Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

Повертаємося до оповіді. Ми виїхали із згаданого Дмитрашкова через його славнозвісну дерев’яну фортецю і мости. Проїхавши півтори милі, прибули в інше містечко, на ім’я Гарячківка. <…>

Проїхавши ще дві милі, ми прибули в інше містечко на ім’я М’ясківка, котре має дерев’яну стіну і фортецю. Тепер копають рови навколо цих міст з обави на те, що зробили ляхи в ніч перед Великоднем. Назустріч нам також вийшли всі мешканці цього міста, священики в облаченнях з корогвами і свічками, під спів дітей, і полковник Михайло, котрий стояв за межами міста з 12 000 війська для нагляду за кордоном країни ляхів, Молдавії і країни татар. Нас завели до церкви в ім’я Владичиці. У місті є ще інша церква в ім’я св. Миколи. У ньому ми заночували. Рано-вранці всі вийшли нас проводжати і спорядили з нами кількох ратників.

Проїхавши дві милі, ми прибули в інше містечко, оточене укріпленнями і з дерев’яною фортецею усередині; ім’я його Жабокрич. <…>

Наш шлях цього дня і далі йшов лісом. Ляхи в час свого володарювання мали в ньому свою силу, користуючись ним для будівництва фортець, міст і осель. Козаки, заволодівши країною, розподілили землі між собою, і тепер цей ліс рубають, випалюють коріння і засівають землю зерном.

Усяке місто й містечко в землях козаків повні люду, особливо маленьких дітей. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт у цій країні дуже багато, їхні чоловіки були вбиті в безперервних війнах.

Але у них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей юними і з цієї причини вони численніші зірок небесних і піску морського.

Поблизу кожного міста чи поселення неодмінно буває великий ставок, утворюваний дощовою водою чи річками, для риби. Посередині він має дерев’яну греблю, на якій лежать в’язанки хмизу, покриті гноєм і соломою; під нею течуть протоки, які крутять млини, отож люди мають разом і воду, і рибу, і млинам нічого не потрібно. Все це є неодмінно в кожному місті й маленькому поселенні.

Пристрої, що їх вони застосовують для обертання млинів, дивовижні, бо ми бачили млин, який починав рухатися пригоршнею води.

Знай, що, починаючи з Валахії і Молдавії, у країні козаків і землі московській усі шляхи проходять через середину міст і сіл, причому подорожній вступає в одні ворота і виїздить через другі, а потайних доріг повз міста взагалі немає. Так їм безпечніше їздити.

Ми виїхали з Жабокрича, після того як священики в облаченнях з корогвами провели нас за місто, як у них це заведено. Дорогою ми переїжджали через велику річку, на якій у кожній загаті зроблено шлюз для збирання риби і для млинів, так що ми чудувалися; у своїй країні друзи називаються ті, що затримують землю{25}, а ці козаки затримують воду. Проїхавши дві милі, ми прибули в базар, або точніше місто, велике й краще пройдених нами; ім’я його Ободівка. В ньому є чимале високе укріплення. Ми в’їхали таким же чином, як вже розповідали, — по мосту, що над ставком посеред міста. Назустріч нам вийшли, за звичаєм, священики в облаченнях, з хрестами і корогвами, а також правителі міста і все його населення, не виключаючи дітей та жінок. У місті дві дерев’яні церкви: в ім’я Успення Богородиці і св. Михайла, величні й високі, з банями і відкритими дзвіницями, що їх ми бачили здаля. Нам траплялось відвідувати величні церкви зимові й літні, з численними скляними вікнами, які тішать серце; всі вони збудовані нещодавно, за часу правління гетьмана Зіновія Хмеля (хай продовжить господь життя його!). Імена у козаків, чоловіків і жінок, всі даються на честь найшанованіших святих.

Священики їхні мають особливий знак: вони носять ковпаки з чорного сукна з чорною опушкою, які не відрізняються від оксамитових. У багатих з них ковпаки з чорного оксамиту і з соболиним хутром. Протопоп носить суконий капелюх з хрестом; багаті — чорний оксамитовий. Перед архієреями вони стоять з непокритою головою, так само і в церкві.

Ми вирушили звідси у середу вранці 14 червня і їхали між численними садами, котрим нема ліку, і річками і праворуч і ліворуч. Бовваніли різноманітні посіви заввишки у зріст людини, наче величезне море у довжину і ширину. Проїхавши одну милю, ми прибули в досить велике місто з дерев’яною просторою фортецею, з мурами навколо, з ровами і гарматами; ім’я його Баланівка. Довкруж кожного міста, тобто за околицею, буває дерев’яна стіна, а всередині ще одна. Понад кріпосною брамою стоїть високий дерев’яний брус із зображенням розп’ятого Христа (нехай прославиться ім’я його) та знарядь його розп’яття, тобто молотка, кліщів, цвяхів, драбини тощо. Розп’яття існує з часів ляхів. І тут теж вийшли нам назустріч. За годину ми виїхали звідси і, проїхавши ще милю, дісталися трьох інших містечок, які лежать поряд на березі ріки, з трьома дерев’яними укріпленнями і трьома ровами; ім’я їхнє Сумівка. Нас повели до церкви на честь святої Параскеви.

Знай, що на дверях кожної з церков козацьких буває залізний ланцюг, на зразок того ланцюга, який накладають на шию полоненим. Ми запитали про нього, і нам розповіли, що кожному, хто не приходить до церкви на світанку після дзвону, чіпляють цей ланцюг на шию на весь день, і він лишається розп’ятим на дверній стулці, не маючи змоги поворухнутися. Це його епітимія.

За годину ми виїхали і переправились на суднах поблизу цього міста через згадану широку річку, яку називають Буг. Потім ми проїхали ще дві милі і надвечір дісталися двох містечок з укріпленнями, ровами, і високими фортецями всередині. Вони називаються Соболівка. В одній з фортець є церква в ім’я господа Христа, в другій — дві величні церкви в ім’я св. Миколи і св. Михайла. Поблизу два великих озера. Заради нас влаштували великий хресний похід з корогвами. Вранці в четвер ми встали рано. Проїхавши менше двох миль, ми прибули в інше містечко. Воно на узгір’ї, з укріпленнями і ставками навкруги і зветься Мочулка. У ньому дві високі церкви в ім’я Успіння і св. Миколи. Проїхали ще милю і дісталися трьох