Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ сьомий. Сила світла.

Хантеші – істоти породжені Хаотичною магією, що живуть у дрімучих лісах Темної імперії. Вони жорстокі, кровожерливі хижаки, неприборкані, темні, невідомі науці і невивчені досконало. Цих істот бояться усі світлі і темні маги, тому що хантеші мають шкіру, яка несприймає бойову магію. Їх бояться мисливці та наймужніші воїни обох імперій, адже шкіра хантеші є своєрідним панциром, що майже неможливо пробити.
І зараз ця оповита легендами темна істота, що була диким звіром непрохідних лісів, потребувала допомоги жриці Світла. Хантеші наїжачився, не приховуючи оскалу кинжалоподібних зубів. Уповільнивши свій хід, звір прислухався до звуків, що долинали з Чорного замку. Настороживши гострі вуха він вишкірився. Його бугристе тіло тремтіло щоразу, коли роздувались чорні ніздрі. А з витріщених очей текли червоні сльози болю.  
Ці істоти були більшими і вищими за коней - ваговозів, сильнішими і лютішими за ведмедів та тигрів. Вони могли подужати напад кількох найсильніших хижаків і легко вийти переможцями з нерівного бою. Ящероподібна голова хантеші була вкрита густим хутром, а лускате тіло на потужних дещо призігнутих лапах оповите смердючим слизом.
– Ш-ш-ш. – роздмухуючи шкіряні ніздрі, хижак уважно подивився на світлу принцесу, що все ще простягала до нього руку.
Луна стояла нерухомо. Вона дивилася на хантеші, який зупинився навпроти неї та розуміла, що не зможе піти від нього. Вона вже не відчувала страху перед цією темною істотою. Вона вже знала, що хантеші не причинить їй зла.
– Я допоможу. – запевняла світла принцеса, оглядаючи хижака. – Тихіше - тихіше, я допоможу! – вона вже не звертала уваги, що коїлось довкола, бо була зайнята скануванням пораненого тіла.
Поклавши руку на холодну морду хантеші, Луна випустила легку хмаринку світла, яка повинна була вказати їй місце поранення чи-то ззовні, чи-то всередині.
Та вже за мить хантеші здригнувся, видав протяжний трубний звук і відсахнувся назад. Він почав задкувати, адже бачив, що на нього неслися хоробрі воїни темряви, які можуть довести нерозпочату справу до кінця і обірвати його життя.
– Зупиніться! – вигукнула світла принцеса, озирнувшись до генерала, що все ще був вражений її сміливістю. – Я повинна врятувати його! – в її очах було стільки смутку і болю, що граф Дарріо, який побував у найзапекліших битвах і знав ціну життю, помякшився і довірився юній жриці Світла.
Одним помахом руки генерал зупинив вартових мисливців, що щойно дістались до нього. Чоловіки були здивовані таким наказом але виконали його. Вони все ще тримали зброю напоготові і затамувавши подих спостерігали за тим, що коїлось на їх очах. Ніхто не міг навіть поворухнутися чи видати звуку, адже на кону було життя світлої принцеси.
Зрозумівши, що загроза стримана, хантеші дозволив світлій принцесі продовжити. Вона оглянула його сильну голову, і повільно ледь торкаючись пальцями провела рукою по шиї. Холодна кров липкою плівкою огорнула тендітні теплі пальчики жриці Світла, і Луна побачила де саме знаходиться смертельна рана.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – видихнула Луна, а хантеші завмер, прислухаючись до магії Світла.
Пальці світлої принцеси засвітилися, і сріблястий серпанок поповз по шкірі хижака, освічуючи її своїм мерехтінням. А зник він тоді, коли заповз у рану, стягуючи її краї, загоюючи, зупиняючи кров.
Опустивши голову трохи нижче, відчувши полегшення, хантеші кілька разів кивнув, висловлюючи свою вдячність жриці Світла, що врятувала його від смерті.
