Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свобода 📚 - Українською

Читати книгу - "Свобода"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свобода" автора Джонатан Франзен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 168 169 170 ... 207
Перейти на сторінку:
вийти з неї, і сісти їй на груди, і сунути свій ерегований член, у два рази більший ніж зазвичай, просто їй під носа. Продемонструвати, хто тут головний. Вони обоє посміхалися, наче божевільні. А потім він знову увійшов у неї, і замість звичайних стриманих зітхань як заохочення з її рота вилітали голосні крики, і це завело його ще більше; а наступного ранку, коли він спустився в офіс, по холодному мовчанню Лаліти він зрозумів, що ті крики наповнили весь великий будинок. У четвер увечері щось почалося, хоча він і не знав напевно, що саме. Але тепер її рукопис показав йому, що саме. Кінець. Вона ніколи не кохала його по-справжньому. Вона хотіла отримати те, що їй міг дати лише його найкращий ворог. Уся ця ситуація наповнювала його радістю від того, що він не порушив обіцянки, яку він дав Джоуї в Александра наступного вечора: обіцянки нікому не розповідати, але перш за все не розповідати Петті, про те, що Джоуї одружився із Конні Монаген. Ця таємниця, а разом із нею ще кілька, більш тривожних, розкриттям яких його удостоїв син, важким тягарем висіли на Волтері всі вихідні, все довжелезне обговорення і концерт напередодні. Він переймався через те, що тримає Петті в необізнаності стосовно шлюбу, відчував, що зраджує її. Але тепер, стосовно зрад, він розумів, що його зрада була просто сміховинно маленькою. Риданнявинно маленькою.

— Річард усе ще тут? — нарешті, спитала вона, витираючи обличчя простирадлом.

— Ні. Я чув, як він поїхав, ще до того, як я встав. Не думаю, що він повернеться.

— Що ж, дякую Богові за його маленькі милості.

Як він любив її голос! Але тепер його звук просто вбивав його.

— Ви вдвох трахалися вчора вночі? — спитав Волтер. — Я чув голоси на кухні.

Його власний голос звучав, наче вороняче каркання, і Петті набрала в легені побільше повітря, наче готуючись до тривалої лайки.

— Ні, — коротко відповіла вона. — Ми поговорили, а потім я пішла спати. Я ж сказала тобі: все скінчено. Була маленька проблема, багато років тому, але все позаду.

— Помилки, які ти зробила.

— Ти маєш вірити мені, Волтере. Все справді, справді скінчено.

— От тільки фізично я не викликаю в тебе того, що викликає мій кращий друг. Вочевидь, ніколи не викликав. І не викликатиму.

— Оххх, — зітхнула вона, молитовно заплющуючи очі, — прошу, не цитуй мене. Назви мене шльондрою, назви кошмаром твого життя, але прошу, не треба цитувати мене. Подаруй мені цю маленьку милість, якщо можеш.

— Може, він повний нуль у грі в шахи, але безперечний переможець в інших іграх.

— Гаразд, — сказала вона, ще міцніше заплющуючи очі. — Ти і далі цитуватимеш мене. Гаразд. Цитуй. Давай. Роби те, що маєш. Я знаю, що не заслуговую на милість. Просто, прошу тебе, знай: це найгірше з того, що ти можеш зробити.

— Вибач. Я думав, тобі подобається розмовляти про нього. Взагалі, я думав, що ти зі мною розмовляла в основному для того, щоб поговорити про нього.

— Ти правий. Так і було. Не стану тобі брехати. Так і було, місяців зо три. Але це трапилось двадцять п’ять років тому, ще до того, як я закохалася в тебе і в нас почалося спільне життя.

— І яким гарним було те життя! «Нічого такого поганого в ньому немає» — здається, ти саме так відзивалася про наше життя. Хоча реальні факти нібито свідчили про зовсім інше.

Вона скривилася, все ще не відкриваючи очей.

— Може, ти краще прочитаєш увесь рукопис іще раз і повисмикуєш звідти найжахливіші фрази? Може, так і зробимо, і забудемо, нарешті?

— Чесно кажучи, все, чого мені хочеться, це запхати рукопис тобі в горлянку. Хочу подавитися, як він затикає тобі пельку.

— Гаразд. Зроби це. Тоді я відчую щось на зразок полегшення від того, що відчуваю зараз.

Весь цей час він так сильно стискав рукопис, що руку звело судомою. Він розслабив пальці і стиснув руку між ногами.

— Насправді, мені нічого більше тобі казати, — зізнався він. — Гадаю, ми повністю обговорили головні моменти.

Вона кивнула:

— Добре.

— Окрім одного: я більше не хочу тебе бачити. Більше не хочу знаходитися в одній кімнаті з тобою. Більше не хочу знову чути ім’я того чоловіка. Більше не хочу мати з вами обома жодних справ. Ніколи. Я просто хочу бути сам, хочу подумати про те, як я просрав усе своє життя, кохаючи тебе.

Вона знову кивнула.

— Так, гаразд. Але — ні. Ні, я на таке не згодна.

— А мені байдуже, згодна ти чи ні.

— Знаю. Але послухай. — Петті голосно засопіла, опановуючи себе, і поставила чашку з кавою на підлогу. Сльози пом’якшили вираз її очей, надали червоного кольору губам, і вона стала дуже гарненькою, коли це має значення, — але для Волтера жодного значення її врода вже не мала. — Я ніколи не хотіла, щоб ти читав це.

— Тоді якого біса рукопис робить у моєму домі, коли ти цього не хотіла?

— Можеш мені не вірити, але я не брешу. Я просто мала записати все — для себе, щоб мати стимул стати кращою. Я написала все заради психотерапії, Волтере. Вчора ввечері я віддала рукопис Річарду, аби пояснити, чому хотіла залишитись із тобою. Завжди залишалась із тобою. І досі хочу залишатись із тобою. Я знаю, там є деякі моменти, від яких у тебе волосся ставало дибки, коли ти читав їх, — мені важко навіть уявити, наскільки важко тобі було, але це далеко не все, що є в тому рукописі. Я написала його, коли переживала депресію, і він сповнений всіх поганих думок того часу. Але я, нарешті, почала почуватися краще. Особливо після того, що відбулося позавчора ввечері, — мені і справді стало значно краще! Наче ми, нарешті, зробили певний прорив у відносинах! Чи ти сприймав усе інакше?

— Я не знаю, що відчував тієї миті.

— І я писала про тебе гарні речі також, чи не так? Набагато, набагато більше гарних речей, ніж поганих, вірно? Коли подивитися об’єктивно? Я знаю, ти зараз на це не здатний, але все одно будь-хто, окрім тебе, побачив би ці гарні речі. Що ти був до мене набагато добріший, ніж я, на мою власну думку, заслуговувала. Що

1 ... 168 169 170 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свобода"