Читати книгу - "Дотик"

— А я вже почав боятися, що все скінчилося, — сказав Лі, надто сповнений щастя, щоб ворухнутися, наче боявся його розплескати.

— Ні, це ніколи не скінчиться, хоча одного дня ти сам цього захочеш. У вересні мені буде вже сорок.

— Між нами не така вже й велика вікова різниця. Ми разом постаріємо і будемо підстаркуватими батьками. — Він підтягнувся і обкрутився, щоб поглянути на неї. — Ти хочеш сказати, що ти…

Елізабет розсміялася.

— Ще ні. Але неодмінно буду. Бо ж Александр дещо заповів моїм дітям. Гадаю, що саме на це він і розраховував.

У нього аж дух перехопило від хвилювання.

— Елізабет, невже ти й справді цього хочеш?

— Як скажеш, — загадково посміхнулася вона. — Коли ти зможеш до мене приїхати?

— Через три або чотири місяці. О жінко, як я тебе кохаю! Поет сказав би красивіше, але навряд чи з сильнішою емоцією.

— І я тебе кохаю. — Вона нагнулася, міцно його поцілувала — і знову відкинулася у кріслі. — Я хочу, щоб ми були всім, чим ми хочемо бути, Лі. А це означає — почати жити разом десь там, де над нами не висітимуть неприємні спогади. Я хочу, щоб ми побралися в Комо, а медовий місяць провели на віллі, яку я знайду сама. Знаю, нам доведеться сюди повернутися, але на той час ми повиганяємо всіх демонів. А будинки стають домівками лише тоді, коли вони просякнуті спогадами. Цей будинок ніколи не був мені домівкою, але він має багато спогадів. І він стане домівкою, я обіцяю.

— А озеро залишиться нашим потаємним місцем. — Він підвівся, підтягнув своє крісло до неї так, щоб вона могла торкнутися його, коли захоче, і посміхнувся їй зачарованою замріяною посмішкою. — Мені ледве в це віриться, моя кохана Елізабет.

— А що тобі треба буде зробити, щоб мати змогу поїхати? — спитала вона. — Компанія впорається без тебе?

— Підприємство — це єдине ціле зі своїм власним життям; можна навіть сказати, що воно є самодостатнім. Моїм помічником стане чоловік Софії, тож настав йому час заслужити повагу і шану, — відповів Лі. — Окрім того, люба моя, світ швидко збігається, стає меншим, і твій покійний чоловік був одним з тих людей, хто вельми прискорив цей процес.

— А мій наступний чоловік продовжить цей процес прискорювати, наскільки я розумію. — Нарешті вона відсьорбнула свій херес, але коли Лі запропонував їй іще одну сигарету, Елізабет похитала головою. — Я більше не хочу. Налий собі бурбону, любий.

— І я теж не хочу. Я переходжу на херес.

І він усе підкидав та підкидав дрова в камін, роздумуючи, яким же то буде життя разом з Елізабет: мир і пристрасть, повне єднання та взаєморозуміння. Він просто сидітиме отак побіля неї кожного вечора, радісно споглядаючи її і скучаючи, коли її поруч немає.

— Узагалі-то за своєю природою я — голуб, який завжди повертається додому, — мовив Лі здивованим тоном. — Дивно — як я міг провести скільки часу в мандрах!

— А мені хотілося б побувати в тих місцях, де ти мандрував, — замріяно проказала Елізабет. — Може, коли повертатимемося з Італії, зазирнемо до Персії, щоб поглянути на твоє нафтове родовище?

Лі мовив зі сміхом:

— Моє малоприбуткове нафтове родовище! Але у нас із Александром одночасно з’явилася колись ідея, як спекатися цього родовища та ще й отримати при цьому грубенький прибуток. Ми якраз тоді оглядали у Портсмуті «Маджестік» — то такий лінкор, і він сказав: «Я читаю твої думки, наче твій розум сигналізує мені підняттям прапорців». І я, наче луна, повторив те, що він сказав. Нам не треба було більше нічого казати, ми і так усе зрозуміли.

— У дечому ти дуже схожий на нього, — мовила Елізабет з радістю, а не з гіркотою. — І що ж то була за одночасна ідея?

— Вона не зреалізується завтра чи післязавтра. І навіть через рік. Але за десять-дванадцять років британцям знадобляться паливні турбіни для військових кораблів. Якщо Британія і далі збирається правити морями, їй знадобляться лінкори, здатні нести гігантські гармати, дуже товсту броню і при цьому однаково ходити зі швидкістю не менше від двадцяти вузлів на годину. Та ще й без гігантської хмари диму. Нафта — це тоненький прозорий димок. Вугілля — чорні клуби диму. Проблема в тому, люба моя, що британці не мають власних нафтових родовищ. Коли прийде слушна година, я продам мою долю в «Пікок ойл» британському урядові, і це страшенно сподобається шаху. Якщо його союзником буде британський лев, то разом вони зможуть прогнати російського ведмедя. Хоча, — задумливо додав Лі, — не знаю, не знаю, який з цих двох хижаків небезпечніший.

— Що ж, здається, для мене все склалося щасливо, — мовила Елізабет. — Коханий, Александр зробив дуже добре, що обрав саме тебе!

— Александр зробив дуже добре, що вибрав тебе. Якби він не ввіз собі наречену з Шотландії, я б тебе ніколи не зустрів, і мені навіть думати не хочеться, як би я жив, не знаючи тебе. Мабуть, і досі вештався б по світу.

— А я була б старою дівою в шотландському Кінросі. Я дуже рада, що Александр привіз мене сюди. — Вона зронила сльозу. — Я би нічого не змінила у своєму житті. Окрім Анни.

Лі нічого не сказав, а просто накрив її руку своєю.

Розділ 4

Жінка-лікар

Смерть батька спричинилася до великої зміни в медичній кар’єрі Нелл: раптом її оцінки погіршилися, і не тому, що погіршилися її знання. Вона успішно склала екзамени за четвертий курс, але її викладачі вирішили дати їй лише перехідний бал — вона мала багато пропусків занять, отаким було їхнє пояснення. І на п’ятому, і на шостому курсі — що б вона не робила, однаково це не справляло враження на викладачів, хоча Нелл прекрасно знала, що її знання — найкращі в групі. Тепер про почесні відзнаки, навіть другого класу, і мови не могло бути. Хоча вона не думала, що вони насміляться її провалити. Точніше, вона тонко натякнула викладачам, що коли вони