Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

Попри свою звичну бідність, Філіпові ніколи й на думку не спадало, що він не матиме що їсти; з людьми його рівня таке ніколи не траплялося, тож він соромився, наче підчепив якусь ганебну хворобу. Ця ситуація була для нього абсолютно новою. Він розгубився і не знав, що робити, але продовжував ходити до шпиталю. Слабенька надія на щасливий випадок не зникала; Філіп не міг повірити, що все це відбувається з ним насправді; він часто пригадував, як протягом першої чверті в школі думав, що все це сон, і зараз він прокинеться вдома. Однак незабаром Кері збагнув, що за тиждень залишиться без копійки. Слід було невідкладно кудись влаштуватися. Якби він мав диплом, то зміг би вирушити до Південної Африки, навіть попри свою клишоногість, — медиків там не вистачало. Якби не скалічена нога, можна було б приєднатися до одного з угруповань імперських йоменів, яких постійно відправляли на війну. Він пішов до секретаря медичного інституту й поцікавився, чи не може той влаштувати його репетитором до якогось студента-двієчника, але секретар не дав йому навіть надії на отримання такого місця. Філіп читав оголошення в медичних газетах і надіслав поштою документи на посаду недипломованого помічника власникові аптеки на Фуллгем-роуд. Коли Філіп прийшов на співбесіду, лікар одразу звернув увагу на його хвору ногу, а почувши, що молодик навчається на четвертому курсі в шпиталі, сказав, що в нього недостатньо досвіду. Кері зрозумів, що це просто відмовка: лікар не збирався наймати помічника, якщо той не буде достатньо активним. Довелося подумати про інші види заробітку. Кері володів французькою та німецькою і розраховував отримати місце офісного службовця; від цієї думки серце тікало в п’яти, але він стискав зуби — іншого виходу не було. Філіп соромився відповідати на оголошення, які запрошували кандидатів на співбесіду, і писав туди, куди можна було надіслати документи листом, однак не мав ані досвіду, ані рекомендацій. Він усвідомлював, що не розуміється на діловому мовленні ані французькою, ані німецькою, не знає необхідних для ведення справ термінів і не вміє стенографувати чи друкувати на машинці. Йому не вдавалося позбутися думки про марність пошуків роботи. Він вирішив написати повіреному, який вів батькові справи, але не міг наважитися, адже продав усі цінні папери, в які були вкладені гроші, попри чоловікові застереження. Від дядька Філіп знав, що містер Ніксон засуджує всі його вчинки. За рік Філіпового навчання на аудитора чоловік упевнився, що той — справжній нездара й ледацюга.

— Краще померти від голоду, — бурмотів собі під ніс Кері.

Кілька разів йому спадало на думку вкоротити собі віку. У лікарняній аптеці легко можна було знайти якусь отруту; Філіпові приємно було думати, що в найгіршому разі він матиме під рукою засіб для швидкого й безболісного кінця; але замислюватися про самогубство серйозно не було причин. Коли Мілдред покинула його заради Ґріффітса, він так страждав, що готовий був померти, аби лише позбутися болю. Зараз Філіп почувався інакше. Він пригадував, як нічна сестра казала, що люди частіше добровільно прощаються з життям через брак грошей, ніж через брак любові, і хихотів від думки, що не став винятком із цього правила. Йому кортіло розповісти комусь про свої негаразди, але він не наважувався зізнатися іншим і страждав від нападів сорому. Комірне Філіп не платив уже три тижні, а господині казав, що отримає гроші наприкінці місяця; жінка нічого не відповіла, але стисла губи і прибрала похмурого вигляду. Коли місяць добігав кінця і жінка перепитала, чи не може він хоча б частково розрахуватися, Кері мало не зомлів від сорому, однак відповів, що напише дядькові і неодмінно віддасть їй чек наступної суботи.

— Ну, сподіваюся, так і буде, містере Кері, адже я теж мушу платити за оренду і не можу дозволити собі залізти в борги. — У жінчиному тоні не було злості, лише страхітлива рішучість. Вона хвилинку повагалася і додала: — Якщо ви не розрахуєтеся наступної суботи, мені доведеться поскаржитися секретарю шпиталю.

— О, так, усе буде гаразд.

Жінка подивилася на нього, кинула погляд на голі стіни й озвалася буденним тоном, наче не було нічого природнішого:

— У мене внизу є смачний гарячий окіст; якщо хочете, приходьте на кухню, я вас пригощу.

Філіп відчув, як почервонів до кінчиків вух, і проковтнув ридання.

— Красно дякую, місіс Гіґґінс, але я не голодний.

— Чудово, сер.

Коли жінка вийшла з кімнати, Філіп кинувся на ліжко і стиснув кулаки, намагаючись не розридатися.

100

Субота. Він обіцяв хазяйці заплатити сьогодні комірне. Цілий тиждень Філіп сподівався, що йому щось підвернеться. Роботу Кері так і не знайшов. Раніше він ніколи не опинявся в такому безвихідному становищі й так розгубився, що не знав, як вчинити. У глибині душі йому здавалося, наче вся ця історія — просто невдалий жарт. У нього залишилося лише кілька мідяків, тож довелося продати увесь можливий одяг. Удома він мав кілька книжок і всілякі дрібниці, за які можна було отримати шилінг чи два, але господиня квартири стежила за його пересуваннями, і Філіп боявся, що жінка затримає його, якщо він винесе з кімнати ще щось. Єдиний вихід — сказати, що він не може оплатити рахунок, але на це бракувало сміливості. Липень був уповні. Ніч тішила гарною погодою і теплом. Кері вирішив залишитися на вулиці. Не поспішаючи, прогулявся уздовж набережної біля спокійної та тихої ріки, а стомившись, сів на лавицю і задрімав. Він не знав, як довго спав, але прокинувся від страху: йому наснилося, наче його смикає поліціянт і наказує йти геть. Утім, коли Філіп розплющив очі, навколо не було жодної живої душі. Сам не розуміючи чому, він іще трохи потинявся, а дійшовши до Чісвіка, знову заснув. Однак лавиця виявилася твердою, і він незабаром прокинувся. Ніч здавалася довжелезною. Філіпа хапали дрижаки. Раптом він усвідомив, як жалюгідно почувається, і не міг придумати, що, заради всіх святих, робити: соромно було спати на набережній (це чомусь здавалося найпринизливішим), і Філіп відчув, як запалали в темряві щоки. Він пригадував розповіді про бездомних —