Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Я поспішила піти. Вони говорили не про мене. Зробила вигляд, що взагалі їх не помітила.

- Що їм могло знадобитися? - чула за спиною.

 З того, як звучав голос, зрозуміла, що той, хто говорив, обернувся, подивившись мені вслід.

 Я продовжувала йти вперед. Вампіри не пішли за мною. І я заспокоїлася. Принаймні щодо них. Але інший запах ставав уже нав'язливим.  Це не було грою моєї уяви.

 У лікарні я нарешті знайшла, що шукала. Мені було навіть трохи соромно. Адже ця кров могла знадобитися комусь, можливо, могла врятувати життя людини. Але я заспокоїла себе тим, що взяла зовсім небагато. Лише один пакет донорської крові. Це не страшно. Страшнішою буду я, голодна. Так що, в якомусь сенсі...

 Я йшла широким холом лікарні на першому поверсі. Мене немов пронизало всю миттєво всередині льодовим холодом.

 Це був стрункий молодий чоловік, вище середнього зросту. У темно-сірому пальто. Бліда шкіра і яскраві рожеві губи. Темно-русяве, майже чорне волосся і різке освітлення холу ще більше підкреслювали блідість красивого обличчя незнайомця. Погляд світлих очей був спрямований на мене. Погляд привабливо чарівних і виразних великих очей простежив весь мій шлях до самого виходу.

 Це був ВІН. Той, чий запах і чию присутність я відчувала весь цей час. Цей вампір стежив за мною.

 Наші погляди зустрілися, щойно я повернулася в хол, прямуючи до виходу. Ясні, чисті блакитні, вірніше, навіть світло-сині очі вампіра нічого, здавалося, не виражали. Дивилися на мене, немов у порожнечу.

 Це були до трясця дивні очі. Обличчя хлопця, відсутність бодай якоїсь емоції на ньому, його м'які, але не позбавлені мужності, виразні риси, і особливо очі були якимись неприродними, наче це була лялька, або ж він не належав світу живих, не належав якомусь певному часу. Зазвичай, я відчувала, скільки приблизно років вампірові. Але цей здавався молодим і старим одночасно.  Він відрізнявся від решти вампірів. Це я зрозуміла одразу ж.

 Вампір моргнув, немов у сповільненій зйомці, і я, усвідомивши, що він усе ж живий, відвела свій погляд. Пройшовши повз, раптом згадала рудого хлопця, який кілька годин тому хотів познайомитися зі мною. Не знаю, чому подумала про нього.

 Вийшовши з лікарні, йшла, не розбираючи дороги. Я знову опинилася в натовпі перехожих. Намагалася відчути, чи переслідує мене цей синьоокий, але нічого не відчувала. Десь поруч був вампір, але зовсім інший. Невже здалося?

 Вампір, якого я побачила в лікарні, просто стежить за мною? Навіщо? І чому відкрито показався мені? Адже не міг не знати, що я впізнаю його. Чи міг? Він просто стояв там і дивився на мене. Відчуття якісь моторошні.

 Я зупинилася, піднявши очі. Попереду в натовпі перехожих людей маячила рудоволоса маківка. Стало ще більше ніяково. Але наступної миті зрозуміла, що помилилася. Це був не Мін. Навіть не вампір.

 Здається, я починаю божеволіти.   

 Я дійшла до зупинки і сіла в перший-ліпший автобус. Було вже досить пізно, але громадський транспорт ще ходив.

 Все одно, куди він їде. Байдуже дивлячись у вікно, намагалася ні про що не думати. Мені набридло блукати містом. В автобусі було мало людей-пасажирів. Я змогла хоч трохи побути в спокої.

 На одній із зупинок мою увагу привернув молодий чоловік, який дивився на автобус, у якому я їхала. І хоч на перший погляд у цьому не було нічого дивного - пасажир чекає на свій автобус, і він дивитиметься на автобус, що під'їжджає, але цей чоловік немов існував сам по собі, ніби він і не стояв на автобусній зупинці, і дивився він зовсім не на автобус.  Власне, хлопець дивився на мене. І це була не людина. Він теж зрозумів, що я вампір? Він дивився на мене, немов знав, хто я. І навіть більше: ми були знайомі.

 Для мене не здавалося дивним те, що він був гарний. Більшість вампірів вирізнялися незвичайною красою і чарівністю. Цей на вигляд дуже молодий. Років двадцяти або трохи старший. Стильно одягнений, одяг явно дорогий. Чорне неслухняне, м'якими хвилями, і трохи розпатлане вітром волосся, сірі очі, бліда шкіра, гарний вигин губ без зайвої жіночої повноти, і такий неймовірно привабливий погляд.

 Автобус рушив, і я втратила хлопця з поля зору. У мене залишилося дивне відчуття. Мабуть, людям стає ніяково, коли вони дивляться йому в очі. Було в ньому щось потойбічне.

 Чомусь я задумалася над тим, що майже всі вампіри, які траплялися мені, з цікавістю дивилися на мене. Я раптом згадала слова Єна про те, що про появу чужинця відразу стає відомо. Ніхто в цьому місті не знав мене. Майже ніхто. Я була для них чужою. Але хлопець із зупинки дивився на мене по-іншому. І це чомусь не давало мені спокою, бо Я його не знала.

 У пам'яті воскресло обличчя Єна. Спогади давалися важко, вони завдавали болю, і я змусила себе не думати про нього. Краще розмірковувати про те, що відбувається зараз.

 Через деякий час я знову побачила з вікна автобуса того самого хлопця з зупинки. І це вже здалося мені дивним. Це не могло бути збігом. Він переслідує мене? Але робить це відкрито.

 Хлопець озирнувся назад і спокійно покрокував уздовж дороги. Я не могла відірвати від його стрункої спортивної фігури, що виднілася тепер попереду, погляду. Автобус рушив і від'їхав від зупинки. Коли ми знову порівнялися з вампіром, він глянув на мене, і наші погляди зустрілися. Усе той самий дивний погляд. Щось підказувало, що ми з сірооким хлопцем ще не раз зустрінемося.