Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мобі Дік, або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мобі Дік, або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 168 169 170 ... 192
Перейти на сторінку:
до чого були ці страшні крики, почуті звечора. І лише старий з острова Мен похитав головою.

Проте треба було замінити загублений буй на новий; простежити за цим наказали Старбаку; та позаяк на кораблі не змогли знайти потрібного легкого короба і позаяк матросів, які в гарячковому нетерпінні чекали, чим усе це скінчиться, цікавило лише те, що безпосередньо стосувалося останнього, завершального етапу плавання, хоч би яким він був, — уже вирішили залишити корабельну корму без рятівного буя; і тут Квіквег жестами і вигуками став натякати на свою труну.

— Рятівний буй з труни! — мовив вражений Старбак.

— Так, воно якось дивно, — погодився Стабб.

— Буй вийде непоганий, — сказав Фласк, — тесля з цим умить упорається.

— Ну, тоді несіть; все одно більш нічого не вигадаєш, — мовив Старбак після похмурого мовчання. — Доведи її до ладу, тесляре; та не дивися на мене так, — я маю на увазі, труну. Ти мене чуєш? Берися до роботи.

— І віко прибити, сер? — тесля змахнув рукою, наче в ній був молоток.

— Так.

— І шпарини залагодити, сер? — уявний молоток у його руці змінився на березу.

— Так.

— А тоді ще й засмолити, сер? — він зробив рух, наче виливав із казана дьоготь.

— Годі тобі! Що це ти вигадуєш? Зроби рятівний буй із труни, от і все. Містере Стабб, містере Фласк, ходімо зі мною.

— Чкурнув геть, аж закурився. Ціле він іще може витерпіти, а дрібне йому, бач, муляє. Ну, а мені це й зовсім не до вподоби. Зробив ногу капітану Ахабу, то він її й носить, як джентльмен; а зробив оту коробку для Квіквега, так він не хоче в неї головою лізти. Невже я даремно морочився з тією труною? А тепер ще й мушу робити з неї рятівний буй. Це ж все одно що перешивати старе пальто; вивернути тіло навиворіт. Не люблю я такого штукарства, от не люблю! Просто сором. Нехай штукарі штукарять, а нам це стидно, їй-богу. Я люблю, щоб робота була чиста, татя в татю, сама тобі арифметика; щось таке, що починається спочатку, в середині має середину і в кінці кінчається; а ця штука, в неї ж кінець посередині, а початок в кінці. Це для старих бабів отакі штуки. Боже! Як же ж ці бабиська люблять отих штукарів! Я знав одну бабцю шістдесяти п'яти років, що десь повіялася з лисим молодим бляхарем. Оце тому я й на березі ніколи не робив роботи для старих удовиць, коли мав свою майстерню у Вейньярді: ще б, чого доброго, одна така надумала мене запопасти.

Ну, та цур їм! Тут у морі нема білих очіпків, хіба що на хвилях. Ану, глянемо. Прибити віко, законопатити шпарини, а потім ще й дьогтем просмолити та повісити його на кормі на пружині із замком. Це ж коли з труною отак поводилися? Та якийсь забобонний тесля краще б погодився мотлятися на реї, ніж робити таку роботу. Ну, а я збитий із ерустукської сосни, мені все байдужісінько. Хочете плавати з труною на заду? Прошу покірно! Попливете по світу із цвинтарем за спиною. Та дарма! Ми, теслі, і ліжка для молодих робимо, і столи для картярів, і домовини, й катафалки. Беремо помісячно чи відрядно, а буває, що й заради самої роботи; а питати, що воно й для чого, то не наша справа, коли тільки нам не загадують отакого штукарства, — ну, а цього ми знаємо, як здихатися. Кх, кх! Поїхали. Зроблю… ану, скільки там у нас людей в команді? Забув. Та нічого, зроблю тридцять мотузок на турецьких вузлах, по три фути кожна, і присобачу їх по всій труні. І як корабель наш потоне, будуть тридцять веселих хлопців гиркатися за одну труну — таке в цім світі не часто побачиш! Ідіть-но сюди, мій молоточок, долото, казанок із дьогтем та швайка! Почнемо.

Розділ 127

Палуба

(Труна стоїть на двох діжках між верстатом і відкритим люком; тесля конопатить шпарини, скручена мотузка повільно тягнеться з великого мотка в нього за пазухою. З каюти неквапно виходить Ахаб, за ним чути кроки Піпа.)

— Іди назад, хлопче; я скоро повернуся. Іде! Моя власна рука не кориться мені так охоче, як це дитя. Храм Господній! Що це?

— Рятівний буй, сер. Наказ містера Старбака. Обережно, сер! Глядіть, люк відкритий.

— Спасибі, чоловіче. А труна в тебе зручно лежить — склеп якраз під боком.

— Сер?.. Еге, люк, ви хочете сказати! Атож, сер, атож.

— Слухай, ти ж умієш майструвати ноги? Поглянь, хіба ця нога не з твоєї майстерні?

— Та певно, що з моєї, сер. Як затискач — тримається?

— Тримається. То ти в нас іще й гробар?

— Так, сер. Я цю домовину робив для Квіквега; а тепер ось мені загадали переробити її на щось зовсім інше.

— Тоді скажи мені, чи ти не спритний старий пролаза, що й Бога не боїться? Сьогодні ти майструєш ноги, завтра труни, щоб було куди їх заховати, а потім переробляєш труни на буї? Ти безпринципний, як боги, і так само, як вони, до всього докладаєш руку.

— Та я ж лихого на мислі не маю, сер. Роблю, що треба.

— І боги також. Послухай, хіба ти не мугикаєш собі під ніс, коли робиш труну? Кажуть, Титани насвистували, коли вирубали кратери для вулканів; а гробар у п'єсі співає з лопатою в руці[358]. А ти?

— Чи я співаю, сер? О, та нащо воно мені здалося, сер; може, тому гробареві треба було музики, бо її в лопаті немає. А в моєму молотку, послухайте, яка.

— Авжеж, це ти вірно кажеш; бо віко тут добре відлунює, а дошка добре відлунює тоді, коли під нею порожньо. І все ж таки, навіть коли у труні лежить тіло, вона все одно відлунює, старий. Ти ніколи не допомагав вносити труну на цвинтар, не чув, як вона гуде, коли нею зачепити за ворота?

— Їй-право, сер, я…

— Їй-право? Що це значить?

— Їй-право, сер, це просто так кажуть, от і все, сер.

— Хм, хм; ну, далі.

— Я хотів сказати, сер…

— Ти шовковичний хробак, чи що? Прядеш нитку для своєї одежі із самого себе? Поглянь собі за пазуху! Давай, хутчіш! І прибери геть із очей це мотовило.

— Пішов. Отак з доброго дива; та шквали, вони завжди налітають на жарких широтах. Я чув, що острів Альбермарль[359], один із Галапагосів, розітнутий екватором просто посередині. Здається мені, нашого старого капітана теж посередині розтинає якийсь екватор. І він завжди на тому екваторі,

1 ... 168 169 170 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік, або Білий кит"