Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

- Що ж, вертайся додому, дитя моє, а то там уже переживатимуть,- раптом промовила бабця Фонтейн.-

І сьогодні ж таки пришліть Порка з візком… Але не думайте, що коли-небудь у житті скинете цей тягар з плечей. Ви цього не зможете. Я знаю.

*

Бабине літо цього року тривало до листопада* і теплі дні були благословенням для мешканців Тари. Найстрашніше вже минуло. Вони мали коня і могли їздити, а не ходити пішки. На сніданок у них була яєшня, на вечерю - смажена шинка, що врізноманітнювала меню з ямсу, арахісу й сушених яблук, а раз вони навіть улаштували собі святэ, приготувавши курячу печеню. Стару свиню кінець кінцем зловили, і тепер вона разом зі своїми поросятами весело рохкала, порпаючись у льоху під будинком, де їх примістили. Часом там зчинялася така пискнява, що в домі не чули одне одного, але це був приємний гамір. Бо він означав, що з холодами, коли надійде пора колоти свиней, у панів буде свіжа свинина, а у негрів тельбухи, і на зиму вистачить харчів для всіх.

Відвідини Фонтейнів підбадьорили Скарлет більше, ніж вона сподівалася. Саме знаття, що поруч є сусіди* що дехто з давніх приятелів пережив лихі часи, що в них уцілів дім, розвіювало прикре почуття самотності, яке гнітило її в перші тижні повернення до Тари. І Тарлтони, і Фонтейни, чиї маєтки були осторонь від доріг війни, щедро, як ніхто, поділилися своїми скромними статками. Так було заведено в окрузі, що сусіда допомагав сусідові, і всі відмовлялися взяти в Скарлет бодай цента, мовляв, вона зробила б те саме для них, та й вона може відшкодувати їм усе на той рік натурою, коли збере урожай у Тарі.

Тепер Скарлет мала харчі для всіх домашніх, мала коня, і гроші, й коштовності, що на них розжилася в мародера- янкі, але скрутно було з одежею. Вона розуміла, що послати Порка на південь купити оджг - це був ризик: янкі або й конфедерати могли залюбки реквізувати в нього коня. Але в усякому разі у неї були гроші на купівлю одягу, був кінь і віз, щоб куди-небудь поїхати, і крім того, може, Поркові пощастить вернутися без пригод Справді, найстрашніше вже минуло.

Щоранку, підводячись із ліжка, Скарлет дякувала Богові за ясно-блакитне небо й тепле сонце, адже кожна погожа днина давала змогу ще якийсь час обійтися без теплішої одежі. І з кожним теплим днем прибувало бавовни в порожніх негритянських хатинах -єдиному місці на плантації, де можна було її зберігати. А вродило бавовни навіть більше, ніж гадала вона з Порком,- набереться до чотирьох пак, і хатини невдовзі будуть переповнені.

Незважаючи на ущипливі зауваги бабці Фонтейн, Скар- лет не мала наміру власноруч збирати бавовну. їй просто в голові не вкладалося, як це вона, панна з роду О’Гар, тепер повновладна господиня Тари, працюватиме в полі. Це звело б її до рівня недорадної місіс Слеттері з дочкою. Скарлет хотіла, щоб на плантації працювали негри, а вона та її сестри, оскільки ті вже видужують, поратимуться в домі. Але плани Скарлет зіткнулися з кастовим духом ще дужчим, ніж її власний. Порк, Мамка й Пріссі зчинили відчайдушний крик, коли зайшла мова про роботу в полі. Всі троє раз у раз повторювали, що їм, як хатнім неграм, працювати на плантації не личить. А Мамка особливо налягала на те, що вона ніколи навіть біля дому не працювала. Вона й народилася не в негритянській халупі, а в особняку у Робійярів, і виростала в спальні у Старої Господині, там і спала на сіннику за її ліжком. Тільки Ділсі нічого не сказала і так нищівно глянула на Пріссі, що та аж знітилась.

Скарлет знехтувала ці протести й послала їх усіх на бавовникову плантацію. Але Мамка й Порк працювали так забарно і так при цьому лементували, що врешті Скарлет відпровадила Мамку на кухню готувати їсти, а Порка до лісу ловити сильцем кролів та опосумів, і поза тим ще з вудочкою на річку рибалити. Збирати бавовну - це принижувало Поркову гідність, а от полювати й ловити рибу виявилось якраз по ньому.

Після цього Скарлет спробувала залучити до польових робіт своїх сестер та Мелані, але й з цим нічого не вийшло. Мелані ревно заходилася збирати бавовну, з годину вона старанно і вправно відпрацювала під спекотним сонцем, а тоді тихенько зомліла і далі мусила з тиждень лежати в ліжку. Сьюлін, затята й заплакана, вирішила й собі зомліти, але вмить схопилася на ноги, мов ошпарена кицька, коли Скарлет хлюпнула їй в обличчя водою з гарбузової бутлі. Врешті вона навідруб відмовилася від роботи.

- Я не працюватиму в полі, мов якась чорнючка! Ти не маєш права мене силувати. Що, коли хтось із наших друзів довідається? Що, коли… коли містер Кеннеді про це почує? Боже, якби мама тільки знала…

- Ще раз згадаєш маму, Сьюлін ОТара, і я надаю тобі лящів! - закричала Скарлет.- Мама працювала більше, ніж будь-яка негритянка на плантації, і ти знаєш це, пані Г ордійко!

- І зовсім ні! А коли й працювала, то не на полі. І ти не маєш права силувати мене. Я поскаржуся татові, і він звільнить мене від роботи.

- Не смій цими дурницями турбувати тата! - гримнула на неї Скарлет, в якій клекотіло обурення на сестру й страх за Джералда.

- Я допоможу тобі, сестричко,- лагідно озвалася Кер- рін. І обернулась до Скарлет: - Я попрацюю за Сью і за себе. Вона ще не одужала, і їй вадить спека.

- Дякую, маленя,- зраділа Скарлет, хоч у погляді її на меншу сестру промайнула заклопотаність. Задумливе личко Керрін, завжди як ніжно-рожевий цвіт у садку, що його розносить вітерець, досі давно вже втратило всю рожевість і лише делікатністю своїх рис нагадувало ту весняну кипінь. Прийшовши до пам’яті після хвороби й виявивши, що мати померла, що Скарлет перетворилася на мегеру, що світ увесь відмінився і на неї чекає лише нескінченна праця, Керрін стала мовчазною і якоюсь відстороненою. Вражлива натура її не могла пристосуватися до цих змін. Вона просто не здатна була збагнути того, що сталося, і снувала Тарою як сновида, старанно виконуючи загадану їй роботу.