Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Знову настав вечір. Я шукала місце, де можна було б відпочити хоч трохи. Новий притулок. Розуміла, що залишатися надовго десь точно не варто. Блукати нічним містом мені зовсім не хотілося. Уникала зустрічей із вампірами і йшла щоразу, коли відчувала їхню близьку присутність.

 Я випадково натрапила на одну з так званих «зелених зон». Думала над тим, що мені не завадило б підкріпитися. Ніч, звісно ж, найкращий час для «полювання». Але мені було трохи моторошно. Вирішила, що буде краще знайти лікарню.

 У якийсь момент я перестала шарахатися від кожного зустрічного вампіра. Намагалася зрозуміти, що відбувається в нічному Нью-Йорку. З почутих уривків розмов і фраз зрозуміла, що багато хто насторожений через щось. Дещо усе ж відбувалося, і я побоювалася, що це через мене. Але вампіри, які траплялися мені минулої ночі і сьогодні, не особливо звертали на мене увагу. Мені навіть почало здаватися, що мене ніхто й не шукає, немов про мене забули. Деяких, щоправда, приваблювало те, що я була для них незнайомкою або вони відчували щось у мені, щось дивне. Сьогодні ввечері в якомусь провулку зі мною навіть намагалися заговорити.

- Привіт, - промовив незнайомець, який з'явився на моєму шляху.

 Я підняла на хлопця очі. Трохи навіть злякалася і насторожилася. Але голос вампіра, який перегородив мені дорогу, був доволі приємним, м'яким і доброзичливим, немов він хотів усього лише познайомитися зі мною.

 Хлопець невисокого зросту: на півголови вищий за мене. У його чорних розкосих очах танцювали чортики. Він був схожий на корейця або японця, але його волосся здавалося рудим, що, треба сказати, личило йому. І гармоніювало з його синьою шкіряною курткою.

 Вампір був надзвичайно гарний і миловидний. Високі вилиці, точене підборіддя, повні красиві губи, невеликий акуратний носик.

 Хлопець усміхнувся мені, бачачи моє збентеження. Я кивнула головою замість привітання.

- Когось шукаєш? - запитав він.

 Я заперечно хитнула головою.

 З чого він узяв, що я когось шукаю?

 Хотіла обійти його, але він знову став у мене перед самим носом. Проте наблизився занадто близько, і я відступила назад.

- Не розмовляєш? - вимовив незнайомець якось розчаровано.

 Я підозріло глянула на нього. Він знову усміхнувся, коли наші погляди зустрілися.

- Ні, не розмовляю з незнайомцями.

 Губи хлопця розпливлися в ще більшій усмішці, через що його красиві розкосі очі перетворилися на милі щілинки.

- Розмовляєш, - задоволено протягнув він.

 Я насупилася і вкотре зробила спробу піти від нього.

 У хлопцеві не було нічого насторожливого й підозрілого. Тепер ясно це бачила і відчувала. Він не був шукачем. Принаймні мене не вистежував мене. Навіть якщо намагався затримати, то лише для того, щоб заволодіти моєю увагою.

 Він клеївся до мене?

 Я сподобалася йому. Тому знову обійшов мене і немов з'явився з нізвідки.  Я ще раз уважно подивилася на нього.

- Якщо не хочеш розмовляти з незнайомцем, давай познайомимося. Мене звати Мін. А тебе?

 Він простягнув мені руку. Але я не прийняла його руки.

- Я не хочу з тобою знайомитися. Відчепись від мене.

 Усмішка зникла з його обличчя. Він раптом злегка схилився до мене, пильно вдивляючись у мої очі, немов хотів у них знайти відповідь на своє запитання. Я відсахнулася від хлопця. Не те щоб він був мені неприємний або я побоювалася нападу, мені здалося, що він намагався проникнути в мої думки. Ще трохи, і вампір сам скаже, як мене звати.

 У той момент мені чомусь здалося, що він знає, як мене звати.

 Ось, чого я злякалася і моментально зірвалася з місця.

 Хлопець не намагався більше затримати мене. Він залишився там, у провулку. Я пішла на досить пристойну відстань від того місця, але цей рудий незнайомець або, точніше, майже незнайомець на ім'я Мін, переслідував мене в моїх думках. Я мимоволі забрала його образ із собою, і якийсь час думала про нього і про те, чому вампір хотів зі мною познайомитися.

 Незабаром спробувала викинути це з голови, заспокоївшись тим, що він відстав від мене і не пішов за мною.  Я не відчувала його присутності. Це була випадкова зустріч. Мене починав турбувати інший запах. Я відчувала чийсь «супровід» уже досить давно. Але це був не рудий Мін.

 Я йшла тротуаром, уздовж вітрин магазинів і кав'ярень, на вулиці було досить велелюдно. Це місто, і справді, ніколи не спить. Я все ще намагалася знайти лікарню, запитала в перехожих людей, де найближча. Йшла, уважно прислухаючись до того, що відбувалося навколо. Той запах немов переслідував мене.

 Мене «пасли». Хтось стежив за мною, але не підходив ближче, і його запах не ставав виразнішим.

 Може це моя уява?

 Я так захопилася, прислухаючись і принюхуючись, що мало не натрапила на двох вампірів. Вони про щось розмовляли. Фраза, вимовлена одним із них, нічого для мене не значила і не насторожила.

- Близнюки з'явилися в Істсайді.