Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Перший боєць. Товаришу комісар, ми хочемо сказати…

Філіп. Помовчіть.

Пе рший боєць. Товаришу комісар, вислухайте мене.

Філіп. Ще вислухаю, хлопче. Можете бути певні, що вислухаю. Коли ви зайшли сюди, тон у вас був інший.

Перший боєць. Товаришу комісар, будь ласка, вислухайте мене. Я хочу сказати вам…

Ф і л і п. Ви дали втекти людині, яку я так довго вистежував. Ви дали втекти людині, яка мені конче потрібна. Ви дали втекти людині, яка тепер убиватиме.

Перший боєць. Товаришу комісар, будь ласка…

Ф і л і п. Будь ласка? Дивно чути ці слова від солдата.

Перший боєць. Я не професійний солдат.

Ф і л і п. Якщо на вас військова форма, ви солдат.

Перший боєць. Я приїхав сюди битися в ім'я ідеалу.

Ф і л і п. Браво, браво. Але послухайте, що я вам скажу. Ви приїжджаєте битися в ім'я ідеалу, вас посилають в атаку, і вам стає страшно. Ну, там, гуркіт вам не до вподоби чи щось іще, й до того ж довкола багато вбитих — а вам неприємно дивитися на них, та й взагалі не хочеться помирати, — і що ви робите? Ви прострелюєте собі руку чи ногу, аби тільки вибратися звідси, бо ви не можете витримати. Так от — за це вас ставлять до стінки, й ніякі ідеали, хлопче, вас врятувати не можуть.

Перший боєць. Я воював чесно. І дезертирувати не збирався.

Ф і л і п. А я цього і не казав. Я просто намагався вам дещо пояснити. Та, видно, не досить ясно висловився. Розумієте, я весь час думаю, що тепер робитиме людина, якій ви дали втекти, і як би мені знову заманути її в таке надійне, зручне місце, як цей готель, перше ніж вона почне вбивати. Розумієте, вона була мені конче потрібна, і то живцем. А ви її випустили.

Перший боєць. Товаришу комісар, якщо ви не вірите мені…

Ф і л і п. Так, я не вірю вам, і я не комісар. Я поліцейський. Я не вірю нічому з того, що чую, і майже нічому з того, що бачу. Якого дідька я маю вам вірити? Майте на увазі, ваші справи кепські. Мені доведеться зайнятися вами, щоб з'ясувати, чи не зробили ви це навмисне. Мене особисто ця перспектива не тішить. (Наливає собі віскі). І якщо ви не дурень, вас вона теж не потішить. А втім, навіть коли це зроблено ненавмисне, різниці немає. Обов'язок є обов'язок. Його треба виконувати. А наказ є наказ. І йому треба коритись. Якби я мав час, то пояснив би вам, що в основі дисципліни лежить доброта; а втім, я щось не дуже добре вмію пояснювати.'

Перший боєць. Будь ласка, товаришу комісар…

Філ і п. Скажіть це ще раз — і я розсерджусь.

Перший боєць. Товаришу комісар…

Ф і л і п. Мовчати! І не сподівайтеся, що я буду панькатися з вами — ясно? Я вже напанькався донесхочу. Набридло. Я повинен допитати вас у присутності мого начальника. І не називайте мене комісаром. Я поліцейський. Нічого з того, що ви наговорите мені тут, до уваги взяте не буде. Бо і я відповідаю за те, що сталось, ясно? Якщо у вас це вийшло ненавмисно — боятися нема чого. Але я повинен в цьому пересвідчитись, ясно? Я вам навіть от що скажу. Якщо у вас це вийшло ненавмисно, я візьму половину провини на себе.

У двері стукають.

Adelante.

Двері відчиняються, й заходять двоє штурмгвардійців у синіх уніформах, кашкетах, з гвинтівками.

Перший штурмгвардієць. A sus ôrdenes, mi coman-dante [86]

Філіп. Відведіть цих двох в Управління безпеки. Я прийду потім допитати їх.

Перший штурмгвардієць. A sus ôrdenes [87].

Другий боєць іде до дверей. Другий штурмгвардієць зупиняє його й обмацує, перевіряючи, чи він озброєний.

Філіп. Вони обидва озброєні. Відберіть у них зброю й ведіть. (До першого і другого бійців). Щасливої дороги. (Іронічно). Сподіваюсь, ви не заплямуєте своєї честі.

Всі четверо виходять, чути, як їхні кроки віддаляються коридором. У сусідній кімнаті Дороті бріджес ворушиться в ліжку, прокидається, позіхає і, потягуючись, смикає шнур дзвоника. Чути дзвінок. Філіп теж чує його. В його двері стукають.

Adelante.

Заходить адміністратор, він дуже схвильований.

Адміністратор. Заарештовано двох товаришів. Філіп. Це погані товариші. Принаймні один із них. Другий, може, й ні.

Адміністратор. Містере Філіп, довкола вас щось забагато коїться-трапляється. Кажу вам як друг. Постарайтеся жити спокійніше. Бо коли весь час так багато коїться-трапляється, добром це не скінчиться.

Філіп. Так-так. Ваша правда. А день сьогодні гарний, правда? Чи не дуже?

'Адміністратор. Знаєте, щд я éatâ {эадзку Зробити? Зробіть сьогодні прогулянку за місто!

У сусідній кімнаті Дороті Бріджес надягає халат і взуває пантофлі. Вона зникає у ванній кімнаті й виходить звідти, розчісуючи волосся. Волосся в неї дуже гарне; вона сідає на край ліжка перед рефлектором і розчісує його далі. Без косметики вона виглядає зовсім юною. Вона знову смикає шнур дзвоника, і двері відчиняє покоївка — маленька жінка років шістдесяти в синій кофті й фартушку.

П о к о ї в к a. Se puede? [88]

Дороті. Доброго ранку, Петро.

Петра. Buenos dfas [89], сеньйорито.

Дороті знову лягає, й Петра ставить на ліжко тацю із сніданком.

Дороті. Яєць немає?

Петра. Ні, сеньйорито.

Дороті. Вашій матері краще, Петро?

Петра. Ні, сеньйорито.

Дороті. Ви снідали, Петро?

Петра. Ні, сеньйорито.

Дороті. Принесіть собі чашку й випийте зі мною кави. Ну, мерщій.

Петра. Я вип’ю, коли ви поснідаєте, сеньйорито. Як вам учора — страшно було під час обстрілу.

Дороті. Вчора було чудово.

Петра. Бійтеся бога, сеньйорито, що ви кажете?

Дороті. Але ж справді, Петро, мені вчора було чудово.

Петра. У нас на вулиці Прогрессо в одній квартирі вбило шістьох. Уранці їх виносили. І на всій вулиці не лишилося жодної цілої шибки. Тепер так і зимуватимемо без шибок.

Дороті. Ну, тут у нас не вбило нікого.

Петра. Сеньйорові вже можна подавати сніданок?

Дороті. Сеньйора тут більше немає.

Петра. Він поїхав на фронт?

Дороті. Та ні. Він ніколи не їздить на фронт. Він тільки пише про нього. Тут тепер інший сеньйор.

Петра (засмучено). Хто ж це, сеньйорито?

Дороті (радісно). Містер Філіп.

Петра. Ох, сеньйорито. Це жахливо! (Виходить, плачучи).

Дороті (гукає їй услід). Петро! Петро!

Петра (покірно). Слухаю, сеньйорито?