Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— Краще б я здох! — вирвалося на нервах. І Яна заплющила очі від цих слів. — Краще б мене забили до смерті й викинули помирати в канаву! Але щоб я знав, що ти ніколи не будеш разом із цим покидьком!

— Ти так говориш, ніби взагалі не цінуєш життя. Немов тобі й справді начхати.

— Мені не потрібне таке життя, Яно! Я не хочу жити без тебе! Я... — У мене зрадницьки здригнулася горлянка. Доводилося докладати зусиль, щоб договорити прості слова. — Я не живу. Я існую. Без тебе і дітей. Я просто втомився, — кивав я немов сам собі. — Втомився від такого «життя». Тому що це не життя. І... — Озирнувшись, я побачив жданівську шістку. Один з охоронців стояв і підслуховував нашу розмову. — Якого біса ти тут робиш, га?! — Яна спробувала мене втихомирити. Схопила за руку. — У тебе немає нічого людського всередині?! Дай людям поговорити наодинці, виродку! Вали звідси до дідька!

Я був готовий накинутися на охорону, зіштовхнути мерзотника за борт. От тільки все це було лише симптомом хвороби. Почуття тотальної безпорадності.

— Даво, припини! Будь ласка! — благала Яна. — Не провокуй їх, прошу!

— Краще б мене вбили. І я б нічого цього не бачив.

Смикнув руку, попрямував до амбала в чорному костюмі. Кулаки так і свербіли розбити йому ніс.

— Ну і чим ти тоді кращий за Рому?! — крикнула Яна мені вслід.

Я оторопів на місці.

Озирнувся.

— Що?

— Ти ненавидиш його, але поводишся так само! — Яна розплакалася. — Ти думаєш тільки про себе! Поводишся як егоїст! Кажеш, що краще б ти помер! Наче нікому не треба, щоб ти був живий! Ніби всім начхати!

— А хіба ні?! — здивувався я питанню. — Хіба це не так?! Нікому не начхати?!

— Мені не начхати! — відповіла вона миттєво. — І мені, і нашим дітям! Ніхто з нас не хоче, щоб ти загинув! Тому що ми... — Вона глянула на охоронця, але все одно це сказала. — Тому що ми любимо тебе! Зрозуміло?! ЛЮБИМО! І якби з тобою щось трапилося, я б собі... — Вона затулила рот долонею. Очі почервоніли. — У мене б не було тоді шансу. Мені б не було, на що вже сподіватися. Бо без тебе я теж не живу. Я просто чекаю. І сподіваюся, що вигадаю, як вирватися з кайданів. Але поки не вигадала. І якщо даси слабину. То знай. Що все це було тоді даремно. Усі жертви, на які я пішла заради того, щоб у Назара й Аврори, як і раніше, був батько. Яким вони пишаються. І який фізично може приїхати до них. Хоча б раз на місяць.