– Немає за що. – прошепотіла Луна у відповідь, посміхаючись до звіра.
А наступної миті хантеші встав дибки, захрипів і з риком повалився на землю. 
Не розуміючи, що відбувається, світла принцеса озирнулась довкола себе, шукаючи причину цього. Вона щойно загоїла його рану і відчувала життя, але звір чомусь задихався, не спроможний рухатись чи чинити опір. Такого не може бути. Сила Світла не приносить Смерть, вона дарує Життя усім без виключень!
Маршал темної армії зупинився за крок до Луни. Він з ненавистю спостерігав за тим як хантеші, невзмозі подолати його темну магію, робить останні подихи. Темніан не мав співчуття до сильної істоти, що зробило велику помилку, коли вийшло з лісу і підійшло до Чорного замку. Він не мав ні наміру, ні бажання проявляти слабкість і щадити монстра, що був реальною загрозою.
Луна обернулася до нього і побачила як пальці темного спадкоємця, оповиті туманом, малювали візерунок в повітрі. Він стояв досить близько до неї, тому вона продовжувала вдивлятися в очі, що випромінювали чисту темряву, і не могла поворухнутися. Її тіло повільно сковувалось холодними кайданами смиренності. Вона відчувала, як повітря наповнюється смертельною задухою, і прикрила очі.
Світла принцеса зникала. Вона усвідомлювала силу маршала темної армії, вона корилася володарю тіней та темряви, що ховалась у них. Але Світло життя, що спокійно спочивало на її шиї дало легку іскру, яка перезарядила Луну і надала їй змогу прокинутись від заціпеніння.
Тяжкі повіки піднімаються вгору і світла принцеса зривається з місця. Вона падає на коліна біля тіла хантеші і приклавши обидві долоні до його мязистих грудей, випускає усю магію Світла, що має в собі.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі. – шепоче йому.
Її руки світилися сонячною яскравістю, засліплюючи усіх, хто дивився на це чисте сяйво. Магія світла туманними хвилями оповила тіло хантеші, захищаючи його від темряви яка продовжувала підкоряти собі цього монстра. Боротьба між світлою та темною магією була ледь помітною для оточуючих, адже назовні нічого не відбувалось. А от всередині Темніана і Луни була справжня баталія, в якій не можна було визначити переможця.
Маршал Темної імперії не одразу зрозумів, що супротив світлої принцеси пошатне його самовпевненність в собі. Він не вперше зустрічався з магією світла та світлими магами, що були достойними ворогами. Та ось від жриці Місячної долини, яка ще не стала нею, не можливо було очікувати такої самовідданості. І найдивнішим для Темніана було те, що світла принцеса намагалась врятувати найнебезпечнішого монстра, що дихав темрявою.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – ще раз повторила Луна і не витримуючи натиску темряви, заплакала.
Жриці Світла не плачуть. Їм не можна проливати дорогоцінних сліз. Їх світлі сльози дорого коштують.
Кілька кришталевих сльозинок впали на шкіру хантеші і магія темряви почала відступати. Рука Темніана здригнулася, коли сильний поштовх Світла вдарив по його темряві, віддаючи в його тіло пульсуючу хвилю, що блискавкою вразила в його серце. Він відчув біль і смуток, якого не повинен був відчувати. Світло дало проекцію того, що відчував хантеші і світла принцеса, електричним струмом пробігаючи по магії темряви, яка і стала перевізником цих емоцій.
Темніан відсахнув руку, і граючи жовнами обличчя, підійшов до голови хантеші. Він витягнув гострий кинжал і опустившись на праве коліно, збирався перерізати шию монстрові, який не повинен був вижити при зустрічі з маршалом Темної імперії. Ніхто з хижаків чи породжень Хаотичної магії не мав права залишатись в живих після зустрічі з ним. Без виключень!
