Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

І він буде, рано чи пізно...

— Ви не цілувалися... І ти вирішив подарувати їй еротичну білизну? — я вже остаточно вирішив познущатися. 

А чого б ні? Хоч якийсь кайф.

— Та йди ти… до біса.

У мене виривається смішок, а настрій підіймається, наче в геометричній прогресії.

— Каву будеш? — пропоную з усмішкою.

— Буду, — гарчить Ярослав.

Через хвилин п'ять у кабінеті з'являється Влада. Іде до мого стола повільно, хитає стегнами, притягуючи погляд. Сукня на запах відкриває глибоке декольте, а погляд дівчини змушує згадати, як кілька годин назад вона стояла тут на колінах. Гарна до біса жінка. Навіщо їй все ц?.

— Давиде Несторовичу, ваша кава.

Вона викладає чашки на стіл, не забуваючи показати пружну попку, і відразу помічаю погляд Ярослава. Так, малий, там є на що подивитися. Усміхаюся всередині, але не видаю емоцій.

— Бажаєте ще чогось? — піднімаючи гарну брівку, питає Влада. — Дякую, поки що можете бути вільними.

Пишні губи розтягуються в усмішці, і дівчина йде до дверей. Так само, як і прийшла: повільно, плавно. І ці височенні шпильки — просто мій фетиш. Обожнюю, коли на дівочих ніжках гарні туфлі. Це робить фігуру стрункішою, поставу — елегантнішою. А хода стає граційною, сексуальною.

— Ну і штучка, — присвистує брат, щойно Влада ховається за дверима кабінету.

— Згоден, — кажу спокійно, роблячи ковток гарячого напою.

— Ось такій киці сподобається ця білизна.

Видає брат і миттю пихтить, сміючись.

— Що смішного?

— Вона забороняє називати її кішечкою, уяви?

Одразу розумію, хто це. Вона.

І правильно робить. Ніяка Саша не кішечка. Прізвисько якесь (вульгарне).

— То й що? Не подобається дівчині, що тут скажеш... — Та всім подобалося.

У відповідь просто фиркаю, чим змушую Ярослава підняти на мене очі.

— Що це означає? — питає він.

— Те, що ти вибрав геть не таку дівчину, як інші. Ти що, не бачиш? Вона інша. Їй твої клуби та дурні жарти не потрібні.

— І що ж їй потрібно?

— Серйозні наміри.

Ярослав нахиляє набік голову і дивиться на мене, наче на ідіота.

— Наміри?

— Наміри.

— Заміж її кликати, чи що, щоб вона дозволила поцілувати себе?

— Може й заміж.

Ця розмова починає набридати. Та й говорити про Принцесу взагалі не хочеться. Ще й уявляти, як вони з братом...

— Ти взагалі нащо з нею замутив, якщо тобі не потрібні серйозні стосунки? — випалюю на одному подиху.

— Та нахрін, хлопці ідіоти. Відшила вона мене в кафешці нашій. А вони: “Баба, типу, знайшлася, яка не ведеться на тебе”. От я і сказав що нема такої.

Що, блять?!

— Тобто? Я не зрозумів… — дивлюся уважніше на цього ідіота.

— Що не ясно? Посперечались ми. За місяць моя буде — і крапка.

Ну, блять! Що за недоумок ?

— І ти її квіточками хотів вкласти в ліжко? І цим лахміттям? — вказую на мобільний, який валяється на столі.

— Я повинен виграти суперечку.

Бачу по очах, що серйозно до цього він ставиться. Колись я теж любив з пацанами битись об заклад. Щоправда, на дівчат ми не сперечалися. Вважали себе вищими за це.

— І які умови? — стає навіть цікаво.

Хоча кулаки чешуться провчити дурня за те, що так з Принцесою вчинити збирається. Стоп, збирався.

Я цього не дозволю.

— Якщо за місяць її вкладу, то байк Артура — мій.

Хороша ставка. І байк там що треба. Його ж батько у мене цікавився, що краще придбати.

— А якщо ні?

Ярослав морщиться. Ой, не подобається мені це.

— Батьків ролекс.

— Що ?!

Але він серйозно.

І смішно, і прибити хочеться. Ролекс він батьків на кону поставив. Блять, золотий ролекс …

Та й це не просто прикраса. У нас з татом однакові годинники. У нашій сім'ї це наче традиція. Просто Ярик не доріс до такого подарунка поки що.

— Сподіваюсь, ти розумієш, що тато тебе нахрін з дому вижене? — стараюся з усіх сил стримувати сміх.

— Не вижене. Я виграю спір.

Втягую з шумом повітря. Спокійно, Давиде... Тримай себе в руках.

— Стривай, а як вони дізнаються, що ти виграв? Фотки зробиш? Чи що?

— Відео.

І тут я не витримую. Відштовхую крісло і встаю на ноги. Яке, сука, відео ?

— Ти геть хворий?! 

— А що такого ? Я ж маю довести!

Ярослав відхиляється. Бачу, що боїться. І правильно робить. От зараз я справді готовий йому вмазати. Може, і мізки стануть на місце.

— Відео?! Ти хоч розумієш, яка це ганьба для неї?! А якщо воно десь випливе?

— Та хлопці нормальні. Ніхто нікуди зливати не буде. Я підтверджу свої слова і все видалю.

— Слухай, ти, розумний хлопець. Краще відразу все це припини. Або ж нарвешся на неприємності! — ричу голосніше, ніж потрібно.

Розумію, але нічого зробити з собою не можу. Відео, сука.

— А ти чого лізеш?! Я в тебе грошей попросив. Не даси — ок! Все, тему закрито!

Підскакує на ноги Ярослав і несеться до дверей. А за секунду зникає з поля зору. Сучий син!

Спір у нього. Хрін тобі, а не виграш.

Тепер точно не зможу відмовитися від Саші…

І цього малолітнього недоумка треба від неї відвадити....