Книги Українською Мовою » 💙 Трилер » Сироти долі, Olexander Sakal 📚 - Українською

Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сироти долі" автора Olexander Sakal. Жанр книги: 💙 Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 168 169 170 ... 176
Перейти на сторінку:

         Тим часом Родіон ридав на підлозі. Ридав тяжко, майже без сліз, як плачуть всі зрілі люди.

         – Ти вбив Івана! О, цієї ночі, мій Іванчик! За що ж це, Господи? Чому не вб’єш мене, а вбиваєш те загублене ягня?

         Коли Андрій Прокопович оговтався, він наблизився до старого, та нахилившись якомога ближче, мовив:

         – Петро Сергійович зараз плаче, як і ти. Він віддав всю свою біль Господу, щоб Той подбав про його мертву доньку. А от Іван твій живий і здоровий, як ніколи.

         Не можна було сказати, що Родіону Михайловичу набагато полегшало від тих слів. «Як же це? – думав він. – Вбито Ольгу? Ту красуню, що я її на весіллі бачив, він згубив?».

         – Ти вбив її? – спитав Родіон. Його голос все ще полишався здавленим і хрипучим після відчайдушних ридань. – Навіщо ти це зробив, душогубе?

         – Піднімись же, і я тобі все розкажу.

         Родіон Михайлович повільно підвівся, та тремтячими кроками наблизився до свого стільця та хутчіше сів, неначе ще б секунду, і ноги його не витримали й підкосились. Андрій же всю наступну розмову провів у стоячому положенні. За цей час він те й діло поправляв краватку чи лацкани.

         – Думаю, ти знаєш, Родіоне, що кохання народжує життя, та що це є від Бога?

         – То й що? – в понурому, втомленому тоні питав іконописець.

         – А те, що в мене все навпаки. Там, де всі бачать життя, я роблю смерть. В тому числі в коханні.

         – Не розумію, до чого тут смерть дочки Петра Сергійовича.

         Мить пождавши, Андрій Прокопович дійшов до своєї основної думки:

         – Коли ви, прості грішні люди, зачинаєте чиєсь життя, то потім радієте. О, у вас народився новий раб Божий! Таж ви королі тепер! А з мене король поганенький – наслідника я не можу мати. Як ото Ревекка не могла народжувати, так і я не можу зачати дитину. А все, що я до цього докладаю – перетворюється у смерть. Сі́м’я моє в жінці – отрута.

         – Тож ти…

         – Так, Родіоне, я переспав з Ольгою, але був точно не в собі від пристрасті.

         Все стало прояснятись в голові Родіона Михайловича. Знову виникла перед ним та картина, коли всі радісно вигукували «гірко», а Ольга неначе цуралась цілувати нареченого. Точно! Адже він ще до самої п’ятниці знав, що все це влаштував Андрій Прокопович, не інакше. Тож все було дурнуватим фальшем, цирком, грою! Але ж до чого дійшов Андрій – попрохав прийти братію на весілля! Пізніше, після того, як Родіон прокинувся після весілля, йому пояснили, що молодик наговорив намісникові про похорони його дружини. Боже, яке це нахабство і безчестя! І при тому вмисне згадати померлу Марію, щоб скористатись цим…

         Андрій оглянув його робочий стіл. В один момент він побачив книжку. Апокаліпсис.

         – Як вона тобі? – спитав молодик.

         – Чудово, – відповів Родіон Михайлович. Думками він витав зовсім далеко від навколишнього світу.

         Андрій Прокопович ступив до ікон. Дістав першу – Ізраїля, або Якова. Він був зображений із закрученим каштановим волоссям і довгою бородою. На одному плечі він носив червону накидку.

         – В Апокаліпсисі ти бачиш мене як звіра, правда? Химерного, фантастичного. Насправді я не жив тоді, коли Іоанн Богослов писав свою книгу. Мені двадцять п’ять років, хоча всі бачать мене молодшим. Своєрідний Доріан Ґрей – ти читав цю книжку, Родіоне? А проте, це неважливо.

         Я невипадково дав тобі саме цих святих. Зараз канонізують багатьох людей – царів, старців, мучеників, навіть солдатів. Але якщо ти побачиш мене, мою істинну сутність, то відразу зрозумієш, яким мене бачив Іоанн Богослов.

         Він не встиг проговорити далі – їх перебив несподіваний візит Лонгіна. Його погляд шаленів від радості.

         – Родион, мой брат! Вы слыхали, что Онуфрий нынче выздоровел!

         Родіон коротко переглянувся з Андрієм.

         – Ну і слава Ісусу Христу!

         – Да, только что… – Лонгін помітив Андрія Прокоповича з іконою в руках, – Здравствуйте. Так вот, это только что новость пришла. Где-то минуту назад. Ну что же, не буду вас более отвлекать.

         Двері зачинились.

         Родіон Михайлович полегшено видихнув та повернувся до Андрія Прокоповича.

         – Краще б ти вже ішов звідси, – мовив іконописець.

         Андрій ще на мить задумався, та й дійсно став виносити з майстерні, одна за одною, ікони.

         Виставивши останню, він став перед нею та, заплющивши очі, обережно провів по ній рукою. По його тілу тоді пройшлись мурашки. Андрій наче знаходився в екстазі, не інакше.

         Із храму продзвеніли дзвони. Час Літургії.

         – Ми ще побачимось, Родіоне, ще побачимось, – сказав Андрій.

         За хвилину від нього не залишилось й сліду. Свої ікони він погрузив у білий «Мерседес». Родіон ніяк не міг догадатись, звідки в нього цей автомобіль – та й часу на те не мав.

1 ... 168 169 170 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сироти долі, Olexander Sakal», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сироти долі, Olexander Sakal"