Читати книгу - "Шантарам"

Абдулла підскочив до Улли і обійняв її з дивовижною ніжністю. Всадовив її і, тримаючи в обіймах, почав колисати і щось нашіптувати їй. Я відчув легкий укол сумління, розуміючи, що мені треба було заспокоїти її ще раніше. Але річ у тому, що мною цілком заволоділи інші почуття — перш за все, страх, що підозра у вбивстві ляже на мене. У мене був мотив помститися Мауриціо, я одного разу побив його, і це було відомо. Я прийшов до Лайзи і Улли для того, щоб допомогти їм, але це була не вся правда. Я хотів і себе убезпечити, боявся заплутатися в липкій павутині вбивства, тож у мені не залишалося місця для ніжності, на неї був здатний лише кілер-іранець на ім’я Абдулла Тагері.

Улла почала розповідати далі, як Лайза дала їй випити горілки з лаймовим соком. Розповідь зайняла у неї досить багато часу, оскільки вона була налякана і нервувала. Вона забувала згадати важливі деталі, перескакувала з одного на інше, викладаючи події не в хронологічному порядку, а у міру того, як вони їй згадувалися. Нам доводилося ставити їй запитання, примушувати її пов’язати один факт з іншим.

Модена зустрів бізнесмена-негра, який хотів купити героїну на шістдесят тисяч доларів. Модена звів його з Мауриціо, і довірливий африканець дуже швидко розлучився зі своїми доларами. Мауриціо привласнив гроші і хотів утекти з ними, але у Модени були свої міркування. Він побачив у цьому шанс звільнити Уллу і самому позбутися італійця, якого він ненавидів за те, що той тримав Уллу в рабстві. Він вкрав гроші у Мауриціо і сховався в якомусь притулку, підкинувши в той же час негрові ідею прислати до Бомбея на пошуки грошей свою ударну бригаду. Справедливо побоюючись кровожерних бандитів і бажаючи виграти час, щоб знайти Модену, Мауриціо їх обдурив, сказавши, що це я привласнив гроші.

Не дивлячись на те, що Мауриціо боявся мене, він не міг покинути Бомбей, змирившись з утратою грошей. У душі його кипіла ненависть до Модени, котрий обікрав його, він хотів повернути собі ті гроші. Потайці він стежив за Уллою, знаючи, що рано чи пізно Модена обов’язково зв’яжеться з нею. І вона привела його до Модени. Не знаючи, що Мауриціо стежить за нею, вона подалася до Модени в Дадар, де той ховався в одному з дешевих готелів. Мауриціо вдерся в номер до свого колишнього партнера, але знайшов там одного Модену, Улла з грошима сховалася. Модена був кволий, він хворів — Улла припускала, що його зморила малярія. Мауриціо зв’язав його, заткнув йому рота і почав катувати стилетом. Але Модена виявився твердішим, ніж можна було припустити, і не зізнався, що Улла з усіма грошима ховається в сусідньому номері.

— Коли Мауриціо припинив... свою різанину і пішов, я досить довго чекала,— сказала Улла, втупившись невидющим поглядом у килим під ногами.

Лайза сиділа на підлозі біля її ніг. Обережно взявши у неї склянку, вона дала їй цигарку. Улла узяла цигарку, але не запалила її, а подивилася Лайзі в очі, потім, обернувши голову, поглянула на Абдуллу і на мене.

Я дуже боялася,— схлипнула вона,— дуже боялася. Через якийсь час я зайшла в кімнату до Модени. Він лежав на ліжку прив’язаний; в роті у нього стирчала якась ганчірка. Він не міг рухатися, тільки мотав головою. Він був геть порізаний — на обличчі, на тілі, скрізь. І навколо було стільки крові, всюди. Він дивився і дивився на мене своїми темними очима. Я покинула його і... і... втекла.

— Ти так і кинула його?! — роззявила рота Лайза.

Уїла кивнула.

— І навіть не розв’язала?

Уїла кивнула знову.

— Господи Ісусе! — гірко сказала Лайза, переводячи погляд з Абдулли на мене і назад.— Вона не розповідала мені про це.

— Уїло, послухай,— сказав я.— Як ти думаєш, він може бути ще там?

Вона мовчки кивнула втретє. Я подивився на Абдуллу.

— У мене є друг в Дадарі,— сказав він.— Де цей готель? Як він зветься?

— Не знаю, як називається,— пробурмотіла Уїла.— Це поряд з ринком, ззаду, де викидають всяке сміття. Сморід страшний. Ні, почекайте, я пригадала. Я ж говорила назву таксистові. «Кабір» — от як називається. О Господи! Коли я пішла звідти, я подумала... Я була упевнена, що його знайдуть і... звільнять. Ви думаєте, що він ще лежить там? Ви так думаєте?

Абдулла подзвонив своєму другу по телефону і попросив його подивитися, що коїться в готелі.

— Де гроші? — запитав я.

Вона мовчала.

— Де гроші, Уїло? Дай їх мені.

Вона звелася на ноги з поміччю Лайзи і пішла в спальню. За декілька секунд вона повернулася з сумкою для авіаподорожей. Вона вручила мені сумку з дивним виразом на обличчі — й кокетливим, і неприязним. Я відкрив сумку і витягнув декілька пачок стодоларових банкнотів. Відлічивши двадцять тисяч, я поклав решту назад у сумку і повернув її Уллі.

— Десять тисяч Хасану,— пояснив я.— П’ять тисяч на те, щоб купити тобі новий паспорт і квиток до Німеччини. П’ять тисяч на те, щоб навести тут лад і винайняти Лайзі нову квартиру в іншому кінці міста. Решта твої. І Модени, якщо він уціліє.

Вона хотіла щось відповісти, але в двері тихо постукали. Увійшов наш нігерійський друг Хасан Обіква. Він тепло поздоровкався зі мною і Абдуллою. Як і всі ми, Хасан цілком акліматизувався в Бомбеї і носив товстий сержовий піджак і джинси кольору темно-зеленого скла. Стягнувши ковдру з Мауриціо, він зігнув і розігнув руку мертвяка, ущипнув його і понюхав.

— У мене є непогана упаковка,— сказав він, кинувши на підлогу рулон товстого поліетилену.— Треба зняти з нього одяг, а також персні, ланцюжки — все, що на нім є. Щоб це був просто якийсь невідомий. Зуби ми витягнемо вже на місці.

Коли я нічого не відповів, він підняв голову і побачив, що я дивлюся на жінок. Обличчя їхні застигли від жаху.

— Може... ти поведеш Уллу в душ? — запропонував я Лайзі.— І прийми душ сама. Ми тут недовго...

Лайза одвела Уллу до ванни і ввімкнула душ. Ми поклали Мауриціо на розгорнутий поліетилен і роздягнули його. Шкіра його була тьмяна, бліда, в деяких місцях навіть сіра. У житті Мауриціо був високим, ставним чоловіком. Мертвий і голий, він здавався худим і мізерним. Напевно, його слід було пожаліти.