Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Я збиралася вирубити їх, знайти монстра і… ― на мить погляд дівчини опустився, і Релі вже здалося, що вона заспокоїлася, як раптом дівчина підвела очі і лихо проронила: ― Згодувати йому твій нікчемний зад.

Обличчя Ноа наповнювалось злістю поступово, рівносильно із тим, як сфера світла у його руці набувала яскравості. Коли ж Лея схопилася за батіг, збираючись привести його в дію, а Ноа почав діставати меч, Релі второпала, що пора діяти. Принаймні, якщо вона бажає, аби від цієї таверни залишилося бодай кілька вцілілих дошок.

Блискавично вихопивши свій зігнутий чорний кинджал, вона провела по його лезу двома зведеними докупи вказівним і середнім пальцями лівої руки, і різко спрямувала уперед проникливий погляд зелених очей. Від дівчини, а саме від її кинджала, приведеного в дію магією, враз линула така хвиля сили, що відчувши її на собі, і Лея, і Ноа вмить забули про спробу убити один одного. Вогники темряви і світлові кулі зникли, а руки обох заклинателів полишили намагання вихопити зброю.

Обоє шоковано споглядали за Релі.

А саме… за її зап’ястями, що оголились від мантії у процесі блискавичного застосування магічного кинджала, що дивним чином зумів їх заспокоїти…

Релі второпала, у чому справа, лиш миттю пізніше, коли побачила, що їхні погляди більше схожі на «якого біса у неї…», ніж на «якого біса я більше не хочу розірвати на шматки свого суперника».

Алевіати під променями західного сонця здавалися чимось явно не з цього світу. Вони обхоплювали зап’ястя Релі неймовірним малюнком ліній та завитків, будучи єдиним цілим із її шкірою і, звісно ж, магією.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))