– Ні! – зрозумівши, що збирався зробити молодший кронпринц, Луна кинулась своїм тілом на шию хантеші, намагаючись захистити його від смерті. Вона накрила собою шию та голову звіра, що вже не відчував кайданів темряви і був самим собою.
Хантеші міг би з легкістю підійнятись з землі і атакувати свого противника, що ніяк не хоче зупинятися, але не міг цього зробити. Світла принцеса була занадто тендітною та могла постраждати від різких рухів хижака. Вона не заслуговувала на смерть, тому хантеші продовжував нерухомо лежати на землі.
Побачивши, що Темніан заніс руку над головою хантеші, до якої притулялась світла принцеса, генерал Дарріо наказав усім не рухатись, а сам швидко підбіг до  маршала і його жертви. Альта вже впала на коліна, заливаючись сльозами і картаючи себе за те, що дозволила своїй світлій пані вийти з Чорного замку, що не зупинила її, не покликала на допомогу імператрицю.
Вартові та охорона, яка вибігла на допомогу, стояли на місцях затамувавши подих, і не відводили очей від трагічної сцени, що розгорталась перед ними і могла вирішити хід історії Першосвіту. Адже від рішення маршала Темної імперії залежать подальші відносини між імперіями світла і темряви, та перебіг і завершення протистояння з Відступниками.
– Він не пощадить тебе! – прогарчав Темніан. – Він зайшов на мою територію та помре!
Луна вже не стримувала сльози, і підняла очі на маршала темної армії. Вона усім своїм виглядом благала його про помилування і готова була піти на будь-які жертви, щоб врятувати хантеші. Світла принцеса відчувала як втрачає своє Світло, адже використала майже усі свої ресурси і потребувала відновлення сили. Та зараз все про що вона могла думати це порятунок живої душі, в яку вона вдихнула життя.
– Я сьогодні ж покину Темну імперію. – відказала світла принцеса, не зводячи своїх почервонілих очей від холодних очей Диявола. – Я зроблю що завгодно, якщо ви помилуєте його!
– Темніан, – тихо звернувся генерал Дарріо, опустивши свій меч у піхви і простягнувши руку своєму учневі, закликав прислухатись до його поради. Генерал знав дуже добре, що не можна примушувати Темніана чи наказувати йому. Він знав, що маршалу темної армії та головному бойовому магу імперії, який є володарем тіней, не можна говорити нічого з того, що є моральністю та великодушністю. – Синку, – хрипкий голос генерала був сповненим розумінням і батьківським теплом. – Це я винен в тому, що дозволив світлій принцесі вийти з замку та допомогти хантеші. Покарай мене!
Темніан завмер, вислуховуючи свого наставника, якого він любив і поважав навіть більше ніж рідного батька. Він продовжував дивитися на заплакану світлу принцесу своїм цинічним поглядом, сповненим ненавистю до всього живого, і в якийсь момент зрозумів, що програє. Щось в ньому змінилося.  
– Жриця місячної долини не могла відмовити в допомозі, – продовжував тихо пояснювати генерал, – вона істинна жриця Світла, вона зобовязана допомагати усім, хто просить її Світло про допомогу. Світла принцеса є істинною жрицею Світла. – наголошував він, сподіваючись, що Темніан згадає усе чого його навчали, коли розповідали про переваги і недоліки темної і світлої магії, про долини жреців та цілительство в Темній і Світлій імперії.
– Вона наразила усіх нас на смертельну небезпеку своїм безглуздим потягом допомоги! – крізь зуби відказав Темніан, все ще сумніваючись в тому чи потрібно пояснювати його наставнику, а тим паче світлій, причини його агресивної поведінки. – Вона могла підставити Темну імперію і залишити в історії Першосвіту записи про нашу слабкість, якби померла біля Чорного замку.
– Я винен в цьому. – важко зітхнув генерал. – Я понесу покарання, мій маршале! – сивий генерал повільно опустився на коліна поряд з Темніаном і схилив свою голову.
