Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Обличчя принцеси, однак, залишалося все таким же спокійним, ніби він зараз не намагався загнати її в тупик, а, скажімо, пропонував скуштувати смачних свіжоспечених булочок.

― Я думаю, ― озирнувся він до своїх товаришів, попередньо окинувши очима Лею та Ноа, а особливо їхню зброю – великий дорогий меч за спиною у хлопця і зубчастий залізний батіг на поясі у дівчини. ― Ця юна леді – мисливиця. А ці двоє – її вірні собачки-піддані. І прибули вони сюди, я б сказав, не за адресою…

― Це правда, ― кинув хтось із чоловіків. ― Вам тут нічого робити! Це проблеми нашого села!

Але Лея уже вихопила свій батіг. Звук розсікання повітря пронизав вуха Релі, вона встигла зреагувати швидше, перш ніж дівчина оббігла її і замислила нанести удар…

Різко опинившись на її шляху, Релі в одну мить голою рукою зупинила батіг. Лея так і застигла в гримасі шоку. Ноа спостерігав за усім з відстані, готовий в будь-який момент витягнути меч.

Принцеса обережно спрямувала погляд на свою руку, що стискала батіг.

Її зап’ястя щільно облягала тканина довгої мантії із широким рукавом.

Обличчя дівчини розлилося у полегшенні. «Ледь не попалася!» ― подумала вона, розуміючи, що такий маневр міг коштувати їй того, що ці люди побачили б алевіати і тоді, вже точно, не стали б її слухати.

Агресивно налаштований чоловік зробив крок назад. Було видно – він не збирається вступати у сутичку, у якій треба застосовувати силу, та все ж не втримався від наступного:

― Я повторю: справа селища не потребує вашого втручання. А тому краще заспокойте вашу надокучливу слугу, інакше нам доведеться…

Звісно, він не став договорювати до кінця. Сенс і без того був зрозумілим. Ніхто не прагне застосовувати зброю, аби випровадити їх трьох із селища. Якщо вони дійсно прийшли сюди, аби допомогти, то зараз повинні забратися геть, якщо не бажають опуститися в очах місцевих іще більше.

І саме тому де Вантелл ввічливо усміхнулася:

― Прислухаюся до ваших слів, шановний пане, і посмію побажати вам вдалого полювання, ― змірявши їх явно яструбиним поглядом, Релі відпустила батіг, який Лея тут же ривком руки згорнула і закріпила на поясі.

А тоді стала направлятися до входу у таверну, аби знову піднятися нагору і зайняти їхнє чудове місце біля вікна.

А що Лея і Ноа? Звісно, їм довелося рушити слідом. Та не просто рушити. Із обличчями, просто киплячими від злості. Такими, що були готові розтрощити усе на світі!

Так і не втримавшись, Лея настільки сильно стиснула кулаки, що Релі вчасно помітила ― це може закінчитись чимось недобрим. Її погляд так і спепеляв сусідній столик, і він від цього уже починав трястися…

― Леє, будь ласкава, ― милозвучно промовила Релі, поки Ноа шоковано дивився на неї. ― Залиш стіл, у тебе іще буде шанс застосувати свою силу.

Дівчина припинила наміри рознести його на друзки силою думки, але повернулася до Релі із обличчям таким, мовби тепер замість стола хотіла розчавити принцесу.

Де Вантелл ж мило всміхнулася:

― Ну, ну, не варто так злитись. Вони не мали наміру образити нікого із нас, вони просто…

Ноа процідив крізь зуби:

― Як же не мали? Вони назвали… назвали її твоєю собачкою, а потім… надокучливою слугою!

Та тут же заткнувся, моментально пошкодувавши про сказане. Лея зірвалася з місця, довкола неї з’явилося три вогники чорного полум’я, зітканого із самої темряви. Кулаки її стиснулися до побіління, вона була готова…

― Ей! ― огризнувся Ноа, ударяючи стіл рукою, кулак якої обернувся білим світловим шаром.

― Надокучливою слугою??? Ти так мене назвав??? ― заволала Лея, а вогники довкола неї почали збільшуватись.

― Але ж це… це був не він… ― ніяково озвалась Релі. І в ту ж мить виявила, що магія, створена цими двома, уже була направлена на неї.

― А ти! ― скрикнула Лея. ― Якого біса відпустила цих покидьків так просто! Чого зупинила мене?! Вони… вони хотіли змішати нас усіх з брудом, і я…

― Що? ― прозвучав пихатий голос Ноа. ― Збиралася нас захищати?

― Вже точно не тебе, виродку собачий! ― вишкірилася на нього Лея.

― Ну-ну, ― нервово всміхаючись, пробурмотіла Релі, водячи руками туди-сюди. ― Заспокойтеся, прошу…

Та її слова, схоже, були сказані у порожнечу.

― Ти як мене назвала, жабоподібна занозо?! ― схопившись зі свого місця, Ноа тут же метнув у Лею світлову кулю.

Та вона, зіткнувшись із темним вогником, спричинила легкий вибух. Неочікувано Лея і собі атакувала, але Ноа прудко відвернувся, від чого вогник тьми влучив у шибку відчиненого вікна, розбиваючи її на друзки.

Релі вся аж побіліла…

― Між іншим, поки ти стояв і прохолоджувався, я намагалася хоча б щось зробити! ― процідила Лея, поки Ноа прикривав голову руками, бо її вогники налітали зусібіч, трощачи меблі, стіни і, звісно, ще вцілілі шибки.

― І що ж?? Змусити цих людей нас ненавидіти?? Це був твій план??? І як же тепер переконати їх нам довіряти?! ― він і собі пустив світлову кулю, але Лея лиш без труднощів вивернулася, того разу вже збираючись схопитись за батіг.