Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 167 168 169 ... 179
Перейти на сторінку:
енергію, — усміхаючись, відповів граф Станіслав. — Але перш ніж ми почнемо говорити про справи, прошу пообідати з нами і відвідати нашу перлину — «Софіївку».

— Графиня однозначно перебільшила, описуючи вам мої скромні таланти, але, чорт забирай, мені це дуже приємно. Що стосується парку, то не далі як учора я гостював у графа Браницького в Білій Церкві. «Олександрія» — чудовий парк, але всі сходяться на думці, що краще «Софіївки» парку в Європі не знайти.

— Граф Ксаверій — наш сусід, і його «Олександрія» теж прекрасна, але, як водиться у добрих господарів, завжди хочеться перевершити успіхи сусідів, — засміявся Потоцький. — Тому він і вважає наш парк кращим.

Під час обіду Потоцький з Рішельє невимушено розмовляли, немов були знайомі багато років. Після приємної трапези герцог, відмовившись від відпочинку, попросив показати йому парк.

Незважаючи на те, що зима ще не здала своїх повноважень, березневі сонячні промені вже робили свою справу, підтоплюючи сніг, і перші несміливі струмочки пробивали собі серед снігових заметів дорогу. Дерева стояли ще голі, але в повітрі відчувалася весна.

— Я в захваті від побаченого. Це неперевершено! — Рішельє просто захлинався від вражень. — Дуже хочу побачити «Софїївку» літню, осінню, зимову. І наполегливо прошу, ні, вимагаю, графе, запросити мене сюди ще і ще.

— Я не можу задовольнити ваші вимоги, герцоге, — усміхнувся граф Станіслав, дивлячись на Софію. — Бо ви можете відчувати себе тут як удома і відвідувати «Софіївку» коли вам заманеться, без жодних запрошень.

— Прекраснішого парку я до цих пір не бачив, хоча чимало помандрував по світу. Напевно, ви витратили купу грошей на цю красу, графе?

— Я вбачаю у вашому питанні радше не бажання дізнатися, скільки я вклав сюди коштів, а моє ставлення до грошей, вірніше, прощупуєте: чи не скупий я. Угадав?

— О, від вас нічого не приховаєш, ви тонко відчуваєте підступ, — засміявся Рішельє. — Але цього разу це був власне фінансовий інтерес. Я їду до Одеси — міста, обділеного садами і парками, і як справжній француз хочу перетворити його на маленький квітучий куточок, а як градоначальник повинен рахувати кожну копійку, бо переді мною стоять грандіозні завдання.

— Я не змагатимуся з вами у світській чемності, відповім просто. Ще в молодості батько розповів мені притчу про видатного полководця Олександра Македонського, який заповів поховати його з відкритими долонями, показуючи цим усьому світові, який він завоював, що з собою людина нічого забрати не може, а ось результати її діянь залишаться назавжди. І мене дуже радує, що ви, думаючи про економічний підйом міста-порту, мрієте зробити його гарним. Значить, у вас усе вийде, я в цьому впевнений. І обіцяю вам надіслати не тільки саджанці зі своїх розсадників в Умані і Тульчині та завезти ґрунт, а також допомогу своїх садівників в оформленні садів в Одесі.

Увечері після ситної вечері Рішельє і Потоцький розташувалися біля каміна з келихами вина в руках, а Софія — неподалік від них із книжкою. Часом до неї долітали слова: «торговий флот», «пшениця», «постачання», «склади», «митниця». Їй було смішно, що чоловіки, бажаючи отримувати величезні прибутки, мову вели про копійки при зборах і про зниження мита. Через якийсь час графиня попрощалася, а Рішельє і Потоцький ще довго сперечалися, доводячи щось один одному.

Увесь серпень графиня Софія майже не бачила чоловіка: на зорі граф Станіслав зникав із палацу, просив Софію не чекати його на обід і з’являвся лише ввечері, втомлений, але з палаючими очима. Іноді Станіслав і зовсім зникав на два-три дні, пояснюючи це поїздками по маєтках сусідів.

Але й вечорами графині часто не вдавалося поспілкуватися з чоловіком, бо наспіх повечерявши, Потоцький замикався в кабінеті з управляючими, і тільки далеко за півночі вони лягали спати.

Нарешті, у другій половині вересня були відправлені два транспорти із пшеницею: один сушею кінним ходом, інший — по Дністру з нової пристані в Ямполі.

Через два дні чисто виголений і задоволений граф Станіслав оголосив за сніданком:

— Софі, кохано, мені здається, що ми засиділися на одному місці. Пропоную невелику подорож — спочатку до Одеси до герцога Рішельє, а потім… — Станіслав зробив невелику паузу, щось обмірковуючи, і мовив далі: — Я не відкриватиму тобі таємницю, але впевнений, що це «потім» тобі сподобається.

— Стасе, це не гарно — почати думку і не закінчити її.

— Це мій сюрприз, і ніякі твої спроби і навіть тортури не зможуть розв’язати мій язик.

Софія зробила вигляд, що сердиться, і надула губки. Але Станіслав був непохитний.

Від’їзд призначили на наступний день, і хоча Софія заперечувала, посилаючись на брак часу, виявилося, що вся прислуга була вже давно готова до подорожі, а графині залишалося лише потурбуватися про деякі дрібниці з підготовки свого гардеробу.

В Одесі Дюк Рішельє особисто зустрічав гостей. Проблем у герцога було більше, ніж можна собі уявити (адже місто тільки починало свою славну історію), і всі гості поставилися до цього з розумінням. А з’їхалася до міста майже вся південноукраїнська знать — організаторський талант Рішельє спрацював на славу.

Потоцькі розмістилися в невеликому будинку. Було тіснувато, враховуючи, що графську родину як завжди супроводжувала велика кількість слуг.

Святковий обід призначили на наступний день, і з самого ранку Софія була зайнята зачіскою, вбранням та іншими жіночими хитрощами, недоступними розумінню чоловіка.

— О! — вигукнув граф Станіслав, уже майже готовий і одягнений. — Ваша кімната, графине, нагадує мені поле битви під Берестечком.

— Мені здається, мій сьогоднішній туалет ніколи не буде закінчено, — зітхнула Софія. — І ми приїдемо тільки до середини обіду. А у герцога Армана завжди така вишукана кухня, що не можна пропустити жодної страви.

Обід мав відбутися в новому саду, причому слово «сад» Рішельє вимовив з особливою гордістю.

— Я передбачав вашу іронічну посмішку, коли ви побачили сад, — промовив Рішельє, зустрічаючи Потоцьких. — Звичайно ж, він поки не йде ні в же порівняння з тією красою, яку ви створили в «Софіївці» і, я не сумніваюся, в Тульчині. Але ми стараємося.

— Ну що ви, герцоге,

1 ... 167 168 169 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"