Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 75
Перейти на сторінку:
у вінцях —

Зняли із поясів блискучі арфи

(У кожного була, мов сагайдак) —

І полилась симфонія чарівна,

Коли перепліталися в екстазі

Акорди ніжні передзвонів арф

В гармонії, лиш Небесам доступній.

«Тебе, благий оспівуємо Отче,

Безсмертний, всемогутній, безконечний,

Незмінний Царю, Творче всіх світів,

Кринице Світла! Сам єси незримий

Й нікому неприступний. Як у хмару

Огорнеш, мов у променисту ризу,

Свою нестримну Світлість, – вже й тоді

Твоє одіння, що для Тебе чорне,

Нам сліпить зір, і Небеса вражає

Нестерпний блиск тих темних риз Твоїх.

Од них на відстані стояти можуть

Лиш тільки шестикрилі Серафими,

Обличчя прикриваючи крильми.

Вславляли хори ангельські й Тебе,

Рожденний, не створенний Божий Сине,

Єдиносутня Постате Отця,

Незримого нікому – у Тобі ж

Явленого усім. Твоє Лице

Безхмарне Славу Господа являє;

З Тобою – життєдайний Божий Дух;

Тобою Небеса Небес творились;

Ти скрутив бунтарів, що посягали

На Трон Всевишній; Ти жахливим громом

Долав їх у нестримній колісниці,

Врізавсь у їх розметані ряди,

Стрясаючи підвалини Небес.

Тебе, звитяжного Войовника

І Месника Господнього, вславляєм,

Бо Ти, нещадний до врагів Творця,

Помилуєш Людей, що по намові

Бунтівників проклятих пали. Бог,

Отець Прощення й Ласки, не осудить

Суворо тих ослушників слабких.

Любов і справедливість, гнів і милість

Отцеві взяв на Себе й примирив

Бог-Син, – йдучи від Отчого престолу

З доброї волі вмерти за людей.

О, скільки незрівнянної любови

Небесної явив Ти, Сину Божий!

Хвала Тобі, Спасителю Людей!

Нехай моя незмовкна арфа славить

Ім’я Твоє при імені Творця!

Так в Небесах над небом і Землею

Спливав у співах їхній щасливий вік.

Тим часом на стверділу оболонку,

Що захищає Всесвіту простори

Й орбіти світлі зоряного неба

Від Ночі й Хаосу, став Сатана.

Ступив на те, що сферою здавалось

Здаля, – тепер простерлося безмежно

Пустельним суходолом. Ніч угорі

Беззоряна; замісто неба – Хаос

Бушує непривітно; збоку – просвіт;

Там з-за стихій притихлих прозирають

Фортеці Емпірейські… Сатана

Покрокував сягнисто на просторі.

Отак орел, що виріс в Гімалаях,

Спускається з засніжених вершин,

Жирує між ягнятками на луках

І далі мчить до Гангових джерел;

Втомившись, опускається спочити

В пустельному безмежжі Серикани,

Де напинають на візках вітрила,

Мандруючи, мов перекотиполе,

Китайці вбогі. В хмурій самоті

Никає Сатана. Ніде, ніщо

Ані живе, ні мертве не зринає.

Навкруг простерлась пустка – до пори:

Допоки накопичаться й прорвуться

Туди з Землі, мов випари гнилі,

Нікчемства, недолузтва, недоумства,

Що плодить їх гріховна марнота

Людська, а з ними і творці їх – люди,

Котрі обожнювали марнослав’я

Земне чи потойбічне, забобони,

Сліпий дурноголовий фанатизм,

Цінуючи понад усе хвалу

Собі подібних. Там вони знайдуть

Достойну нагороду: порожнечу,

Пусту, як їхні вчинки. Бо туди

Змітатиме Природа різний мотлох:

Уламки, кривуляччя, недоробки,

Щоб тут трухлявіли. Ні, не на Місяць,

Як дехто твердив: там поля сріблисті

Скоріше населяють вознесенні

Святі чи, може, духи серединні

Людино-ангельські. А тут ще будуть

Батьків недавно спалених нащадки –

Тупі гіганти з їх геройством грубим,

Колись преславні; потім – будівничі,

Що вежу Вавилонську аж до неба

Возводили (втім, і тепер возводять:

Новітні вавилони пнуться в небо)

У марній суєті. Прийдуть сюди

Й окремі славолюбці: Емпедокл,

Котрий, аби обожнити себе,

Стрибнув у саме жерло Етни; інший —

Філософ Клеомброт, той, щоб у рай

Скоріш ускочити, стрибнув у море…

За ними – незліченне буре стадо

Недоумків, недоносків, збоченців,

Ченців і юродивих всіх мастей

В сутанах чорних, білих, а чи сірих;

Паломники, котрі аж до Голгофи

Допленталися в пошуках Мерця,

А Він, живий, царює в Небесах.

Ті, що в домініканські, францисканські

Ховалися каптури перед смертю,

Щоб влізти в рай, ті теж прийдуть сюди,

Минувши сім планет ще й, кажуть, сферу

Із кришталю, котра хитає зорі.

Надіялися, що святий Петро

От-от одчинить їм ворота Раю,

Допхались до небесної драбини —

Як раптом перехресний рвучкий вихор

Їх розметав на десять тисяч гін.

Шматовані сутани, ряси, митри

Й ризи, і тих, що їх носили

За індульгенціями, чотки, мощі, —

Все на поталу вітру! Ураган

Їх на задвірки Всесвіту змете,

На смітник величезний, згодом званий

Рай Дурнів, що чекає багатьох.

Набрів на нього й Сатана самотньо.

Там зяла пустка. Ще не наплодились

Жильці для Раю Дурнів… Ген далеко

Замріло ніби світло. Поспішив

Туди Диявол. І ще довго-довго

Він мандрував, допоки поступово

Зринаючи, постала перед ним

Споруда дивовижно-височенна,

Котра сягала аж до піднебесся.

Її увінчувала пишна брама,

Мов до палацу царського. Вона

Ряхтіла діамантами і злотом

В оздобленні чудовім. На Землі

Подібного ніколи хист майстрів,

Ані митців уява не творили.

Така ото драбина, що Яків

Побачив уві сні під час утечі,

Коли у чистім полі ночував,

Як брат наздоганяв його до меж

Землі Падан-Арам. По тій драбині

Ходили ангели угору-вниз…

«Се єсть небесні сходи», – мовив він,

Повиті тайною. Вони ховались,

Мабуть, на Небесах. А під східцями

Ряхтіло море з перлів і яшми,

Що згодом буде праведників пестить:

Настане час – прийматиме їх з рук

Дбайливих ангелів чи з колісниць,

Що їх примчать вогненногриві коні.

Враз на очах у Сатани драбина

Небесна опустилася – хай він

Болючіше відчує вічну втрату.

Під сходами внизу відкрився вхід

До Всесвіту – в зеніті, проти Раю

Земного, вхід просторіший, ніж той,

Котрий прийме Господніх посланців

У Землю Обітовану, премилу

Всевишньому. Її відтіль усю

Бог озиратиме: од східних меж

І витоків

1 ... 16 17 18 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"