Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Що ви робите? — обурилася Амалі таким його вчинком. — Це ж професор Атавхаї. Він важко поранений. Як ви можете?

— Але ж подіяло, — посміхнувся Нік, насолоджуючись тишею. — Як довго ми вже тут та як стан Атавхаї і Ластерка?

— З офіцером Ластерком все більш-менш добре. Йому провели сеанс лікування рани на нозі. А перебитою рукою займуться трохи пізніше. Професора Атавхаї лікувала сама Магістр Целмаліт на дорозі, в дорозі і тут. Всі сили витратила. Зараз відпочиває. Небезпека його життю минула. Думаю, що тепер він швидко видужає. У демонів загоєння ран йде значно швидше, ніж у людей.

— А що з моїм плечем та опіками? Я, як і раніше, не відчуваю руки.

— Я зупинила кров, відновила судини. Магістр Целмаліт сказала поки дати вам відпочити. Ви втратили дуже багато крові. А далі вона сама займеться відновленням зв’язок і тканин, щоб ви могли нормально користуватися рукою. Опіки ми почистили й змастили маззю.

— Спасибі вам, Амелі, за все, що ви для мене зробили. Тепер я ваш боржник.

— Ви знову говорите дурниці. Це мій обов’язок і цього мене вчили тут в Школі. І взагалі, вам варто спокійно лежати та не витрачати сили. Ось, випийте заспокійливої настоянки. Вона й сил вам додасть, й трохи поспите ще.

— Добре. Як скажете, — сил дійсно не було, і він покірно випив ліки.

Наступного разу Нік знову прокинувся від шуму. Хтось наполегливо намагався потрапити в кімнату, а його не пускали.

— Мені треба з ними терміново поговорити, — почув Нік. Голос здався знайомим. Але голова ще не зовсім прокинулася і він не міг зрозуміти, чий він.

— До них не можна. Вони ще сплять, — дзвінкий дівочий. Напевно, одна зі студенток кафедри Цілительства поставлена за ними спостерігати.

— Та вони вже добу сплять. Це терміново, — Нік згадав. Це був Хранитель. Що знадобилося від них Багукхану, він не знав. — Ти давай поклич Магістра Целмаліт. А я поки подивлюся, як вони там.

Почулися кроки учениці, що побігла виконувати прохання, а Хранитель тим часом відкрив двері й заглянув в палату.

— Заходь, Багукхане. Я вже не сплю, — сказав Нік. — Та й нашого червоного вже теж, напевно, треба будити.

— Ну, от і добре. А то ці лікарі гірше вояк. А справа термінова.

Нік обережно піднявся з ліжка й підійшов до сплячого демона. Як його змогли занести в палату і скільки чоловік це робили, було загадкою. Але, щоб розмістити його, довелося скласти до купи два ліжка, та й ті жалібно скрипіли й прогинались під його вагою. Нік підібрав свій кросівок, яким запустив в Атавхаї минулого разу, щоб припинити жахливу симфонію хропіння.

— Атавхаї, давай прокидайся, — Нік спробував обережно розбудити демона. Трусити або штовхати сильно не хотів, щоб не нашкодити свіжим ранам.

З третьої спроби з’явився перший результат. Атавхаї відкрив одне око і загарчав. Учень відійшов подалі, щоб не потрапити під сонну й важку руку демона.

— Нічого тут гарчати. Давай прокидайся. У нас гості — не залишав спроб підняти друга Нік.

— Де я? І чому в мене все болить? — поступово прокидався Атавхаї.

— Ми в лазареті Школи. А болить, бо ти дав своєму дружку порізати себе трохи.

— Так, пам’ятаю. Значить, все-таки Целмаліт встигла. Це добре, — демон трохи підвівся. Скривився від болю і почав оглядатися по сторонах. А помітивши Багукхана, не втримався, щоб не пожартувати. — А ти чого тут, мій вічно молодий старигане?

Хранитель зібрався відповісти тим самим, але тут відчинилися двері і в палату вбігла незадоволена Магістр Целмаліт.

— Хранителю, що ви тут робите? Цим двом потрібен спокій та відпочинок. Їх ще довго доведеться лікувати.

— Заспокойся, Целмаліт. На мою думку, ніяка смертельна небезпека їм не загрожує. Мені ж треба терміново з ними поговорити. А ти ще встигнеш їх підлатати. Я ж не забираю їх у тебе.

— Та я майже здоровий, — спробував встати демон, але, вхопившись за живіт, впав назад на ліжко.

— Я впевнена, що через дрібниці ви б сюди не прийшли, — змирилася цілителька. — Тільки недовго. Мені треба буде їх зараз оглянути й почати лікування. А ви двоє випийте ліки, що стоять біля ваших ліжок, і лежати мені тихо. Якщо помічу зайві рухи або кровотечі, зроблю ваше лікування максимально болючим та довгим.

— А ми що? Ми нічого. Будемо гарними хлопчиками, — пообіцяв за двох учень.

Коли Целмаліт вийшла, а Нік і Атавхаї випили приготовані ліки, Хранитель всівся на стілець між їхніми ліжками та почав розпитувати.

— Давайте розказуйте, що сталося? І бажано детальніше. А то щось мені ця вся історія дуже не подобається.

— Нехай Нік розповість. Він базікати майстер, а то мені дійсно поки важко говорити. Якщо щось забуде, я додам.

— Поїхали ми, значить, вранці на місце нападу на короля. Атавхаї взяв з нами Магістра Весела. Оглянули місце. Там було три зомбі та з десяток мерців. Знайшли місце, де стояв Некромант. Там була пентаграма. Весел нічого не зміг виявити про мага, тому що той застосував кільце з нейтральною силою. Добре, що місцевий лісничий впізнав одного з зомбі і вказав нам село. В таверні господар розповів про чоловіка, дуже схожого на мага, і дівчину. А ще про бійку в трактирі, де були зарізані троє,