Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий.

Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули.

Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена:

220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом

Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути.

Хто його вип'є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши,

Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини,

Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,

Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина

Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.

Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,

Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,

Де плодоносна земля розмаїтого родить багато

230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.

Кожен там - лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням

Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.

Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,

Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:

235] «Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,

Діти відважних мужів! У житті кому як посилає

Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.

Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,

Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.

240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати

Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,

Та розповім про один, що так мужньо його учинив він

В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.

Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,

245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,

Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.

Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, -

Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських

Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея

250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала

Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.

Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,

В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,

Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,

255] Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,

Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.

Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,

Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.

Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо

2«о Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому

І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта

Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,

Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,

Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він».

265] Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

«Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.

Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити

Мав я нагоду, країн об'їздивши дальніх багато,

Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі

270] Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,

Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно

У дерев'янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв

Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.

Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий

275] Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:

Разом з тобою тоді підійшов Деїфоб боговидий.

Тричі кругом обійшовши, ти схованку мацала утлу

1 почала визначних на ім'я викликати данаїв,

Голос дружин їх, аргейських жінок, вдаючи достеменно.

280] Я й Діомед, син Тідея, та ще Одіссей богосвітлий.

Сидячи разом всередині, чули, як їх ти гукала.

Скочили з місця обидва, схвильовані, ми вже готові

Вийти з коня чи й відтіль озватися раптом до тебе,

Та Одіссей зупинив нас, і стримавши ті поривання,

інші ахейські сини всі мовчки тим часом сиділи,

Тільки Антікл поривався словами на твій обізватись

Голос. Але Одіссей міцними руками затиснув

Рота йому і тримав так, аж поки Паллада Афіна

Геть відвела тебе, й цим врятував од біди він ахеїв».

290] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Тим-то й смутніше, що хоч і залізне в грудях у нього

Билося серце, але не уник він лихого загину.

Та чи не час нам обом іти на спочинок, щоб, лігши,

295] Сном найсолодшим могли вже утішитись ми на постелях?»

Так він сказав, і Єлена аргейська звеліла служницям

Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

300] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

І постелили постелі, й гостей туди вивів окличник.

Там, у переднім покої, вони і лягли спочивати -

Ліг там герой Телемах і Несторів син світлосяйний;

Сам же Атрід ліг в середніх покоях високого дому,

305] Поруч лягла й довгошатна Єлена, в жінках богосвітла.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

З ложа свойого підвівся уже Менелай гучномовний,

В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив,

Знизу сандалії гарні до ніг підв'язав мускулястих,

310] Вийшов із спальні своєї, на бога достоту подібний.

До Телемаха підсів, назвав на ім'я і промовив:

«Що спонукало тебе, Телемаху-герою, прибути

У Лакедемон наш світлий по лону широкого моря?

Справа своя чи громадська? Ти, може, одверто розкажеш?»

315] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Я розпитати прибув, - чи про батька вістей не розкажеш?

Дім пожирають у мене, і гинуть багаті маєтки.

Повен мій дім зловорожих мужів, що ріжуть у мене

"° Цілі отари овець, ще й повільних биків круторогих, -

Так мою сватають матір оті женихи презухвалі!

Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

Розповісти про печальну загибель його: чи на