Луна, як всі ті хто спостерігав за нею та молодшим кронпринцем, була спантеличена поведінкою генерала, що вважався єдиною людиною яка має вплив на маршала Темної імперії. Якщо цей поважний чоловік, загартований роками війн, вірний друг імператора та перший патріот імперії темряви, стоїть на колінах, то справа зайшла у глухий кут і лише Темрява та її потоки знають, чим усе завершиться.
    Темніан мовчав, роздумуючи над словами свого наставника. Він продовжував дивитись в очі світлої принцеси, що благали його про помилування хантеші. В глибині свого зледенілого серця він відчув тепло і зародження поваги до цього безглуздо сміливого дівча, що не запамятало першого уроку отриманого при зустрічі з його темрявою. Вона вже вмирала коли він розтоптав троянди, вона могла знову померти, і цього разу по-справжньому, та все ж не відступила.
– Нехай забирається з моєї землі. – видихнув Темніан, ховаючи кинжал. І підвівшись, простягнув руку своєму наставникові. – Пане генерале, я ні на мить не сумнівався в ваших рішеннях, але не хочу більше нагадувати вам, що ви вірний підданий Темної імперії і повинні піклуватися про її інтереси, а не про світлих жриць та їх обовязки!
– Так, мій темний маршале! – погодився граф Дарріо, прийнявши руку Темніана, і незграбно підвівшись на ноги. Він подивився на світлу принцесу, що все ще продовжувала притулятись тілом до звіра і обережно запитав. – Чи дозволено мені допомогти світлій принцесі?
Темніан хмикнув, подивившись на роззяв, що спостерігали за ними. Він знав, що хай там що, а хантеші буде вбитим, як тільки світла принцеса відійде від нього, адже лучники з отруєними стрілами були напоготові і чекали його наказу.
– Дозволяю. – хижо посміхаючись, молодший кронпринц збирався повернутися до Чорного замку та врешті покинути його, відправившись до кордонів, де йдуть запеклі бої з Відступниками.
– Дайте ваше слово! – Луна за крок від хантеші вхопилась обидвома руками у руку Темніана і дочекавшись, коли він подивиться на неї, затамувала подих.
Знов не очікуючи такої поведінки світлої принцеси, Темніан як і всі інші напружились тілами. Альта закрила рота обома руками, розуміючи що її світла пані зробила те, що не дозволоне робити нікому. Граф Дарріо не зміг стримати емоцій, і усім своїм виглядом показав, що шокований і занепокоєний вчинком світлої принцеси. Та ні він, ні хтось інший нічого не могли вдіяти.
– Моє слово? – перепитав маршал темної армії.
– Дайте ваше слово, найтемніший князе, – більш тактовно продовжила Луна, зовсім не відчуваючи страху перед молодшим кронпринцем. – що дозволите хантеші повернутись до лісу неушкодженим! – звір все ще лежав на землі, гучно дихаючи і прислухаючись до звуків та шорохів, що розносились нічним вітром. – Я знаю, що маршал Темної імперії завжди дотримується данного ним слова! Я вірю усим серцем, що ви не порушите свого слова!
– Хм, – Темніан не міг знайти слів, і продовжував відчувати, що втрачає себе поряд зі світлою принцесою, що дивним чином передбачає його поведінку. – Він вільний піти. 
– Дайте слово! – наполягала Луна, відчувши як напружуються мязи на руці молодшого кронпринца. 
– Даю слово! – проричав Темніан, зціпивши пальці в кулаки та випускаючи темряву.
Темна стіна з тіней утворилася прямо перед ними, ніби щитом зростаючи від землі і до небес, закриваючи їх від усього і усіх. Клуби темряви видавали шиплячі звуки, виказуючи своє незадоволення, і застерігали усіх і кожного, що не пропустять крізь себе жодної магії чи зброї, допоки їх володар не дозволить їм цього зробити.
