Читати книгу - "Начаклую кохання. Недорого!, Олеся Глазунова"

Розділ 16. Залізне серце

– Нарешті настав день, коли можна було зняти ті бинти, якими було оповите моє обличчя і тіло. Жодного дня Лев не залишав мене на самоті. Ми багато говорили, він розповідав, що має велику надію на результати моєї операції, бо зробив усі необхідні знімки до та під час операції. І чим далі він розповідав, тим більше мені було з ним цікаво. Він постійно жартував та піднімав мій настрій, а я... Я вперше в житті злякалася. А якщо я йому не сподобаються у новому вигляді? А якщо операція пройшла не зовсім вдало? Але саме тоді я почула від нього:

– Яким би не був результат операції, знай: ти – найпрекрасніша жінка, яку мені доводилося зустрічати. Ти – найкраще, що сталося у моєму житті, – мовив тоді він, а я розквітла трояндочкою.

– Коли нарешті настав день Х, я зібрала усю волю в кулак та сиділа, наче на голках. Шар за шаром білі бинти зникали з мого тіла. Лев торкався мене. Мого нового тіла, моїх пружних грудей, а я мліла від його дотиків. Імпланти стали, мов рідні, такі спокусливі груди не в кожної моделі є, які мені Левусик зробив. Далі він оглянув мої руки, плечі, шию та був задоволений результатом. Коли він зняв усі бинти з мого обличчя, то мовив:

– Яка ж ти красунечка, Елю. Це якась магія! Неперевершений результат! Якби не я особисто робив тобі цю операцію та не бачив зараз непомітних рубців, які невдовзі затягнуться, то ніколи б не повірив, що це не твоє справжнє обличчя й тіло. Ти – прекрасна! – мовив тоді мій коханий, а я... Тріпотіла метеликом у його руках.

Неочікувано я почула якісь звуки, які ставали все голоснішими й голоснішими, я зрозуміла, що той звук йде з моєї тумбочки, куди я поклала свій кулон у формі серця, який подарувала мені моя прабабця.

– Взаємне кохання!

– То прабабуся тобі віщувала велике кохання, коли залізне серце заб’ється?!

– Які пристрасті!

– Та тихіше ви! Що ж далі було? – шикнула на усіх жінка, яка на початку дала ляпаса своєму чоловікові, який на мене надто відверто витріщався.

– Мої руки потягнулися до шухлядки, звідки я чула удари серця. Лев не зупиняв мене, йому також стало цікаво, що відбувається. Я побачила, що залізне серце всередині кулона стало червоніти, на ньому почали з’являтися невеличкі судини та артерії, які приводили серце в рух та змушували битися.

– Моє серце я дарую тобі, – мовив Лев, дивлячись на мене закоханими очима. Пророцтво прабабці здійснилося. Щире кохання здатне творити дива.

Лев торкнувся своїми руками мого обличчя, провів по щоках, нахилився до мого вушка і сказав:

– Ти, таки, справжня відьма, бо саме ти вселила у мене віру, коли руки опустилися. Ти – моя натхненниця, моя перемога і моя кохана.

Після цих слів Лев торкнув губи та спрагло припав до моїх уст своїми губами. Ми стали, ніби одним цілим. Усе та усі втратили значення. Я була зараз тут, поряд з Левом, ніби і не було за моїми плечима довгого життя. Поряд з ним я відчувала себе дівчинкою, закоханою та коханою. Ми б цілувалися, напевно, цілу вічність, поки я не відчула щось гаряче. Коли я відсторонилася від Лева, то побачила, як залізне серце палає справжнім вогнем. Вогнем щирого кохання, пристрасті та любові. Бо саме кохання здатне розплавити залізне серце та змусити його битися, саме кохання здатне вселити віру й надію у себе, саме кохання здатне на дива!