Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

По-перше, ми самі зуміємо витратити твої чотири тисячі піастрів річного доходу, а щодо п’ятдесяти одної тисячі двохсот, поміщених у торговий банк, то ось що ми з ними зробимо: за цей дім вісімнадцять тисяч пістолів — це багато, згоден, але продавець є моїм родичем, а мої родичі — це твої родичі, сеньйоре Авадоро. Намисто й персні, які вчора були на сеньйорі Авадоро, коштують вісім тисяч пістолів, або, скажімо, десять, причину я тобі потім поясню. У нас залишається ще двадцять три тисячі двісті пістолів. Клятий театинець відклав п’ятнадцять тисяч для твого гультяя сина на випадок, якби той колись віднайшовся. П’ять тисяч на облаштування твого дому не буде надто багато, бо, щиро кажучи, придане твоєї дружини складається з шести сорочок і стількох же пар панчіх. Ти скажеш, що в такому разі у тебе залишається ще три тисячі двісті пістолів, з якими ти сам не знаєш, що зробити. Щоб позбавити тебе цього клопоту, я позичаю їх у тебе під проценти, про які ми ще домовимося. Ось, сеньйоре Авадоро, довіреність, будь такий добрий підписати її.

Мій батько не міг отямитись від подиву, в який повергли його слова Бускероса, він відкрив рота, щоб щось відповісти, але не знаючи, як почати, відвернувся до стіни й натягнув нічний ковпак аж на очі.

— Пусте, — сказав Бускерос, — ти не перший, хто хоче втекти від мене в свій нічний ковпак і вдавати, що спить. Я знаюся на таких вивертах і завжди ношу в кишені нічний ковпак; я ляжу на канапі, ми обоє виспимося, а коли прокинемося, то знову повернемося до нашої довіреності, або ж, якщо це тебе більше влаштовує, зберемо моїх і твоїх родичів і побачимо, чи не можна цю справу якось інакше залагодити.

Мій батько, увіпхнувши голову поміж подушки, почав роздумувати над своїм становищем і засобами, за допомогою яких він міг би повернути собі спокій. Він уявив собі, що, залишивши дружині повну свободу, він зможе повернутися до давнього способу життя, зможе ходити до театру, до книгарні Морено й навіть віддаватися насолоді виготовлення чорнила. Дещо втішений цією думкою, він розплющив очі й дав знак, що підпише довіреність.

Він і справді підписав її і хотів встати з ліжка.

— Почекай, сеньйоре Авадоро, — сказав йому Бускерос, — перш, ніж встати, ти повинен продумати, що робитимеш цілий день. Я тобі в цьому допоможу й сподіваюся, що ти будеш задоволений з плану, який тобі запропоную, тим більш, що цей день покладе початок низці занять настільки ж приємних, як і різноманітних. Для початку я приніс тобі пару розшитих чобітків і повний костюм для верхової їзди; гарячий кінь чекає на тебе біля воріт, ми проїдемося по Прадо, куди й сеньйора Авадоро незабаром прибуде в кареті. Ти переконаєшся, сеньйоре дон Феліпе, що твоя дружина має в місті багато знатних друзів, які стануть також і твоїми. Щоправда, останнім часом вони дещо остигли до неї, але зараз, бачачи її поєднаною з такою шанованою людиною, як ти, вони, без сумніву, забудуть про своє колишнє упередження до неї. Повторюю, що найвідоміші придворні шукатимуть тебе, догоджатимуть, обніматимуть — та що я кажу! — душитимуть тебе в своїх дружніх обіймах!

Почувши це, мій батько зомлів, або краще сказати — запав у стан повного заціпеніння. Бускерос не помітив цього й продовжував говорити:

— Деякі з тих сеньйорів зроблять тобі честь, домагаючись запрошення на твої обіди. Саме так, сеньйоре Авадоро, зроблять тобі честь, і я гадаю, що ти мене не підведеш. Ти сам переконаєшся, як твоя дружина вміє приймати гостей.

Присягаюся честю, ти навіть не пізнаєш скромну виготовлювачку сургучу! Ти нічого мені не відповідаєш, і маєш слушність, що не перебиваєш мене. Ти, наприклад, любиш іспанську комедію, але можу закластися, що ти ніколи не слухав італійську оперу, якою захоплюється весь двір. Ну, добре, сьогодні увечері ти підеш в оперу і вгадай, у чию ложу? До дона Фернандо де Тас, великого конюшого, не більше, не менше. Звідти ми вирушимо на бал до того ж сеньйора, де ти зустрінеш усе придворне товариство. Усі з тобою розмовлятимуть, тож будь готовий відповідати.

Мій батько тим часом опритомнів, однак на чолі в нього виступив холодний піт, руки одерев’яніли, шия скривилася, голова упала на подушки, він жахливо витріщив очі, а з грудей у нього виривалися неконтрольовані зітхання, одне слово, у нього почалися конвульсії. Бускерос нарешті помітив, до чого привели його слова, покликав на допомогу, сам же подався на Прадо, куди невдовзі поспішила за ним і моя мачуха.

Батько запав у свого роду летаргію. Коли сили вернулися до нього, він нікого не пізнавав, крім дружини й Бускероса. Як тільки бачив їх, його обличчя спалахувало люттю, в усіх же інших випадках він залишався спокійним, мовчав і не хотів вставати з ліжка. Коли часом мав на хвильку встати, то виглядав так, наче змерз, і півгодини потім клацав зубами. Згодом прояви слабості ставали дедалі гострішими. Хворий міг споживати їжу тільки дуже маленькими порціями. Конвульсії стискали йому горло, язик опух і стерп, очі втратили блиск, погляд став затуманений, а темно-жовта шкіра вкрилася білими плямками.

Я дістав доступ до того дому, прикинувшись слугою, і сумно спостерігав за прогресуванням хвороби. Тітка Даланоса, якій я все розповів, сиділа з ним ночами, але хворий її не пізнавав; щодо моєї мачухи, то було видно, що її присутність дуже шкодить йому, так що брат Херонімо вмовив її виїхати в провінцію, куди й Бускерос за нею подався.

Я вигадав останній засіб, який міг витягнути батька з нещасної меланхолії і який справді на короткий час допоміг. Одного дня батько крізь прочинені двері побачив у другій кімнаті котел, зовсім схожий на той, який він використовував раніше для виробництва чорнила; поряд стояв столик з різними пляшками й терезами для відмірювання інгредієнтів. Тиха радість з’явилася на батьковому обличчі, він встав, підійшов до столика, попросив крісло, але оскільки був дуже ослаблений, то хтось інший повинен був займатися виготовленням, до якого батько уважно приглядався. Наступного дня він і сам зміг докласти рук до роботи, ще через