Луна з вдячністю приклонила голову і прибрала руки від Темніана. Вона озирнулась до хантеші, що повільно підвівся з землі і під її пильним наглядом повертався до лісових хащів. Світла принцеса була задоволена тим, що змогла врятувати безцінне життя істоті, яка була породжена Хаотичною магією, і вважалась найстрашнішим хижаком серед усіх існуючих.
Тільки-но хантеші зник у лісовій темряві, як Темніан прибрав стіну, повернувши свою магію до своїх вен і не приховуючи розчарування та ненависті подивився на Альту. Він вже знав, що покарає цю служницю, яка припустилась найбільшої помилки в її житті, дозволивши світлій керувати собою та запаморочити її свідомість усілякою там добротою і чистими намірами.
– Пане генерале, – маршал звернувся до свого наставника тональністю голоса, що вказувала на серйозність та непорушність його наказу. – зберіть усю прислугу на внутрішньому подвірї, та викличте ката.
– Для кого? – проковтуючи ком зніяковілості, запитав генерал Дарріо.
– Для служниці, що поставила інтереси світлих вище за інтереси власної імперії!
Почувши про кого саме йдеться в розмові маршала та генерала темної армії, Луна злякано подивилась на Альту, що була приречена на страту чи важке покарання через її необачність. Світла принцеса важко дихала, втрачаючи свою стійкість та впевненність. Вона подивилась на пана генерала, що був також незадоволений рішенням свого маршала, та нічого не міг вдіяти.
– Приведіть цю служницю на площу. – холодно наказав Темніан, наблизившись до Альти, що покірно стояла на колінах з опущеною головою, не дозволяючи собі навіть подивитись на нього, і не благала про помилування. – Вона понесе покарання негайно!
– Слухаємось, володарю! – до служниці підбігли двоє охоронців і підхопивши її під руки, потягли назад до Чорного замку.
– Ні! Зупиніться! – не стримуючись закричала світла принцеса, зриваючи свій ніжний голос. – Вона не винна! 
Підхопивши спідниці сукні та поли накидки, світла принцеса побігла до Альти, що безвольною лялькою весіла в руках кремезних охоронців, які не збирались зупинятись. Луна стала перед ними, перегороджуючи собою дорогу і за якусь мить, вже впала на коліна і обійнявши свою служницю, вихопила її з рук темних.
Охоронці не знали що робити, адже вони не мали права торкатися світлої принцеси і не мали права порушити наказ маршала імперії, тому розгублено застигли на місці, очікуючи подальших розпоряджень пана генерала чи самого маршала, що вже наближались до них.
– Я не маю наміру потурати вашим примхам! – прогарчав Темніан, звертаючись до світлої принцеси, що продовжувала обіймати служницю, і сумними очима дивилась на нього.
– Покарайте мене, найтемніший князе! – сміливо сказала Луна. – Це я винна у всьому! То покарайте мене!
 Їх очі дивилися один на одного, і ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. Його темрява була нескінченною, глибокою, холодною, не знаючою жалю та прощення. Кажуть, що зазирнувши у вічі Диявола, ти побачиш свій істинний тваринний страх, жахнешся своєї нікчемності, і приготуєшся до смерті. Але Луна не бачила в очах Темніана нічого подібного. Вона просто танула в них, розчиняючись як сніжинка на долоні. Це було не вперше і мабуть не в останнє, коли істинна жриця Світла не підкорювалась істинному володарю Темряви та тіней.
– Ви бажаєте покарання. – втрачаючи своє терпіння, маршал темної армії хижо посміхнувся. – То я виконаю ваше бажання!
