослідиме, предивне, якому нема числа,

10 бо він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає він воду,

11 щоб поставити низьких на високе, зміцнити засмучених і дати їм порятунок.

12 Він руйнує задуми хитрих, і стають не слухняними їхні руки,

13 Він мудрих лукавством їх ловить, і задум крутійський марним стає,

14 вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!...

15 І він від меча рятує бідного, а з міцної руки бідаря,

16 і дає сподівання нужденному, і замикає кривді вуста!

17 Тож щаслива людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари.

18 Бо він рану завдасть і перев'яже, він ламає і зцілюють руки його!

19 В шістьох лихах рятує тебе, а в сімох не дістане тебе воно:

20 Викуповує тебе він від смерті за голоду, а в бою з рук меча.

21 Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятися руїни, як прийде вона.

22 З насилля та з голоду будеш сміятися і земної звірини не боятимешся.

23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.

24 І довідаєшся, що намет твій безпечний, і переглянеш оселю свою, і не знайдеш у ній нестатків.

25 І довідаєшся, що численні нащадки твої, як трава на землі!

26 І в зрілому віці до могили ти зійдеш, як збіжжя достигле входить до клуні за часу свого!

27 Отож, дослідили ми це і так воно є, послухай цього й затям собі все!

Йов 6

1 А Йов сказав:

2 Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

3 то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважливе вуста мої кажуть!...

4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

5 Чи дикий віслюк над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6 Чи без солі їдять несмачне, чи є смак у білку яйця?

7 До чого не бажала доторкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув свою руку й мене поламав,

10 то була б ще потіха мені, і стрибав би я з радості в нестерпному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

11 Яка сила моя, що я сподіватимуся? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

12 Чи сила моя кам'яна? Чи тіло моє мідне?

13 Чи не допомога для мене в мені самому, чи порятунок від мене відсунутий?

14 Для того, хто гине, товариш — ласка, хоча б полишив того страх Всемогутнього...

15 Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

16 темні від криги вони, в них ховається сніг.

17 Коли сонце їх гріє, вони висихають і в посуху зникають з місця свого.

18 Збочують каравани з дороги своєї, ідуть у пустелю й зникають.

19 Каравани з Теми виглядають, мандрівники з Шеви покладають сподівання на них.

20 І осоромилися, що вони сподівалися.