Він схопив світлу принцесу за лікоть і різко потягнув на себе. Луна неочікуючи такого руху, припала до землі, втративши рівновагу. Її очі були сповнені жаху, а шкіра зблідла та похолола. Лишень підвівшись на ноги, вона була примушена швидко йти з молодшим кронпринцем, що продовжував утримувати її руку. Перечіпляючись та плутаючись у спідницях, світла принцеса не мала сили на супротив, тому корилася.
Генерал Дарріо вже запідозрив, що його маршал задумав страшну кару для світлої жриці Місячної долини, яка була так ненависна темному кронпринцу Темної імперії. Він допоміг Альті підвестися з колін та відмінивши попередній наказ маршала, сказав служниці чимшвидше покликати імператора та імператрицю до підземелля. Дівчина мовчки кивнула у відповідь, і схопившись з місця, побігла до замку.
Темніан заволік світлу принцесу до потайного ходу і ще сильніше стис свою руку на ніжній шкірі світлої. Він був розгніваний усим тим, що встиг пережити за останні півгодини і мусив провчити цю безглузду дівчину, яка перетнула усі можливі кордони. Не збираючись церемонитись з принцесою ворожої імперії, маршал впевнено тягнув її до найстрашнішого місця Чорного замку.
Підземелля імператорського замку було величезним, воно могло вмістити в собі невеличке королівство. Розділене на умовні території, підземелля включало в себе потайні ходи для прислуги та охоронців, вязницю з катівнею та кілька сховищ зі зброєю. Також в підземеллі були кладовище темних магів та таємні архіви Темної імперії.
Темніан вже знав, що зробить зі світлою принцесою, щоб остудити її запал та бажання допомагати монстрам. Він збирався показати світлій як виглядає темрява в усій її красі та силі. Тіні вже відчували Світло, що вели до них в обійми. Вони були готові зустрітися з життєдайною магією та смакувати нею.
Луна вже за кілька хвилин опинилась за гратами клітки, в якій не було нічого окрім трьох голих стін, на яких зберігались сліди від кігтів та викарбувані маркери втрачаючих особистість. Тих, хто волів померти аби швидше звільнитися від цього пекельного катування. Масивні мовчазні стіни які досі памятали всі таємниці підземелля Чорного замку, історії зради і самопожертви своїх вязнів. 
Вона стояла посеред камери, невзмозі поворухнутись і майже не дихаючи від тих жахів, що відчувала кожною клітиною свого тіла. Їй не вистачало повітря та світла, якого тут практично не було. Темрява майже сліпа та крижана торкалась її шкіри колючими поцілунками, викликаючи оніміння пальців та хвилі жару. За мить жар змінювався холодом та тремтінням. Панічне почуття страху накривало світлу принцесу, не дозволяючи і на мить забутись про темряву, яка бажала згасити Світло її життя.
Луна хиталась від запаморочення. Серцебиття пришвидчувалось, у вухах дзвеніло, а груди стискались від болю. Спазми в животі викликали нудоту та підвищене потовиділення. Світла принцеса втрачала самоконтроль і готувалась померти. Вона чула тисячі голосів людей і монстрів, що благали про допомогу. Голоси, що благали про Смерть.
Кристал на її шиї давав невеликі спалахи світла, але темрява та тіні були сильнішими.
– Насолоджуйтесь. – прошепотів Темніан, стискаючи пальці в кулаки.
Він був напружений усім тілом, адже як володар Темряви та Тіней відчував їх агресію та квапливість. Також маршал темної армії відчував як гасне Світло, яке він так бездушно засудив до найжахливішого катування, яке було в Темній імперії. Не відчуваючи насолоди від свого вчинку, він споглядав за муками тендітної німфи, що невзмозі стояти, впала на коліна, притискаючи руки до грудей. Її обличчя було залите сльозами, а очі застигли від мороку і дивились крізь нього.
– Темніан! – тримаючи у руці факел з вогнем, генерал Дарріо підбіг до грат і спробував відчинити їх. – Що ти робиш? Вона ж жриця Світла! Не можна їй знаходитись в смертельному капкані вязниць!
– Хтось повинен понести покарання. – цинічно відказав маршал темної армії, і зробив пальцем правої руки ледь помітний штрих у повітрі. Цієї ж миті магія темряви оповила грати та замок, не дозволяючи генералу відчинити їх.
– Темніан! – прохрипів генерал Дарріо, повернувши голову до свого учня. – Заради Темних потоків припини це! Покарай мене! Темрява небесна! Я благаю тебе, синку, не роби цього! – він кинув факел крізь грати, даючи надію світлій принцесі, адже вогонь був одним з символів Світла, а сам підійшов до Темніана впритул. Схопив його за обидві руки і кілька разів спробував струснути ними, та нажаль, його маршал був сильніший. – Відпусти її, – вдивляючись в скамяніле обличчя Темніана, генерал Дарріо вперше за останні сім років підвищив свій голос. – Негайно відпусти світлу принцесу!
– Відпущу, коли буду задоволений покаранням винних! – відказав Темніан, продовжуючи спостерігати як мучиться світла.
– Темніан! – долинув занепокоєний голос імператриці, що вже бігла по темному коридору і палаючими гранатовими очима спепеляла свого молодшого сина. За нею гримаючи залізними підковами чобіт нісся імператор, розлючений та розчарований витівкою темного спадкоємця пристолу.
Слідом за своїми володарями бігли охорона та прислуга, які не могли і уявити, що будуть свідками жахливої сцени, що могла знов змінити історію Першосвіту. Одним з останніх прибув Марселіан, який супроводжував чоловіка в довгому плащі з величезним каптуром, який приховував обличчя імператорського мага.
– Темніан, негайно звільни ясносвітлу принцесу! – наказав імператор Шаур, нервово розстібнувши діамантовий гудзик на своєму темно - зеленому камзолі. Він як і його дружина спробував відчинити грати, та не зміг цього зробити, адже магія їхнього сина була досконалою. – Виконуй мій наказ!
– Нехай пожере мене темрява! – прогарчав Темніан, сильніше стискаючи пальці лівої руки, контролюючи темряву та тіні, що продовжували знущання над світлою. – Вона могла накликати смертельну небезпеку на Чорний замок та його підданих!
– Але ж не накликала. – прошепотіла імператриця Фірра і змінивши генерала Дарріо, підійшла до свого молодшого сина.
Вона поклала обидві руки на сталеві груди молодшого кронпринца і відчула як колотиться його серце. Це було щось неймовірне! Імператриця Фірра вперше була вражена емоційністю Темніана, що назавжди схоронив свою емпатію після ночі Спустошення. Та страшна ніч змінила її розуміючого і доброго хлопчика, який вмів співчувати усім живим істотам і не цурався цього.
– Мій любий темний князе, – шепотіла Фірра, намагаючись привернути до себе увагу Темніана. – заради мене, синку. Заради мене! – благала вона. – Відпусти принцесу, вона вже засвоїла урок.
– Заради вас, – голосно відповідав маршал темної армії, не дивлячись на матір, яку він так любив. – я вже зробив вийняток! – на останньому слові важкий погляд сапфірових очей опустився на обличчя імператриці, злякавши її своєю люттю.
Імператриця Фірра відсахнулась від свого сина і схлипуючи прижалась до чоловіка, що відчувши її тремтіння, заревів:
– Темніан!
Голос імператора Шаура громоподібною луною рознісся по підземеллю, відбиваючись від стін та оглушуючи свідків. Уся прислуга та деякі з охоронців, що ще не пройшли специфічних тренувань, позакривали вуха долонями, та в деяких все ж полопались барабанні перепонки. Стогнучі від різкого болю троє служніць та двоє молодих хлопців впали на підлогу, невзмозі стояти. Їх швидко підхопили і понесли до цілителей.
– Відчиняйте! – наказав імператор, звернувшись до придворного мага.